9 липня 2025 року Служба безпеки України затримала двох громадян Китайської Народної Республіки, які намагалися незаконно отримати доступ до документації ракетного комплексу «Нептун». Цей інцидент, що стався в умовах активної фази війни, є першим публічно підтвердженим випадком прямого китайського шпіонажу проти оборонного сектору України. Він висвітлює глибшу тенденцію — Пекін дедалі активніше застосовує класичні методи агентурного збору даних у союзних із Заходом країнах, що перебувають у стані конфлікту.
Під прикриттям нейтралітету, Китай використовує український конфлікт як інструмент доступу до критичних технологій, тестування оперативних методів і збору даних про тактичні та технічні ноу-хау Заходу. Це частина багатополюсного плану військово-технологічного домінування. Відповідь Заходу має бути не реактивною, а випереджувальною, симетричною й системною — інакше вона стане запізнілою.
Цілеспрямоване полювання на технології асиметричної переваги
РК-360МЦ «Нептун» — зразок асиметричної зброї нового покоління, що змінив архітектуру морського стримування в Чорному морі. Завдяки точності, мобільності та локалізованій системі управління цей комплекс став критичним чинником знищення російського флагмана «Москва» у 2022 році. Його конструкторські рішення — включно з системами наведення, зменшеного радіолокаційного сліду і адаптивного керування польотом — становлять предмет стратегічного інтересу для країн, які прагнуть скоротити цикл розробки високоточних ракет без проходження повного шляху досліджень і випробувань.
Китай, системно прагнучи копіювати та адаптувати зразки зброї, вже неодноразово використовував оперативну тактику «soft penetration»: залучення студентів, бізнесменів, фіктивних дослідників і змішаних родинних структур для неафішованого збору даних. У цьому конкретному епізоді спостерігається класичний набір інструментів: академічне прикриття, попередньо вибудувані канали передачі інформації та координація з материкової частини КНР. Методичність і рівень конспірації вказують на залучення не тільки цивільних структур, але й спецслужб на кшталт Міністерства державної безпеки КНР (MSS).
Україна як лабораторія вивчення західних військових рішень
Український театр бойових дій перетворився на унікальну лабораторію — як для адаптації техніки НАТО під гібридний конфлікт, так і для вивчення її вразливостей. Пекін, на відміну від Москви, здебільшого утримується від прямої участі, проте активно опрацьовує здобуті Росією (або ж напряму — через шпигунські канали) знання та технології. Українська військова інфраструктура, особливо на рівні інноваційного озброєння, автоматизації управління, адаптивних дронів і протиракетних систем, стає пріоритетною ціллю для китайської розвідки, яка прагне «переписати» чужі досягнення в контексті майбутньої конкуренції з США та їх союзниками в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Україна в прицілі китайського технологічного наступу
Інцидент із затриманням китайських громадян в Україні не є винятком. Він вкладається у чітку модель, яку Пекін системно відпрацьовує протягом останнього десятиліття: використання нестабільних або воєнно навантажених країн як каналів доступу до технологій подвійного призначення. Україна — одна з головних мішеней цієї стратегії, адже одночасно є і фронтовою зоною, і ключовим партнером Заходу в оборонних інноваціях.
Найбільш вразливими залишаються середовища, де поєднуються слабкі механізми контролю, високий рівень експертизи та зовнішній доступ: університети, технологічні хаби, стартапи. Університети, що працюють з оборонними розробками, все частіше стають об’єктами неакадемічного інтересу. Це стосується й тих, де діють афілійовані з КНР гуманітарні програми, зокрема інститути Конфуція. У країнах Балтії та Північної Америки такі структури вже були офіційно пов’язані зі шпигунством, і немає підстав вважати, що в Україні ситуація принципово інша.
Поза академічним середовищем зберігається ризик інфільтрації в технологічні кластери, які працюють на перетині цивільної та військової сфери — насамперед у напрямках дронобудування, радіоелектронної боротьби, навігації та цифрової розвідки. Часто ці осередки не мають достатніх засобів безпеки або юридичних бар’єрів проти іноземного втручання.
Ще один вектор — логістичний. Компанії, залучені до перевезення західної допомоги, можуть стати джерелом чутливої інформації, якщо потраплять у зону впливу китайських комерційних або напівофіційних структур. Схожі ризики існують і в проєктах з післявоєнного відновлення, особливо там, де іноземні підрядники отримують доступ до державних реєстрів, комунікаційної інфраструктури або баз даних.
Не варто недооцінювати також спроби Пекіна посилити інформаційний вплив через експертні майданчики, медіа або псевдоаналітичні ініціативи. Їх мета — не стільки пропаганда, скільки формування атмосфери сумніву, дезорієнтації та стратегічного розмиття в питанні китайської ролі в глобальному конфлікті.
Все це — ознаки підготовки до тривалого протистояння. Китай уже не тестує межі — він працює в глибину, використовуючи український простір як плацдарм для відпрацювання тактик, які згодом масштабуються на ширше євроатлантичне поле.
Олександр Колесніченко