Як і очікувалося, у наступ перейшли підрозділи лівого флангу Ізюмського угруповання військ противника. В атаку спробували перейти 2 БТГр із її складу, зосереджені ще 2 дні тому в районі Сухої Кам'янки, за підтримки масованого артилерійського вогню. Дирекція їхнього наступу теж була цілком зрозуміла і очевидна, зокрема українському командуванню - діючи уступом вздовж дороги М-03, на північний схід від Довгенького, обидві БТГр рушили у бік Краснопілля та Мазанівки. І після масованої арт-підготовки, розвернувшись на вихідних рубежах до бойових порядків, обидва підрозділи перейшли в атаку.
Читайте також: Радіоактивна дуля: Кремль лякає світ ракетами, яких немає
По суті, сенс цих дій полягав у тому, щоб змусити наші війська не тільки відійти, власне, від Довгенького, а й вийти на рубіж Краснопілля - Богородичне... А надалі, прорватися у двох напрямках - вийти на ближні підступи до Слов'янська, а також згорнути оборону українських військ на правому березі Сіверського Дінця на північний схід і на схід від Слов'янська.
Проте сенс і очевидність таких дій противника були зрозумілі не тільки йому самому, а й українському командуванню, причому заздалегідь ще пару днів тому. А після гарячкового наведення противником переправи біля Яремівки, стало зрозуміло, що відновлення насупу супротивника на північ від Слов'янська піде в найближчі дні...
Ну, так і сталося... Противник провів розвідку з обох боків дороги М-03, підтягнув боєздатні підрозділи, виготовився і пішов уперед. Звичайно, був дуже "тепло і дружелюбно" зустрінутий на цій ділянці. В результаті, далеко не пройшов і був змушений, внаслідок вогневої поразки своїх передових підрозділів, спочатку відтягнути свій лівий фланг (тим більше, що лісовий масив перед Богородичним, що лежить перед ним, явно не сприяв проведенню концентрованої потужної, акцентовано-вираженої атаки), а потім - і відтягувати центр, а також ближній до Довгенького, правий фланг до вихідних рубежів... Вихід на рубіж Краснопілля - Богородичне, коротше кажучи, не задався вже з першого дня відновлення наступу.
Проте, було б наївним думати, що активізація лівого флангу Ізюмського угруповання буде, наче "яскравий спалах" полководницького таланту російського військового командування: самотня, випадкова і цінна сама по собі. Одночасно з цим "збудженням", "північне" угруповання військ противника так само перейшло до активних дій щодо тактичної групи ЗСУ, що продовжує оборонятися в районі Лимана. Її позиції були атаковані одночасно з боку Дробишево-Ставки, а також від північно-західних околиць Ямполя, вздовж залізниці на перегоні між Лиманом та Ямполем. Разом з цим, противник продовжив свої спроби прорватися до Озерного та вийти до мосту (ну чи краще сказати, залишків мосту) біля Кривої Луки.
Так, як виявилося, Озерне явно було не під контролем супротивника, чи частково не під його контролем, і тому супротивник недвозначно позначив своє бажання таки вийти до Сіверського Донця саме в цьому місці. І зрозуміло чому, проводити деякі подальші маніпуляції у Закитного, з форсування річки та подальшого прориву до Сіверська, поки не взято повністю під контроль Озерне та місцевість навколо нього, було б явним не комільфо...
В результаті цих дій військ противника, за одними відомостями їм вдалося таки досягти околиць Лимана і навіть вклиниться в його межі (у східній частині міста), за іншими відомостями - він був змушений зупинитися (причому десь у районі "Акваторії-Ліман" і на просіках у лісах, на південний схід від вулиць Партизанська та Вишневої м. Лимана). Яка там насправді обстановка, поки до кінця не ясно... Проте, одне було відомо точно - ті які "їхали з боку Дробишево", особливо далеко не поїхали...
Читайте також: Залишилось 7% особового складу: у окупантів гострий дефіцит людського ресурсу
Тепер про Попаснянський напрямок.
Противник спробував продовжити свій наступ до дороги Бахмут - Лисичанськ, а також у північному напрямку. Зокрема, діючи від Олександропілля, щонайменше двома з "половиною" БТГр у північно-східному напрямку (тобто на Комишуваху) противник спробував повністю зайняти це село - але, невдало. Йому вдалося зайняти південну та південно-східну частину села, але вибити підрозділи ЗСУ повністю з усього села не вдалося. Хоча, звичайно, особисто я припускав, що вони намагатимуться знову обійти Комишуваху із заходу, між нею та Вікторівкою... Але потім зрозумів, що наявність там досить протяжної балки явно не сприяє такому маневру. Особливо якщо вам там треба зманеврувати по фронту і переносити по ходу бою зусилля поперемінно з флангу на фланг.
Найцікавіше, що на цій ділянці командування військ противника застосовує цікавий спосіб прориву системи оборони підрозділів ЗСУ. Попереду йдуть підрозділи так званого 2-го АК "НМ ЛНР" (наприклад, 6-го омсп), і тому саме за ними припадає основний обсяг вогневої поразки з боку ЗСУ, а за ними у другому ешелоні, як "засоби розвитку успіху" - підрозділи 150 мсд 8-ї ОА ПВО ЗС РФ.
Природно, "народну міліцію Донбасу" вибиває першими, у великих кількостях і практично гарантовано наглухо... Зате ось у статистиці та звітності російських командирів про власні втрати циферки куди як приємніше, ніж, наприклад, в районі Ізюму або Лимана...
Крім того, противник спробував таки "наживо" вийти на дорогу Бахмут - Лисичанськ, діючи від Володимирівки у напрямку на Яківлівку, а також з району на південний захід від Василівки у напрямку на Білогорівку.
В обох випадках після початкового просування на 1.5-2 км, після тривалої арт-підготовки – потрапляння під масоване вогневе ураження ЗСУ, крики, мати, кишки на броні тощо. Потім відхід та виклик власної арти та авіапідтримки.
Далі все повторюється - обробка нашого переднього краю, найближчих тактичних тилів, атака після "трьох зелених свистків", відгрібання артилерійських "плюшок" та відкат на стартові... Потім цикл знову повторюється. Іноді він варіюється перенесенням атаки на сусідні ділянки, або за іншими напрямками (але не дуже відрізняється від попередніх). Іноді - задимлення, демонстраційні стискання та стрибки на "хибних напрямках", а також епізодичний РЕБ... але не завжди і не скрізь.
Загалом, ні Яковлівку, ні Білогорівку взяти противнику начебто поки що так і не вдалося. Так, дорогу на Лисичанськ, він обстрілює (причому, досить щільно), навіть намагається діяти в її бік ДРГ та дрібними піхотними групами... але це явна лоторея: може пощастить, а швидше за все ні.
Підбиваючи проміжний підсумок...
Середньодобові темпи просування російських військ на основних напрямках наступу знову почали падати. Причому так званий "попаснянський спалах", судячи з усього, був винятком, який лише підтверджує правило. Бо, очевидно, що через 1,5 доби після того, як вона трапилася, темпи просування і на цій прорваній ділянці почали так само падати.
Розчулює також тактичний канібалізм, яким, явно не від доброго життя, почало займатися командування військ противника, збираючи як конструктор 2 "менш-менш" боєздатні БТГр з трьох пошарпаних... У бій женуть, практично всіх, до кого можуть дотягнутися, аж до легкопоранених, писарів, кухарів і навіть військових музикантів.
Позиційна війна близько...
І, зважаючи на все, вона буде довгою...
Читайте також: Шамани, медики та гарматне м'ясо: у РФ почалася справжня прихована мобілізація