Новий, 19-й пакет санкцій ЄС – це не просто черговий раунд обмежень, це якісно новий етап економічної війни: стратегічний удар по ключових артеріях, що живлять російську воєнну машину. Про це пише експерт Аналітичного центру "Об'єднана Україна" Ігор Петренко у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Затягування енергетичного зашморгу: від скорочення доходів до стратегічного удушення
Брюссель переходить від загального тиску до хірургічного виснаження, націлюючись на енергетичні надприбутки, фінансові лазівки та технологічні шпарини Кремля.
Енергетичний сектор залишається головним джерелом фінансування російської воєнної машини, і 19-й пакет санкцій спрямований на систематичне перекриття цих фінансових потоків, переходячи від простого обмеження до стратегічного блокування ключових напрямків.
Центральним елементом нового пакета є пропозиція повної заборони на імпорт російського скрапленого природного газу (СПГ) на ринки ЄС, причому повна відмова від нього прискорена до 1 січня 2027 року, що на рік раніше, ніж планувалося спочатку. Цей крок є прямою відповіддю на триваючу агресію Росії, включно з порушеннями повітряного простору ЄС російськими безпілотниками в Польщі та Румунії. Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн назвала цей момент часом, коли «пора перекрити кран». Європейський Союз запевняє, що готовий до цього кроку, оскільки диверсифікував постачання та інвестував у альтернативні джерела енергії. Хоча у 2024 році Росія все ще постачала 19% газу до ЄС (порівняно з 45% до повномасштабного вторгнення), цей захід націлений на одне з ключових джерел доходу, що залишалося. Основними імпортерами російського СПГ в ЄС є Іспанія, Бельгія, Нідерланди та Франція.
Пакет передбачає зниження встановленої країнами G7 стелі цін на сиру нафту з попередніх $60 до більш агресивного рівня в $47.60 за барель. Ця цифра є знаковою, оскільки вона відповідає рівню, встановленому у 18-му пакеті санкцій ЄС, що свідчить про посилення позиції G7, спрямованої на утримання цінової стелі значно нижче ринкових цін і ближче до собівартості видобутку в Росії (яка оцінюється приблизно в $15 за барель). Мета цього заходу – безпосередньо зменшити прибуток Кремля з кожного проданого бареля.
Для забезпечення дотримання цінової стелі та нафтового ембарго ЄС запроваджує санкції проти ще 118 суден з так званого «тіньового флоту» Росії. Таким чином, загальна кількість суден, що перебувають під санкціями ЄС, перевищує 560. Це є прямою спробою паралізувати логістику обходу санкцій, оскільки ці застарілі, погано застраховані танкери є основним інструментом Росії для продажу нафти поза режимом цінового обмеження.
Пакет вводить повну заборону на транзакції з російськими енергетичними гігантами «Роснефть» та «Газпромнефть», скасовуючи попередні винятки. Це посилює тиск, переходячи від попередніх заходів, таких як відключення від SWIFT, до всеосяжної заборони на будь-які операції, що має на меті повністю ізолювати їх від західних фінансових систем.
Вперше з таким явним акцентом пакет націлений на субʼєктів третіх країн, які сприяють обходу санкцій. Це стосується нафтопереробних заводів, нафтотрейдерів та нафтохімічних компаній у таких країнах, як Китай, що закуповують російську нафту в обхід цінової стелі. Це свідчить про перехід до застосування вторинних санкцій для стримування не-західних акторів від підтримки російської воєнної економіки.
Ліквідація фінансових лазівок: посилюється новий фронт у забезпеченні дотримання санкцій
Девʼятнадцятий пакет знаменує собою стратегічний поворот у бік боротьби з інноваційними методами, які Росія використовує для обходу фінансових обмежень.
У рамках знакового кроку 19-й пакет запроваджує перші в історії ЄС обмежувальні заходи, спрямовані на криптовалютні платформи. Санкції забороняють транзакції в криптовалютах, маючи на меті перекрити ключовий канал, який Росія використовує для обходу санкцій, відмивання грошей та фінансування свого військово-промислового комплексу.
Санкції виходять за межі SWIFT і націлені на російську альтернативу – Систему передачі фінансових повідомлень (СПФП). Пакет включає заходи проти іноземних банків у третіх країнах, які підключені до СПФП. Це критично важливий крок для запобігання створенню Росією стійкої, не-західної фінансової архітектури для обходу санкцій.
Пакет вводить повну заборону на транзакції з додатковими російськими банками та фінансовими установами в третіх країнах, які сприяють обходу санкцій. Це поглиблює фінансову ізоляцію російської економіки.
Заходи включають обмеження на транзакції з юридичними особами в російських СЕЗ, які були визначені як лазівки для імпорту товарів подвійного призначення для військових потреб.
Як посилити деградацію військово-промислового комплексу: технологічний та логістичний наступ
Обмеження спрямовані не лише на фінансування, а й на технологічну спроможність Росії виробляти сучасне озброєння.
