Чи перекроять Вашингтон і Москва архітектуру безпеки Європи без участі самої Європи?

Чи перекроять Вашингтон і Москва архітектуру безпеки Європи без участі самої Європи? фото

Обговорення війни в Україні переросло у спробу США й Росії домовитися про нову архітектуру безпеки Європи, поставивши Київ і європейські столиці перед уже сформованим порядком денним. Про це пише Дмитро Левусь, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна», політолог-міжнародник у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Десятого й одинадцятого листопада в Абу-Дабі відбувся перший за дев'ять місяців тристоронній раунд за участю США, України та Росії, і більшу частину часу учасники витратили не на припинення вогню чи території, а на новий порядок безпеки для цілого континенту. Дванадцятого листопада Стів Віткофф і Джаред Кушнер поїхали з цим до Москви. Предмет переговорів тихо змінився, і тепер ідеться про те, якою буде Європа після війни, а не лише про те, якою буде Україна. Для Києва й для європейських столиць це означає інший набір ризиків, ніж той, до якого вони готувалися.

Переговори про Україну перетворюються на переговори про Європу

Російська сторона цього не приховує. Заступник міністра закордонних справ Сергій Рябков заявив, що делегації вперше обговорювали конкретні деталі майбутньої архітектури, причому на засадах, узятих із російських проєктів договорів 2021 року, тобто з тих самих ультиматумів, які Москва висувала перед вторгненням.

Джерело в російській делегації сформулювало ієрархію ще прямолінійніше, сказавши, що мирна угода щодо України є підпорядкованою щодо ширшого європейського врегулювання. Для Кремля війна стала інструментом перегляду правил, за якими живе континент. Саме тому Москва не поспішає з припиненням вогню, адже сам процес переговорів уже дає їй те, чого вона домагалася з 2021 року.

Зміст російських пропозицій показує задум. Москва роками домагається угоди, яка обмежить розширення НАТО й скоротить військову присутність Альянсу у Східній Європі, а фактично дасть їй право голосу щодо майбутнього членства нових держав. Директор департаменту МЗС Георгій Дробінін озвучив три можливі моделі, і третя передбачає двосторонні пакти про ненапад з окремими країнами НАТО, які отримували б гарантії безпеки безпосередньо від Москви.

Паралельно Росія відмовляється мати справу з Євросоюзом як інституцією, зберігаючи готовність говорити з окремими столицями. Це класична конструкція на роз'єднання. Держава, яка отримує гарантію безпеки безпосередньо від Москви, автоматично послаблює сенс колективних зобов'язань усередині Альянсу.

Європу кличуть до столу, за яким порядок денний уже склали

Американська позиція створює для цього простір. Вашингтон запропонував вести обидва треки одночасно й попросив Москву викласти власні вимоги та кроки з деескалації, причому адміністрація готова обговорювати поетапне зняття санкцій і домовленість, яка могла б обмежити чисельність української армії та зменшити американську військову присутність у Європі.

Водночас США заявили європейцям, що не підпишуть угоду без них і без Києва. Логіка запрошення європейських представників до наступного раунду полягає в тому, щоб зробити їхні уряди поступливішими щодо ширшої угоди ще до завершення війни. Європейців запрошують не для того, щоб вони формували порядок денний, а для того, щоб вони його прийняли.

Європа реагує з очевидною недовірою. Урсула фон дер Ляєн ще перед Абу-Дабі сказала, що Євросоюз обговорюватиме нову архітектуру лише після закінчення війни, і паралельно Брюссель готує двадцять другий пакет санкцій. Побоювання європейських урядів зводиться до того, що угода дасть Москві вплив на безпеку континенту без присутності самого континенту за столом.

Після зустрічі в Кремлі Віткофф оголосив, що Росія погодилася на участь європейців у наступному раунді, проте Москва це применшила й офіційно нічого не підтвердила. Сам Путін сказав американським посланцям, що Росія ніколи не відмовлялася від діалогу з європейськими урядами, поклавши на них відповідальність за згортання контактів.

Питання європейських контингентів стало місцем, де все може зупинитися

Найгостріше розходження стосується військової присутності. Путін сказав американським посланцям, що розміщення іноземних військ в Україні після угоди буде продовженням війни, а європейські контингенти він розглядатиме як пряму загрозу безпеці Росії та як законні військові цілі. Удар спрямований проти планів створення багатонаціональних сил для України, до участі в яких узяли зобов'язання двадцять шість держав.

Пастка тут структурна, бо жодна країна не розгорне контингент без припинення вогню, а на припинення вогню має погодитися Росія. Головна європейська гарантія для Києва фактично залежить від згоди того, від кого вона має захищати. Раніше Путін уже називав іноземні війська в Україні законними цілями, і ця позиція не змінилася за півтора року.

Для України це переводить усе питання в площину послідовності. Двосторонній документ про гарантії з Вашингтоном Київ називає готовим, однак його вага залежить від того, що підпишуть паралельно, адже обмеження чисельності армії в обмін на папір є погіршенням, а не гарантією.

Будь-яка домовленість, виконання якої потребує російської згоди на кожному кроці, не є гарантією за визначенням. Саме тому Київ наполягає, щоб гарантії фіксувалися раніше за територіальні питання й раніше за санкційні послаблення. Порядок підписання тут важить більше за зміст окремих пунктів.

Важелі в Європи залишаються, і вони матеріальні. Це санкційний режим, заморожені активи, власне переозброєння й той простий факт, що архітектуру, яку не ратифікували європейські парламенти, неможливо реалізувати на європейській території.

Практичний тест для Києва й для європейських столиць на найближчі місяці зводиться до трьох питань, а саме хто сидить за столом, що саме Росія робить першою й що відновлюється автоматично, якщо вона зупиниться. Угода, яка не відповідає на них, описує не безпеку Європи, а розподіл впливу над нею. Європейським урядам доведеться вирішити це до наступного раунду, а не після нього.

Читати всі новини