Європейські ракети проти Росії. Чому Франція побоюється німецьких військових планів

Європейські ракети проти Росії. Чому Франція побоюється німецьких військових планів фото

Європа нарощує далекобійний ракетний арсенал швидше, ніж виробляє спільну доктрину його використання. Про це пише Дмитро Левусь, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», політолог-міжнародник у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Одинадцятого листопада Financial Times із посиланням на шістьох обізнаних співрозмовників повідомила, що Франція домагається від Німеччини чітких правил застосування далекобійної зброї. Париж хоче узгодити німецьку доктрину глибоких високоточних ударів із власною ядерною стратегією, бо французькі посадовці побоюються, що звичайний удар по російському об'єкту здатен спричинити ядерну відповідь. Один зі співрозмовників сформулював ризик так, що Європа може досягти ядерного порога, не помітивши цього. Континент нарощує ударні можливості швидше, ніж погоджує правила їхнього використання.

Європа будує спроможність швидше за правила її застосування

Аргумент Парижа спирається на різницю в досвіді. Як ядерна держава Франція десятиліттями виробляла те, що один із посадовців назвав ядерною граматикою й словником, тобто неписані правила подання сигналів, яких у Німеччини немає. Берлін із цим не сперечається, і високопоставлений німецький чиновник сказав, що уряд цілком погоджується з потребою спільної доктрини та спільного розуміння щаблів ескалації, нагадавши, що саме Німеччина три роки тому ініціювала дискусію про посилення неядерного стримування Росії. Самі переговори раніше гальмувала внутрішня французька суперечка про майбутнє ядерної стратегії, і зараз вони пришвидшилися.

Масштаб переозброєння пояснює терміновість. Німеччина планує витратити близько дванадцяти мільярдів євро на новий далекобійний арсенал, що включає дешеві крилаті ракети, американські Tomahawk і системи, які розробляються спільно з Британією, а йдеться про наземні комплекси з дальністю від п'ятисот до понад двох тисяч кілометрів.

Програма глибокого високоточного удару з Лондоном передбачає ураження цілей на відстані до двох тисяч кілометрів, зокрема логістичних вузлів у глибині Росії. Паралельно арсенали нарощують Британія, Польща, Скандинавія та країни Балтії, а Данія вперше оголосила контракт на мільярд євро. Усе це розвивається в межах ініціативи ELSA, яка об'єднує Францію, Німеччину, Італію, Польщу, Швецію та Британію.

Небезпека лежить у відсутності спільної мови ескалації

Суть французького занепокоєння стосується не німецьких намірів. Проблема в тому, що російські системи попередження не розрізняють пуск звичайної далекобійної ракети й пуск ядерної, а російська доктрина припускає ядерну відповідь на удари по об'єктах, які Москва вважає стратегічними. Ракета з дальністю дві тисячі кілометрів, запущена з німецької території, у перші хвилини польоту виглядає однаково незалежно від бойової частини.

Саме тому Париж хоче, щоб правила були написані й оприлюднені до того, як ці ракети стануть на озброєння. НАТО теж наздоганяє цю дискусію інституційно, і в червні 2026 року штаб у Монсі провів перший альянсовий симпозіум з глибокого удару, на якому адмірал П'єр Вандьє закликав швидше інтегрувати такі спроможності в систему оборонного планування.

За цим стоїть питання, на яке Франція досі не дала остаточної відповіді. Її ядерне стримування завжди лишалося суто національним, а коло життєво важливих інтересів визначає особисто президент, тоді як поширення парасольки на партнерів означало б готовність відповідати за ескалацію, спричинену чужим рішенням про звичайний удар.

Саме тут лежить причина, чому Париж наполягає на спільному зводі правил раніше за спільні системи. Франція водночас шукає промислову роль у британсько-німецькій програмі через ArianeGroup, виробника балістичної ракети M51, тобто прагне бути всередині проєкту, а не поруч із ним.

Україна має практичний досвід, якого Європі бракує

Чи змінить це баланс із Росією, залежить від доктрини, а не від кількості ракет. Після розпаду договору про ракети середньої та меншої дальності Москва має фактичну монополію на далекобійний неядерний удар у Європі, і європейські програми цю асиметрію знімають.

Проте спроможність без узгоджених правил застосування створює стримування, яке супротивник не здатен прочитати, а нечитабельне стримування підвищує ймовірність помилки замість того, щоб її зменшувати. Саме тому написання правил є не бюрократичною процедурою, а частиною самої оборонної спроможності.

Українська складова цієї історії має власну іронію. Німеччина будує арсенал із дальністю до двох тисяч кілометрів для себе й водночас відмовляє Україні в ракетах Taurus із дальністю близько п'ятисот, посилаючись на ризик ескалації. П'ятого листопада Зеленський у коментарі німецькому телебаченню знову попросив про ці ракети, наголосивши, що Київ готовий їх купити й перевірити в реальних умовах, а міністр оборони Борис Пісторіус відповів, що Україна вже вражає російські нафтопереробні заводи й логістику власними дронами.

Практичний висновок полягає в тому, що Україна є єдиною європейською державою з реальним досвідом нанесення глибоких ударів по Росії під постійними ядерними погрозами. Саме цього емпіричного матеріалу бракує Парижу й Берліну, коли вони намагаються описати щаблі ескалації. 

Правила, про які зараз сперечаються дві столиці, писатимуться протягом найближчих двох років, тобто до того, як перші серії ракет зійдуть із конвеєра. Київ має прямий інтерес бути всередині цієї розмови, бо його власна далекобійна кампанія є єдиним працюючим тестом тих гіпотез, які в Європі поки що обговорюють теоретично.

Читати всі новини