Україна вибудувала нову систему порятунку поранених — від тривалої допомоги прямо в бліндажах до вивезення бійців наземними роботами та важкими безпілотниками. Про це пише Володимир Кузнецов, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна» у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Західна військова медицина десятиліттями трималася на простій обіцянці: пораненого доставлять до хірурга протягом години. На українському фронті цю обіцянку виконати неможливо. Тож Україна будує іншу систему, де шанс на виживання дає не швидкість, а стійкість: допомога просто на позиції, роботи замість санітарів і дрони замість гелікоптерів.
Евакуація може тривати тижнями
Восени 2025 року бійці 1-го окремого медичного батальйону провели операцію «ГВЕР». Пораненого вдалося вивезти лише із сьомої спроби: перед тим він чекав на евакуацію 33 дні, а шість попередніх спроб коштували шести наземних роботизованих комплексів (НРК).
Сам рейс робота тривав майже шість годин: дорогою НРК наїхав на міну й далі їхав на пошкодженому колесі, а на зворотному шляху його атакував ворожий дрон. Пораненого вберегла броньована капсула. За мірками класичної військової медицини така історія виглядає як провал. На сучасному українському фронті це вдала евакуація.
Це не виняток. На Куп’янському напрямку поранений боєць чекав на евакуацію понад три тижні. Лікарі Харківського госпіталю зазначають, що зі зростанням кілзони дедалі гострішою стає проблема турнікетного синдрому: ускладнення від джгута, накладеного надто довго, мають чверть усіх пацієнтів госпіталю, які пережили ампутацію.
Золота година трималася на пануванні в повітрі
Концепція «золотої години» з’явилася в цивільній травматології 1970-х, а швидку гелікоптерну евакуацію американська армія відпрацьовувала ще у В’єтнамі. У 2009 році міністр оборони США Роберт Гейтс зробив її обов’язковим стандартом: тяжкопоранених мали доставляти гелікоптером до медичного закладу протягом 60 хвилин від виклику.
Щоб виконати це правило в Афганістані, він направив туди додаткові медичні гелікоптери та польові шпиталі. Результат вимірний: опубліковане у 2015 році дослідження в JAMA Surgery показало, що частка місій, виконаних протягом години, зросла з приблизно 25% до 75%, а частка загиблих серед поранених знизилася з 16% до приблизно 10%.
Ця модель працювала за трьох умов: повне панування в повітрі, безпечний тил і захищені шляхи логістики. Саме на досвіді Афганістану, Іраку та Косова, де ці умови виконувалися, було сформовано медичні стандарти НАТО. В умовах нової війни жодний з них не є бездоганним.
У кілзоні видно кожен рух
Розвідувальні та ударні дрони обох сторін перетворили смугу вздовж лінії фронту на зону постійного спостереження. Полковник Валерій Вишнівський, старший представник України в Спільному центрі аналізу, підготовки та освіти НАТО–Україна (JATEC), сказав виданню Business Insider, що «золота година» тепер існує лише в підручниках, а натомість є «золотий день» або «золотий місяць». Поле бою, за його словами, видно на 100%, тому евакуацію неможливо вести по-старому.
Навіть розпізнавальні знаки не захищають. Росіяни атакували евакуаційний НРК із цивільними навіть попри нанесені на нього червоні хрести. Евакуаційна група, що виїжджає за пораненим, сама стає ціллю.
Допомога починається просто на позиції
Тому першою ланкою виживання стала допомога безпосередньо на позиції. Полковник Джозеф Серовік із Центру вивчення досвіду армії США (CALL) у доповіді про українську військову медицину називає одним із ключових чинників її успіху зосередженість на тривалій польовій допомозі (prolonged field care). Її доповнюють стабілізаційні пункти поблизу фронту, часто підземні, де можна провести реанімаційні заходи й невідкладні операції.
Пораненого стабілізують і доглядають у бліндажі годинами чи днями, доки не з’явиться безпечне «вікно» для евакуації: темрява, туман, негода. Серовік радить і армії США інвестувати в поглиблену підготовку медиків саме до тривалої допомоги. Як зазначає CEPA, тривала польова допомога, яку колись розглядали як запасний варіант, стала невід’ємною бойовою спроможністю.
