Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова має безліч друзів за кордоном. Відсотків 80 допомоги приходять з ЄС, Великої Британії, Америки та Канади. Тому ми в постійних комунікаціях з нашими друзями. На жаль, новини із Заходу не надто втішні.
Читайте також: Лінія війни: чому на Заході не вірили у готовність України дати відсіч
Аби не роганяти зраду, просто зацитую. Наш канадійський друг Зак написав мені на початку червня: "Я бачу, що допомога Україні всихає через суспільну втому від українського питання. Зараз ти навряд чи побачиш в новинах щось про Україну. Звернення президента Зеленського останні місяці транслювалися в праймі, але більше не транслюються..."
Тоді я подумав, Ок, далекий Монреаль дійсно далекий від України, має свої проблеми та клопоти і там традиційно невелика українська діаспора, що традиційно концентрується в Канаді в англомовних провінціях. Але пролунав наступний дзвоник. Пролунав набагато ближче – на польсько-українському кордоні.
Мій товариш придбав для України десятки швидких, які їхали до місця призначення через Польщу. На кордоні польський "страж гранічний" не тільки не пропустив швидкі поза чергою – він ще й оштрафував волонтерів, які їх переганяли і пояснив, що в Україні "не його війна" і загалом ми дістали поляків своїми проблемами.
Увага! Це був не міський божевільний – це був офіційний представник польської влади...
Звичайно, на четвертий місяць боїв надзвичайної інтенсивності, які перемістились від української столиці на звичний до війни Донбас, та ще й серед спекотного літа, світ воліє відсунути "українську проблему" на переферію. Звідти й спокуса помирити нас з Путіним "десь посередині", просто зафіксувавши та легалізувавши статус кво.
Але є й інша причина "втоми від України". Україна не змінилась. Корупція нікуди не зникла. Непотизм квіте буйним цвітом. Неефективність державного управління зашкалює. Цинізм можновладців, які в буквальному сенсі заробляють на крові, змушує руку тягнутись до пістолета. І тільки Путінська орда утримує Україну від революційного вибуху. Бо схоже ми нарешті вивчили уроки історії: спочатку викинути зі своєї землі зовнішнього ворога, а потім розбиратися між собою.
Результати обшуків в обласних військових адміністраціях, що відбулися минулого тижня, шокують. Цинізм МО, який пропонує придбати броньовані швидкі з відкатом 20%, вимагає негайного реагування влади, аби не трапилось реагування тих, хто щодня гине у шанцях. Незрозумілий і несправедливий порядок мобілізації, коли геть необстріляні ТРОшники потрапляють в саме пекло на передок, а бійці ЦСО "А" (в народі просто "Альфа") охороняють маєтки Суркіса - не влазить у жодні рамки...
Знаючи все це (а наші союзники, донори та партнери знають набагато більше), розумієш, що синдром втоми від України – це не тільки результат природньої психологічної реакції та спекотного літа – це ще розчарування в Україні, яка не змінюється, платячи за своє виживання таку неймовірну ціну.
Аби не втратити підтримку світу, аби вистояти в цій страшній борні за своє існування, ми знову – як у лютому березні – маємо стати прикладом для всього вільного світу. І не тільки на далекому Донбасі, де щодня сотнями гинуть кращі сини і дочки України, а й у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Вінниці, Чернівцях...
Бо логіка "сучий син, але свій сучий син" - то хибна логіка. Якщо влада не відновить бодай базову справедливість і не покарає мародерів всередині себе, народне обурення знесе її як паводок зносить греблю. І тоді ми знову дізнаємось справжнє значення слова "Руїна".
І поки нам слід знову навчитися дивувати світ, а не втомлювати його. І ми це вміємо. Достатньо повірити, що ключ до перемоги – насамперед у нас самих: в швидкій модернізації, в загальній мобілізації та соціальній справедливості, а не тільки і не стільки у модерній західній зброї.
Читайте також: Горнило війни: з "маленької радянської армії" ЗСУ мають перетворитись на справжнє військо
