Вищий антикорупційний суд виправдав колишнього міністра інфраструктури Володимира Омеляна. На думку САП та НАБУ, він вчинив незаконні дії, які нібито призвели до недоотримання державним бюджетом 30,4 мільйона гривень. Але, як бачимо, суд не задовольнили докази обвинувачення і загалом судді не побачили в його діях складу кримінального правопорушення.
Безумовно, САП буде оскаржувати рішення, вони про це вже заявили, але в цілому напрошуються деякі висновки про роботу антикорупційних органів, які й досі неспроможні довести свою правоту в справах щодо топчиновників.
Справа не в Омеляні
Справа тут не в особі Омеляна, а якраз в ефективності роботи загалом антикорупційних органів, оскільки це кримінальне провадження ініціювало НАБУ, і ще у червні 2020 року детективи вручили Омеляну підозру, ну а САП далі вже підтримувало державне обвинувачення в суді. Тому логічно виникає питання як це загалом могло статись?
І чий це прокол: НАБУ і САП, які або безпідставно звинуватили чиновника, або просто не змогли нормально підготувати справу чи ВАСУ чогось не захотів побачити з тих чи інших причин? Наразі виглядає так, що формулювання суду «відсутність у його діях складу злочину» звучить як вирок НАБУ і САП, які не до кінця зрозуміло чим займаються.
Тепер будемо слідкувати за розглядом справи в апеляції, тобто справа ще не закінчилась, але зараз не можна не задуматись про якість роботи НАБУ і САП, адже питання до їх роботи виникали вже давно.
"Дивні" органи
Безпосередньо у цій справі були оцінки Мінфіну щодо наявності збитків державі на десятки мільйонів гривень, тож чому у такій справі НАБУ і САП помилились? Що ж можна тоді очікувати від інших справ? І як такі проколи пояснювати суспільству, яке на власні податки утримує ці органи? Тим паче, що раніше НАБУ і САП говорили, що це доволі проста та очевидна справа.
Тут варто розуміти, що НАБУ, САП і ВАСУ є незалежними органами, на які дуже складно впливати як владі, так і будь-кому іншому. І виходить так, що одні незалежні побачили склад злочину, а інші - ні. Якось дивно і підозріло. І такий підхід неодмінно буде вливати на довіру до цих органів, яка наразі й так не надто висока. І це однозначно погано.
Читайте також: Перші ластівки судової реформи: що дасть перезавантаження ВККС
Політична складова
Також ця справа це своєрідний стрес-тест для конспірологів різного ґатунку, зокрема партійців Порошенка, адже роками вони стверджували, що антикорупційна інфраструктура - це вплив Заходу, а потім казали, що справа проти Омеляна - це замовлення влади. Хоча як видно, то НАБУ і САП все ж таки діють незалежно і реагували вони на потенційні збитки державі, але вочевидь щось пішло не так і тепер вже апеляція встановить, хто недопрацював в цій справі.
Принагідно хочеться запитати, а як там ситуація з такими гучними справами як:
* Газова справа екснардепа Онищенка, яка була одна з найперших і найгучніших справ НАБУ і САП?
* Справа ексголови ДФС Романа Насірова, яка теж наробила чимало галасу, а його картата ковдра стала мемом, і що в результаті?
* Справа екснардепа Мартиненка, який на думку НАБУ і САП заподіяв шкоду державі в розмірі 700 мільйонів гривень?
* Бурштинові справі ексдепутатів Максима Полякова та Борислава Розенблата, яких антикорупціонери звинувачують в отриманні хабаря в розмірі понад 300 тисяч доларів за внесення потрібних змін до законодавства, вплив на суддів, прокурорів та багатьох інших посадовців?
Цей список можна ще продовжити, але загалом все виглядає доволі симптоматично.
Рубати з плеча, безумовно, не варто, але однозначно необхідно розібратись в чому причини того, що справи проти топчиновників так буксують, або ж загалом розвалюються. Інакше ми ризикуємо остаточно втратити будь-яку довіру до антикорупційних органів і все доведеться починати спочатку...?
Читайте також: Закон про Вищу раду правосуддя: реформа, чи черговий забіг по полю з граблями