Санітаром стає робот
Другою ланкою стали наземні роботи. За даними Міноборони, у жовтні 2026 року підрозділи Сил оборони виконали 31 398 логістичних та евакуаційних місій за допомогою НРК. Це найвищий місячний показник від запуску системи «єБали»; у січні таких місій було 7 511, тобто за десять місяців їхня кількість зросла більш ніж учетверо. У повідомленні Міноборони логістичні та евакуаційні місії не розділено, але кожен такий рейс означає, що людині не довелося йти в кілзону.
За цими цифрами стоять масові закупівлі. Лише за сім місяців 2026 року держава законтрактувала понад 22 тисячі НРК, майже вдвічі більше, ніж за весь попередній рік. Частину машин підрозділи замовляють самостійно через маркетплейс Brave1 Market за програмою «єБали».
Проте евакуацію досі ведуть переважно пристосованими машинами. Як писав навесні Euromaidan Press, переважна більшість НРК, що вивозять поранених, спроєктована під логістичні завдання, а не під перевезення людей.
Почали з’являтися й спеціалізовані рішення. Компанія «Роботизовані комплекси» розробляє модуль Murakha CaseEvak: броньовану медичну капсулу на базі наземного робота. Капсула зі сталі Armox 500T важить 344 кг і має захищати від уламків та дронів, хоча захист від атак згори ще доопрацьовують. Усередині встановлено камеру з денним і нічним каналами та двосторонній аудіозв’язок, щоб оператор міг стежити за станом пораненого. Для людини, яка годинами їде сама в металевому коконі, цей зв’язок має не лише медичне, а й психологічне значення.
Пораненого підіймає в повітря дрон
Наземний робот повільний і вразливий до мін. Тому третьою ланкою стала повітряна евакуація дронами. 19 жовтня 2026 року 92-га окрема штурмова бригада оприлюднила відео операції, яку українські військові та виробник дрона Gurzuf Defence назвали першою у світі евакуацією пораненого з передової за допомогою дрона.
Бійця 30-ї окремої механізованої бригади підняв у повітря важкий гексакоптер Heavy Shot Ayudag-6: спершу пораненому доставили спорядження з карабінами, а потім направили дрон із лебідкою. За даними Stars and Stripes, наземна евакуація з цієї позиції була неможливою через щільну активність ворожих дронів і заміновану місцевість.
Варто уточнити: повідомлення про окремі випадки евакуації поранених вантажними дронами з’являлися ще у 2023 році, однак без подробиць про техніку та кількість операцій. За оцінкою італійської Il Foglio, оприлюднене 19 жовтня відео стало першим відеодоказом евакуації пораненого дроном. І ця операція не залишилася поодинокою: за даними Associated Press, наприкінці жовтня інший підрозділ спеціалізованими рятувальними дронами вивіз двох поранених бійців поблизу російського кордону.
За даними Міноборони, напрям евакуаційних безпілотників розвиває кластер оборонних інновацій Brave1. Для тяжкопоранених такий канал особливо важливий: наземний робот рухається повільно, а затримка для них може бути критичною.
НАТО варто скористатись цим досвідом
Український досвід ставить під сумнів головне припущення західної військової медицини: що евакуацію завжди можна прикрити з повітря. У війні з рівноцінним противником такого прикриття може не бути. Кай Гілмор Гат, який має досвід роботи на Покровському напрямку, на сторінках War on the Rocks пропонує розглядати евакуацію не як медичний процес, а як тактичну операцію в умовах постійного спостереження.
Дискусія вже почалася і в професійному середовищі. Група українських та міжнародних військових медиків у журналі Military Medicine закликала до комплексної реформи медичного планування НАТО: визнати тактичний рівень, тобто бойових медиків на передовій, центром системи, а стандарти STANAG оновити відповідно до умов сучасної війни. Для Польщі та країн Балтії, які межують з Росією, ці уроки, як наголошує CEPA, зовсім не теоретичні.
З українського досвіду випливають три висновки. Перший стосується доктрини: «золоту годину» має замінити ешелонована модель виживання, де значну частину часу виграють допомогою на позиції. Другий стосується закупівель: роботизовані й повітряні евакуаційні платформи мають стати окремою категорією озброєння, а не побічним продуктом логістики. Третій стосується навчання: кожен солдат має вміти підтримувати пораненого живим не годину, а добу.
Україна не скасувала «золоту годину». Вона розтягнула її на весь ланцюг від бліндажа до шпиталю, і кожну його ланку винайшла під вогнем. Для армій, які готуються до великої війни, це не екзотичний досвід далекого фронту, а опис того, з чим доведеться мати справу і їм.