Турки хочуть вивезти українське зерно із портів. Турки хочуть собі знижку на 25%. Турки хочуть модерувати мирні переговори. Як багато Туреччини... Турецький міністр зустрічається з Лавровим і вторить російським наративам про те, що санкції це погано. Повторює російську пропаганду, що санкції на Росію посилюють світову продовольчу кризу. Це неприємно. Неприємно і не більше, адже не турки вводили санкції, а значить їхня думка нікого не хвилює. Але неприємно.
Читайте також: Осад залишився: як у ЄС зберегли "газове обличчя Путіна"
Зате паралельно дивишся на графік турецької ліри, яка продовжує летіти у прірву, і стає приємніше. І хто знає, чи пов'язані ці події?
Важливо розуміти одне.
Коли Путін будує "руський мір " і намагається відновити імперію – це б'є по економіці.
Коли Ердоган будує "тюркський мір " і намагається відновити імперію – це б'є по економіці.
По економіці Росії б'ють санкції Заходу, бо Путін вирішив, що він великий історик та воєначальник, і напав на Україну. Історик із нього так собі. Воєначальник ще гірший.
По економіці Туреччини б'є політика Ердогана, який не дає Центральному Банку працювати незалежно, адже вирішив, що він великий макроекономіст. Макроекономіст із нього фіговенький. І ось уже в Туреччині інфляція 73% (у 5 разів вища, ніж в Україні під час війни) та курс ліри летить у прірву.
Читайте також: Війна - це рак для економіки: на Україну чекає складна терапія
Чому це відбувається? Тому що обидва імперці. І обидва будують імперії на чолі з імператором. А значить немає стримувань та противаг. І у Путіна це вилазить у війну і, навіть незважаючи на те, що Центральним Банком управляє професіонал, економіка страждає. А в Ердогана вилазить в інфляцію, навіть якщо війни він поки що веде локальні і не підпадає під масовані санкції, і економіка страждає.
Причина завжди одна. Відсутність демократії. Відсутність контролю. Відсутність діючих інститутів. Саме тому так важливо зберігати демократію. І це робить Туреччину вкрай ненадійним союзником. Яка може розвернутися будь-якої миті на 180 градусів.
Так, зараз Путін та Ердоган зіштовхнулися у Сирії та Лівії, на Кавказі та Азії, у Криму. Але це зіткнення однакових людей, вони борються за владу та вплив. І їх нічого не стримує. Ні думка народу. Ні цінності.
І чи не захоче Ердоган зрадити Україну в той момент, коли йому буде дуже важко – не відомо. І так, ми можемо змиритися зі знижкою на зерно в 25%, тим більше якщо турки самі вивозитимуть зерно з наших портів. Але чи можемо ми довіряти такому союзнику? Чи можемо ми розраховувати на нього, знижуючи безпеку наших портів?
Читайте також: Не треба порівнювати корупцію в Україні та ЄС, інакше грошей не дадуть
Ердоган має величезні проблеми. У економіці. Туреччина може стати наступною доміношкою у низці світової кризи. А ще в Ердогана незабаром вибори. І султан може на них програти. На що Ердоган готовий піти заради перемоги? Чи готовий він заради цієї перемоги здати Україну? Чи поки що він просто відчайдушно хоче перекрити дефіцит валюти в країні, заробляючи на українському зерні та російських олігархах?
Із диктаторами ніколи не знаєш. Вони дуже дорого коштують своїм громадянам. І не є передбачуваними партнерами. Особливо якщо кожен з них будує свою імперію на піску з імперій минулого, що розсипалися, і думає, що ви належите йому.
Проблема із цими диктаторами…
Читайте також: Уроки військової "політекономіки": три помилки, які потрібно виправити
Текст автора зі сторінки Facebook публікується за його згодою
