Слово «донорство» походить від латинського слова «donare», що в перекладі означає «дарувати». Хто і навіщо «дарує» свою кров іншим людям? До Всесвітнього дня донора крові, який відзначається щорічно 14 червня, Realist поспілкувався з тими, хто був донором, щоб дізнатися більше про їхні мотиви і саму процедуру.
- Скільки вам років і яка у вас група крові?
Іван: 28 років. Друга, резус позитивний.
Толя: 29. Третя, позитивний.
Тарас: 26. Третя, позитивний.
Андрій: 30. Друга, негативний.
Віктор: 54. Друга, позитивний.
Ольга: 69. Друга, негативний.
- Коли ви почали здавати кров і чому це робите?
Іван: Вперше, коли бабуся була хвора. Потім перед пологами дружини. Коли народжують – то обов’язково здавати. Двічі – була благодійна акція, збирали комусь.
Толя: У січні 2019 року. Чому? Людям допомагаєш, даєш свою кров. Й відгули дають (посміхається, ред.)
Тарас: Перший раз я здавав, коли у нас на роботі захворіла у жінки донька на рак. Лейкемія, по-моєму. І вона просила, щоб підходив резус. Це був найперший раз. Повинні були взяти менше: 350, а не 450 мл. Нас поїхало 10 осіб, але більшість відбракували. Залишилося двоє людей: я і ще один. Я пішов здавати і мені сказали, що дуже треба 450 мл: «Або ти не здаєш, або здаєш багато. Нічого страшного, якщо не здаси». Взяли 450. Це стрес для організму: перший раз повинні 350 брати. Тоді мені було боляче, погано. Я подумав, що більше здавати не буду.
Буквально через півроку теж трапилося щось у когось з роботи. Треба було здавати тромбоконцентрат. Я до кінця не розібрався, що це таке. А на тромбоконцентрат ще більше вимог. Там треба було прямо в той день. Коли ми приїхали в лікарню, то за всіма параметрами підходив тільки я. Я здав цей тромбоконцентрат і зрозумів, що у мене все відновлюється, все з організмом нормально, а людині можна життя врятувати. І я почав просто сам їздити і здавати кров.
Перші три рази, коли здавав кров, то про відгули навіть не знав. І зараз ними не завжди користуюся. Коли здавав втретє, то дізнався, що можна здавати платно, але я вирішив здавати безкоштовно. Чому здаю? Тому що з мене не стане, а комусь може бути користь. Я живу по життю з такою думкою, що все що ми робимо погане - до нас повернеться, все, що ми робимо добре - теж. Якщо мені нічого не варто зробити комусь добру справу, то чому б це не зробити.
Скажу чесно, колись здавав, бо мені потрібен був відгул. Була така ситуація. Але все одно я це зробив безкоштовно. Жодного разу гроші не брав.
Андрій: Перший раз я здав кров 24 жовтня 2019 року. З того моменту кожні два місяці це роблю. Чому? У першу чергу я вважаю це своїм обов’язком, адже кожної секунди моя кров може комусь допомогти, врятувати життя. По-друге, це корисно для власного здоров’я.
Віктор: Перша здача - 12 серпня 2003 року. Регулярно почав здавати з 2014 року, по чотири рази на рік. Буває таке, що до мене зверталися співробітники: то доньки у них народжували, то знайомі народжували. А так приходимо – здаємо на АТО, хто просить з роботи, буває комусь операції робили. А взагалі я здаю безкоштовно.
Ольга: З 18 років.
- Скільки разів ви здавали кров?
Іван: Чотири.
Толя: Шість. Цього місяця піду здавати сьомий раз.
Тарас: Разів 7-8.
Андрій: Чотири.
Віктор: 27 разів. 28-ий буде в липні.
Ольга: Більше 40. Маю статус почесного донора.
- Це боляче? Як це впливає на самопочуття?
Іван: Зовсім не боляче. Навпаки, приємно, після того ще й булочку дають (посміхається, - ред.) з чаєм. Мені зовсім не страшно.
Толя: Та ні. Якщо людина боїться уколів, то, може, буде. Я уколів не боюся. Мені саме головне – той момент, як голка зайшла в шкіру, а там уже... А самопочуття: я здав кров – нормально почуваюся, і так нормально почуваюся.
Тарас: По-різному, кому як. Мені не боляче, неприємно. Коли проколюють - трохи боляче, коли дістають - трохи боляче. Коли беруть кров - не боляче. Як почуваюся? Ніби з мене півлітра крові забрали (посміхається, - ред.). Від погоди залежить: взимку, наприклад, я себе почуваю чудово, влітку, коли спекотно, іноді паморочиться голова. Можу сказати точно, що дуже падає продуктивність у спорті, тому що я колись здавав і через чотири дні у мене був забіг, то я навіть не добіг ту дистанцію, яку б пробіг 100%. Дуже сильно падає витривалість. А так - увечері може трохи паморочитися у голові, нічого критичного. Якщо в звичайному розміреному житті - їздити на машині і сидіти в офісі за комп'ютером - це взагалі все одно, ти і не відчуєш.
Тромбоконцентрат здавав - ось це боляче. Боляче і дуже довго, близько години, може, навіть більше. Там кілька трубочок, з тебе спочатку кров викачують, фільтрують, потім закачують назад. Викачують - закачують. І це боляче, особливо, коли назад закачують.
Андрій: Мені не боляче і лікарі, до речі, кажуть, що боляче бути не має. Після здачі крові може бути трохи незручно, так як місце уколу перетягують тісно бинтом і тяжко одягатись, і рухатись загалом. В моєму випадку трішки змінюється колір шкіри, біліє, а ще під час здачі починає дзвеніти в вухах і хочеться спати.
Віктор: Не боляче. Я, наприклад, боюся, як запихають голку. Я відвертаю голову. Але не боляче. Виходжу – у мене самопочуття нормальне. Було б боляче – я б не ходив здавати.
Ольга: Не боляче.
- Ще будете здавати кров?
Іван: Не буду, бо мені не можна (за медичними показаннями, - ред.). На жаль, не буду.
Толя: Так, звичайно. 17 червня йду.
Тарас: Ну так.
Андрій: Так, звичайно. Наступного разу - в липні.
Віктор: Так. Планую до 40 разів здавати. Коли 40 раз здаєш - то ти почесний донор.
Ольга: Більше не можу за станом здоров'я.
Зазначимо, за даними ВООЗ, в Україні в три рази менше донорів, ніж рекомендовано. 70% українських донорів здають кров лише один раз.
У Всесвітній день донора бажаємо всім міцного здоров'я.
