На Донеччині за сім кілометрів від лінії фронту медики рятують життя українських бійців. Найчастіше до стабілізаційного пункту військових з напрямку Кремінна-Соледар привозять із тяжкими осколковими пораненнями.
Про те, як за життя воїнів борються медики біля “нуля” розповіла наша кореспондентка.
Які поранення частіше всього отримують бійці?
Дорога до стабілізаційного пункту прострілюється. За сім кілометрів від лінії фронту рятують життя бійців. Біля ґанку – ноші, одяг та взуття військових. Щойно знімальна група “Ми-Україна” дістались населеного пункту, у стабпункт привезли важкопораненого бійця. У нього поранення грудної клітини, шиї, правого плеча та кінцівок. Медики кажуть, що стан військового середній.
Бійців, які боронять напрямок Кремінна-Соледар на Донеччині, часто привозять з вогнепальними осколковими пораненнями.
“Завжди стабільно, скажемо так. Час від часу напливами багато поранених. Зараз більш-менш стабільно. Хлопці тримають з осені – як зайняли позиції, так і їх утримують до цього часу”, – розповів фельдшер медичного пункту Олег.
Фельдшери та анестезіологи проводять бійцю стабілізацію, з пораненого знімають одяг, оброблюють поранення і відправляють до шпиталю.
Першим про те, що до стабпункту везуть бійців дізнається Сергій, він координатор. Телефон майже не випускає з рук.
Він зізнається, що не було такого, що його телефон “замовкав”.
У цивільному житті чоловік був керівником відділу логістики в торговій компанії. Нині він комунікує з підрозділами і відправляє медиків забирати поранених бійців. Згадує один із найскладніших днів під час роботи у стабпункту. Тоді один з медиків врятував бійців ціною власного життя.
“Він поїхав на евакуацію, це була Нацгвардія. Після мінометного обстрілу він почав витягувати своїх хлопців і прилетіла міна від якої він загинув. Хлопці всі залишились живі. Він їх врятував”, – поділився Сергій.
“У медиків здають нерви”
Інколи поблизу “нуля” у тих, хто рятує життя, здають нерви.
“Буває, коли привозять хлопчину, йому 20-21 роки, але врятувати його не вдається. Поранення не сумісні вже з життям. Він привезений без можливості врятувати. Тоді нерви здають і настрою немає ні у кого”, – додав він.
Вікторія на стабпункті працює два місяці. До початку великої війни працювала у лікарні медсестрою. Тепер щодня рятує воїнів.
“Частіше всього осколково-вогнепальні, часто мінно-вибухові. Є ампутовані кінцівки, дуже часто є забої головного мозку”, – сказала вона.
Часто доводиться працювати під обстрілами:
“Гради ось прилітали. Але ти просто слухаєш, відрахував собі тихенько і далі працюєш”.
