Щороку Україна, як і більшість країн Європи, відзначає День пам'яті і примирення 8 травня. У день, коли гітлерівська Німеччина в 1945 році підписала акт про капітуляцію у Другій світовій війні. Але відразу ж за ним йде більш звичне для пострадянської людини свято 9 травня - День перемоги. В Україні - це День перемоги над нацизмом. А ось в РФ, де все ще хочуть "повторити", розігрують "взяття Рейхстагу" і проводять паради. За останні кілька років в Україні та РФ ці дні стали кардинально відрізнятися.
Як трансформувався свято в Україні і РФ і що він означав і означає, розбирався Realist.online.
Період СРСР
У Радянському Союзі, про розпад якого так горює Володимир Путін, намагаючись зберегти в головах людей любов до неіснуючої країни, святкування Дня Перемоги проходили не завжди однаково.
Примітно, що святковим і вихідним День Перемоги спочатку пробув зовсім недовго, до 1947 року. Після цього аж до "брежнєвських" часів, а точніше 1965 року, просто виходили накази міністра оборони про привітання з Днем Перемоги. А святкувати його почали лише в 1965 році.
«У цей день обов'язково був передбачений салют і залп з артилерії. Проводилися різноманітні спартакіади, зустрічі з ветеранами, тематичні виставки, покази фільмів. В декількох згаданих наказах міністра оборони згадувалася роль союзників у знищенні нацизму, але потім ці згадки пропали. Тобто, до Брежнєва все-таки відзначали 9 травня, але вихідним вдруге цей день став в 1965 році. За часів застою потрібно було чимось згуртувати «радянський народ», і для цього обрали концепт Великої Вітчизняної, яку весь світ називає Другою світовою", - говорить Realist.online історик Володимир Бірчак.
До речі, до 1991 року на 9 травня пройшло всього 3 великих військових паради, а з розвалом СРСР в Росії вони стали проводиться щорічно. В Україні, як і в Росії в перелік свят День перемоги потрапив з набуттям Незалежності. У 90-х роках його відзначали без якоїсь особливої помпезності і політизованості, підносячи подяку загиблим і живим ветеранам тієї війни. Але з початку 2000-х років в РФ свято все більше ставало знаряддям ідеологічної обробки.
"Побєдобєсіе" чи примирення?
У 2005 році в Росії починають акцію «Георгіївська стрічка», поширюючи цей «символ перемоги» і на сусідні країни, де він, втім, не прижився. Нагадаємо, що вперше стрічка з'явилася на нагороді царської Росії - ордені Георгія Побідоносця, потім символ був реабілітований Сталіним, ставши стрічкою до радянського ордену Слави. Але її використовували і воювали проти СРСР «власовці» з Російської визвольної армії.
Разом з тим, в Україні в цей час йде перехід від концепту «одна на всіх, ми за ціною не постоїмо» до більш гуманістичного погляду на світову трагедію, і перетворення 9 травня в день спогадів і скорботи за загиблими, а не нестримного "побєдобєсія", яке набирало силу в Росії.
Читай також: Факти і міфи про 9 травня: чим це свято відрізняється в Україні та Росії
У 2010 році Володимир Путін заявив, що перемогти у Другій світовій війні Росія могла б і без України.
«Це означає, що війна виграна за рахунок ресурсів Російської Федерації», - сказав він, повторивши висловлювання Сталіна, який назвав переможцем у Другій світовій війні «російський народ».
При цьому він не сказав, що українці становили майже третину від мобілізованих в армію СРСР, а населення України в результаті війни скоротилося з 41 мільйонів до 27. Збитки ж від війни і окупації, яка ледь торкнулася Росію, але була воістину жахливою в Україні, склали 42 % від завданих всьому Радянському Союзу.
При Вікторі Януковичі в Україні все ще мали місце акції забороненої нині Компартії спільно з російськими націоналістами і організаціями російського православного козацтва, але 2014 рік остаточно переломив ситуацію.
"Ніколи знову!"
Вперше в історії незалежної України в 2014 році перемогу над гітлерівським нацизмом у Другій світовій війні відзначали з червоними маками, символом пам'яті полеглих у війнах. І 8 травня, День пам'яті і примирення в більшості країн світу, стали відзначати поряд з 9 травня. У 2017-му «георгіївська стрічка» в Україні опинилася поза законом, але заборона не стосується орденів і зображень на документах.
Тим часом в Росії з'явилася нова акція під назвою «Безсмертний полк». У нас вона постійно проходить, як калька з російської акції, супроводжуючись гаслами, використанням комуністичної символіки і іноді бійками. Нововведенням є і прийнятий в РФ закон про заборону прирівнювання ролі СРСР і Третього Рейху в розпалюванні Другої світової: тобто, Москва фактично заперечує акт Молотова-Ріббентропа. Та й вирішальну роль саме Росії в знищенні нацизму оскаржувати в країні-агресора тепер не можна.
"В Україні ж тим часом соціологи відзначають зростаюче позитивне сприйняття українцями саме 8 травня як Дня пам'яті, скорботи і примирення. І це всього лише через 7 років після того, як цю дату вперше відзначили в Україні", - говорить Realist.online Бірчак.
Він додає, що це свідчить про остаточний відхід України від радянсько-російського наративу, який, до речі, для нас є наскрізь брехливим.
"Адже для українців Друга світова почалася аж ніяк не в 1941 році, а 15 березня 1938 го, з окупацією хортистською Угорщиною Закарпаття. Тобто, ми наближаємося до уявленням про ДСВ, які є звичними для Центрально-Східної Європи, яка після німецької окупації пережила ще й радянську", - додає історик.
До речі, половина українців вважають причиною Другої світової війни змову Сталіна і Гітлера. Про це свідчать дані соцопитування.
Мусимо пам'ятати
В цілому, українське суспільство приходить до усвідомлення того, що для нас Друга світова війна - трагедія, трагедія жахлива, і зовсім не привід для блюзнірської бравади а-ля «можемо повторити». Це не та радість, яку зазвичай виявляють. Адже не може бути ніякої гордості в тому, де більше людей загинуло. Переможців в таких війнах фактично немає. Світові війни знищують всіх і на довгі роки.
Україна пам'ятає не тільки деокупацію нашої землі і взяття Берліна. Ми пам'ятаємо і «котли» 1941 року, в яких бездарні воєначальники Сталіна кинули помирати сотні тисяч наших солдат, і «випалену землю», яку залишала після себе відступаюча Червона армія, і «чорносвитників», яких сталінські маршали практично без нічого кинули на форсування Дніпра, і тактику закидання ворога трупами замість того, щоб перемагати його вмінням.
Мабуть, саме тому ми більше ніколи не захочемо «повторювати», як цим уже два десятки років хизуються наші північні сусіди.