Верховна Рада проголосувала загалом закон 7459 про заборону ввезення та реалізації книг походженням з РФ, РБ та з тимчасово окупованих територій та заборону видання в Україні авторів, які мають/мали громадянства РФ (Російської Імперії та СРСР не стосується) та видання перекладів з інших мов російською. Багато хто зрадів. Я поки не зрозумів, чого радіють, але можу зрозуміти чому саме радіють. Це багато хто сприймає як перемогу. Особливо видавці.
Читайте також: Україні слід знову навчитися дивувати світ, а не втомлювати його
Але дозвольте озвучити кілька моментів.
1. Заборона на ввезення літератури не ставить хрест на продажі електронних книг. Значить, ще більше людей, які ще читають, перейдуть на такий формат. З тієї причини, що вони хочуть читати, а наші видавці не пропонують такий асортимент. І ці книги продають не українські компанії.
2. Наші видавці, на жаль, не мають таких коштів, щоб видати все, що виходить у світі та варте уваги. Але й не треба все видавати. Проблема в тому, що всі хіти не зможуть. У нас кількість назв на 40% знизилася, а тиражі, порівняно з 2019-м, впали на 60% ще раніше. І поки що можливості для змін немає. Це означає, що можна не розраховувати на видання такого хіта нон-фікшн як "ІІ-2041 Десять образів нашого майбутнього" або 5-ої книги Сандерсона. Дорогі авторські права та малий тираж роблять видання комерційно привабливим. І поява трилогії "Міфи" Стівена Фрая буде малоймовірною. До речі, а хто купуватиме права, перекладатиме, готуватиме до видання і потім видаватиме Глена Кука, Джо Аберкромбі, Бена Елтона, Крістофера Мура, Мартіна Гудмана, Юнаса Юнассона, Девіса Робертсона та багатьох інших? Я добре розумію про які суми йдеться і усвідомлюю, що ймовірність цього прагне нуля.
3. Тепер не про мас-маркет. Я не впевнений, що в Україні виходитимуть серії книг, як Harvard Business Review або Інституту Гайдара. Вони не хіти і потрібні лише вузькому сегменту читачів. Тираж у 20-200 книг ніхто не робитиме. Досі так і не видана українською Барбара Такман "Ода політичної дурості" або семитомник Гіббона "Захід сонця та падіння Римської імперії". І я не бачу черги з бажаючих видавати ці та інші добрі книги, які дуже повільно продаються. Ми маємо "Наш формат". Є інші видавництва, що спеціалізуються на нон-фікшн. Вони впораються із заміщенням асортименту? Насправді, а не на словах. Обґрунтовано сумніваюся. Не тому, що вони не захочуть, а тому що у них немає ресурсу.
4. Глуховський має російське громадянство. І Улицька має російське громадянство. І навіть у Акуніна воно є. До речі, книги Акуніна вже знімають із книжкових полиць російських магазинів. Як і Глухівського. Через їхню антивоєнну позицію. Але закон забороняє їх видавати. Це питання про те, як виписаний закон. Це той випадок, коли всі, як у приказці "Разом із водою виплеснути і дитину".
5. Заборонили завезення книг. Хоча їх зараз ніхто й не завозить. Цей закон у майбутнє. А що з мобільним зв'язком? І це не про перспективи, а про зараз. Наприклад, Київстаром офіційно володіє компанія Veon. При цьому 47% Veon належить компанії LetterOne. Ще 8,3% належать голландському штихтингу, яким теж володіє LetterOne. А компанія LetterOne - це інвестиційний проект російської "Альфа-груп", якою володіє російський олігарх Фрідман. На нього накладено санкції у США, ЄС та у Великій Британії. Але ми сором'язливо мовчать про ситуацію з Київстаром. А чому? Або якщо читати будуть менше, то не страшно, а от мобільного зв'язку так легко не відмовитися? Чи книжкові мухи окремо, а смачні котлети окремо?
Я розумію та бачу всі цілі цього закону. Але я бачу його мінуси. Так ось їх більше, і я все не перерахував. Але сьогодні є запит на емоції та його задовольняють. На жаль про раціо в цій історії мало хто думає. І буде, як у тому анекдоті:
— Горілка подорожчала, синку.
— Тату, ти тепер питимеш менше?
— Ні, синку, ти тепер будеш менше їсти.
Так, читати будуть менше. Чи не через закон. Але закон це лише посилить.
Читайте також: Цілі війни проти України: Путін програв за всіма 5 пунктами