З 24-го січня ВРУ відновила пленарні засідання, що ознаменувало початок нового політичного сезону після новорічних святкових днів. Пауза затягнулась, політики відпочили й з новими силами рушили в бій. Зокрема, лейтмотивом стали заклики до об’єднання. Безумовно, на тлі потенційного нового витка агресії РФ такі заклики звучать красиво і правильно, але що це означає з практичної точки зору?
Читайте також: Відкрита війна РФ проти України: чотири аспекти того, чому це страшна примара
Запити на об’єднання були і після Помаранчевої революції, і після Революції Гідності, але доволі швидко запал було втрачено й все звелося о традиційної боротьби за вузькогрупові інтереси. Саме дії українських політиків багато в чому знецінювали здобутки таких історичних подій для нашої країни. І зараз частина цих же політиків говорить про нове єднання.
Одним із перших про єднання почав говорити Порошенко. Проте на Погоджувальній раді він показово обмовився і сказав, що вони за єдність на словах, а не на ділі. Особливо цинічно чути від нього такі заклики з огляду на те, що він підозрюється у державній зраді та організації схеми постачання вугілля з ОРДЛО разом з кумом Путіна Медведчуком. Тут можна згадати ще й підписані ним вкрай невигідні для України мінські угоди, які суперечать національним інтересам України. А також варто згадати й ставлення п’ятого президента до своїх партнерів по коаліції в минулому скликанні, коли, наприклад робилося все можливе, щоб збити з посади прем’єра Яценюка. Ну іще можна багато чого згадувати. До речі, конкретного порядку денного під об’єднання Порошенко так і не пропонує.
Читайте також: Політичне "сонцестояння": про що говорять партійні рейтинги за підсумками року
Більш органічно з такими позиціями виглядає Тимошенко, яка як досвідчений державний діяч вже давно говорить про необхідність створення уряду національної єдності за її участі. В цій пропозиції вона послідовна, адже говорить про це з початку роботи 9-го скликання. Основну загрозу вона вбачає у нав’язуванні Україні "формули Штайнмаєра". А головними завданнями уряду національної єдності вона вважає: зміцнення обороноздатності країни як у військовому, так і в політико-дипломатичному напрямках; у захисті громадян України та національної економіки, шляхом нового соціально-економічного курсу.
Представники "Голосу" напряму про об’єднання не говорять (що й не дивно з огляду на розкол самої партії), але акцентують, що Україну шантажують заради виконання Мінських угод. Вони пропонують зареєструвати звернення до виконавчої влади з першочерговим планом дій: посилити охорону об'єктів критичної інфраструктури, провести аудит Державного агентства резерву України, виділити кошти на армію та територіальну оборону. Крім того, "Голос" пропонує провести закрите засідання РНБО та обговорити евакуаційні та мобілізаційні плани, а також роботу парламенту в екстреній ситуації.
Ну про риторику ОПЗЖ й годі говорити. Всі виступи Рабіновича і Ко здебільшого перетворюються на сюр. Як-то заяви щодо того, що західні партнери хочуть Порошенка зробити прем'єром, чи то постійна мантра про виконання мінських угод, які на їх думку не виконує тільки Україна.
Загалом складається враження, що більшість українських політиків прагнуть хайпанути на темі загрози нової агресії з РФ і на цій хвилі збільшити свої політичні дивіденди. Безумовно, питання об’єднання є актуальним, але для цього треба говорити про конкретні базові принципи щодо яких має бути згода всіх політичних сил, але поки це примарна перспектива.
Читайте також: Рубікон українського політикуму: підсумки року та прогноз на 2022