Удари України по НПЗ росії перетворилися на найдієвіший інструмент тиску на кремль. Світові ціни на нафту йдуть угору через війну на Близькому Сході – і саме в цей момент, коли москва мала б рахувати надприбутки, виявилося, що рахувати майже немає чого: переробка впала до найнижчого рівня більш ніж за 16 років, видобуток обвалився, а бюджет рф системно недоотримує доходи. Україна досягла цього без жодного нового пакета санкцій – лише власними дронами і ракетами далекої дії.
Як удари України по НПЗ росії змінили правила гри
Раніше світовий стрибок цін на нафту автоматично означав одне: кремль багатшає. Російська економіка десятиліттями жила з нафтової ренти, і будь-яка геополітична криза на Близькому Сході перетворювалася для москви на фінансовий бонус. Війна США та Ізраїлю проти Ірану мала спрацювати за тим самим сценарієм – Brent додав десятки відсотків, з резервів світ почав активно «з’їдати» запаси, ціни поповзли вгору.
Але цього разу схема дала збій. Спроможність важить більше, ніж заяви: Україна реалізує симетричну логіку – якщо росія б’є по українській енергетиці, відповідь має йти по тому, що годує її військову машину. І саме ця логіка перетворила нафтову ренту кремля зі стабільного джерела доходів на ризикований актив.
Скільки російської нафтопереробки вибили українські дрони
Цифри говорять самі за себе. За оцінкою The New York Times від 7 квітня 2026 року, з початку 2024 року українські удари пошкодили або знищили близько 20% російських нафтопереробних потужностей. Лише у квітні 2026 року, за даними Reuters, росія була змушена скоротити видобуток приблизно на 300–400 тисяч барелів на добу – найбільше місячне падіння майже за шість років.
Bloomberg фіксує ще промовистіший показник: у квітні 2026-го Україна завдала щонайменше 21 удару по російських НПЗ, експортних терміналах, суднах і насосних станціях – найбільший місячний показник з грудня, що знизило обсяги переробки до найнижчого рівня більш ніж за 16 років.
18 травня 2026 року президент Володимир Зеленський у вечірньому зверненні озвучив оцінку розвідки: російська нафтопереробка скоротилася на 10% за останні місяці, а російські нафтові компанії змушені зупиняти власні свердловини. Останнє – критичний сигнал: для російської нафтової галузі зупинка свердловин означає не паузу, а тривалу втрату потужностей, оскільки повторний запуск часто технічно складний і дорогий.
Загальні збитки російського ПЕК від ударів з початку 2026 року, за оцінкою українських галузевих експертів, перевищили 7 мільярдів доларів. Лише ремонт Туапсинського НПЗ «Роснефти» може коштувати рф до 5 мільярдів – підприємство пошкоджене настільки, що його, можливо, доведеться відновлювати з нуля.
Чому світове подорожчання нафти не врятувало кремль
Парадокс у тому, що формально доходи рф від нафти зросли. У квітні 2026 року, як пише ISW, російський бюджет зібрав майже 917 мільярдів рублів податків від видобутку нафти проти 443 мільярдів у березні – формально вдвічі більше. Але водночас уряд виділив близько 350 мільярдів рублів субсидій нафтовим компаніям – на стримування цін на бензин усередині рф та ремонт пошкоджених НПЗ.
Чистий результат: фінансовий ефект від світового стрибка цін майже повністю з’їли витрати на ремонт того, що розбила Україна. ISW робить категоричний висновок: удари по російських НПЗ є ефективнішим інструментом тиску на російську економіку, ніж західні санкції. Санкції працюють опосередковано і повільно, через юрисдикції та compliance, а їх легко обходити через тіньовий флот і реєстраційні схеми. Удари дронів – діють миттєво і вимагають реальних капітальних витрат на відновлення.
Як удари по НПЗ б’ють по бюджету рф зсередини
До цього додаються власні економічні рішення кремля, які працюють у мінус. Підвищення ПДВ із січня 2026 року дало каскадний ефект: зростає тінь, зростають ціни, очікувані податкові надходження не матеріалізуються. Міністр економрозвитку рф Максим Решетніков уже визнав зниження прогнозу ВВП, посилаючись на дефіцит робочої сили, санкції, війну на Близькому Сході та високу ключову ставку Центробанку.
Окремий блок проблем – банківський сектор. За даними української розвідки, які наводить Зеленський, одразу 11 російських фінансових установ готуються до ліквідації, а ще вісім банків не можуть самостійно впоратися з накопиченими проблемами та змушені шукати зовнішню підтримку. Дефіцит федерального бюджету рф за перші п’ять місяців 2026 року, за тими ж даними, вже сягнув майже 80 мільярдів доларів – більше, ніж кремль планував на весь рік.
Усі ці процеси накладаються один на одного. Війна виїдає бюджет із темпами, які кремль уже не приховує. Експортна виручка стискається не через зниження цін, а через те, що частку нафти просто немає де переробити і звідки експортувати. Інструменти, якими москва традиційно затикала дірки в бюджеті – ФНБ, девальвація, підвищення податків – або вже використані, або працюють із меншою віддачею.
Чому заява Литви про Калінінград прозвучала саме зараз
Саме на цьому тлі 18 травня 2026 року глава МЗС Литви Кястутіс Будріс в інтерв’ю швейцарській NZZ заявив: НАТО має продемонструвати росіянам здатність проникнути в «маленьку фортецю», яку вони побудували в Калінінграді, і має засоби, щоб серйозно знищити російські бази ППО та ракетні комплекси в цьому ексклаві.
Будріс не випадково обрав цей момент. Коли супротивник демонструє слабкість одночасно на кількох фронтах – економічному, виробничому, фінансовому – сусіди починають говорити інакше. Не агресивніше, а конкретніше. Калінінград, який кремль десятиліттями подавав як неприступний військовий бастіон, у новій оптиці виглядає рівно тим, чим і є: переоціненим активом, чию вартість завищували, доки ніхто не рахував. Українські удари вглиб російської території зробили цей перерахунок можливим – вони показали союзникам Києва, що російська «глибока оборона» не є непробивною.
Що це означає для України
З цієї картини випливає кілька прямих висновків для української політики.
По-перше, кампанію ударів по російській нафтовій інфраструктурі треба продовжувати – це той рідкісний випадок, коли інструмент дає одночасно військовий, економічний і дипломатичний результат. Кожен зруйнований НПЗ – це не лише менше пального для російської армії, а й аргумент у розмові з партнерами про посилення санкційного тиску.
По-друге, Україні варто послідовно фіксувати в міжнародному порядку денному, що ослаблення росії – це не побічний ефект чужих рішень, а вимірюваний стратегічний результат української оборони. Чим більше західних столиць визнають це публічно, тим легше литовським міністрам говорити про Калінінград, а Києву – отримувати ППО, ракети великої дальності та доступ до заморожених російських активів.
По-третє, поточний момент – це вікно. Кремль одночасно слабшає по нафтовій ренті, банківському сектору та виробничих потужностях. Слабкість супротивника корисна лише тоді, коли її конвертують у конкретні політичні рішення – нові пакети санкцій, передачу зброї, репараційний кредит із заморожених активів. Якщо цей момент не використати, він мине.
Автор: Ігор Петренко, політолог, доктор політичних наук, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка, засновник аналітичного центру «Об’єднана Україна».