Вводяться нові прямі обмеження на експорт товарів і технологій, що використовуються на полі бою. Це, зокрема, включає обмеження доступу Росії до таких технологій, як штучний інтелект (ШІ) та геопросторові дані, які є критично важливими для сучасної війни та виробництва зброї. Особлива увага приділяється технологіям, пов'язаним з безпілотниками.
Пакет додає до санкційних списків 45 нових компаній у Росії та третіх країнах, включаючи Китай та Індію, за надання прямої чи опосередкованої підтримки російському військово-промисловому комплексу. Це розширює застосування вторинних санкцій до субʼєктів, які активно підтримують російську воєнну машину.
Ініціатива «Репараційної позики» може посилити українську оборону
Хоча це не є санкцією проти Росії як такою, пакет представлений паралельно з новою ініціативою під егідою G7 щодо використання прибутків («надзвичайних доходів»), отриманих від заморожених російських суверенних активів, для надання Україні «Репараційної позики». Ця позика підтримає оборону України, і Україна буде зобовʼязана повернути її лише після того, як Росія виплатить репарації. Цей крок має на меті змусити Росію платити за війну, не торкаючись основної суми заморожених активів, що дозволяє обійти складні юридичні питання, надаючи при цьому відчутну підтримку Києву.
Санкційний режим Заходу демонструє явну еволюцію. Якщо ранні пакети були спрямовані на створення широкого економічного шоку та покарання, то 19-й пакет є набагато більш цілеспрямованим та оперативним. Він фокусується на конкретних механізмах стійкості та ухилення, які Росія розробила у відповідь на попередні обмеження. Початкові санкції були переважно реактивними. У відповідь Росія адаптувалася, створивши інфраструктуру для обходу: «тіньовий флот» для експорту нафти, альтернативу SWIFT у вигляді СПФП та використовуючи нові фінансові інструменти, такі як криптовалюти. Девʼятнадцятий пакет націлений не на нові сектори, а саме на ці механізми адаптації, що є контр-адаптацією з боку Заходу. Це свідчить про те, що західні політики тепер розглядають санкції не як дипломатичний інструмент для примусу до зміни поведінки, а як прямий інструмент економічної війни, призначений для деградації здатності противника воювати протягом тривалого періоду. Мова, яку використовують фон дер Ляєн та Кая Каллас – «ослабити воєнну економіку Росії», «вдарити туди, де Росія отримує гроші», «зробити її агресивну війну нестійкою» – підтверджує цю військову логіку.
Крім того, акцент на СПГ – це не лише питання доходів від газу; це пряма атака на флагманські стратегічні проєкти Росії, такі як «Арктик СПГ 2» та «Мурманськ СПГ», які є символами її розвороту на Схід і критично залежать від західних та союзницьких технологій. Майбутня енергетична стратегія Росії значною мірою спирається на арктичні СПГ-проєкти. Ці проєкти вимагають високоспеціалізованих СПГ-танкерів льодового класу Arc7 для економічної рентабельності. Росія має вкрай обмежені внутрішні потужності для будівництва таких суден на своєму суднобудівному комплексі «Звезда», який сам залежить від іноземних технологій та компонентів (наприклад, французьких мембран GTT). Домінуючими у світі будівельниками цих складних суден є південнокорейські компанії (Hanwha Ocean, Samsung Heavy Industries). Забороняючи імпорт СПГ, ЄС створює ринкову невизначеність. Але що важливіше, накладаючи санкції на самі проєкти та повʼязані з ними компанії, Захід унеможливлює для південнокорейських верфей поставку законтрактованих суден без ризику вторинних санкцій. Таким чином, заборона на СПГ є ключовим елементом, який руйнує всю арктичну стратегію Росії, перетворюючи багатомільярдні інвестиції на знецінені активи й демонструючи, що Росія не може технологічно відʼєднатися від Заходу, навіть намагаючись зробити це економічно.
Оцінка впливу: як виміряти «біль» для Російської Федерації
Поєднання нижчої стелі цін на нафту ($47.60 за барель) та майбутньої заборони на СПГ безпосередньо вдарить по основному джерелу доходів Росії. Представники ЄС заявляють, що наявні санкції вже скоротили нафтові доходи Росії в Європі на 90% за три роки. Цей пакет має на меті закрити решту прогалин. Стійкість федерального бюджету Росії, який переорієнтувався на величезні військові витрати (прогнозується 6.2% ВВП у 2025 році), опиняється під прямою загрозою.
Хоча Росія продемонструвала стійкість, спираючись на свій Фонд національного добробуту та перехід до воєнної економіки, ерозія її основної дохідної бази ставатиме все більш нестійкою. Фіскальний дефіцит вже зростає, і цей пакет прискорить цю тенденцію, змушуючи робити складний вибір між військовими витратами, соціальною стабільністю та макроекономічним контролем.
Санкції розроблені так, щоб «вбити» такі проєкти, як «Арктик СПГ 2». Відсутність спеціалізованих танкерів льодового класу Arc7 через скасування контрактів південнокорейськими верфями та нездатність вітчизняного суднобудівного комплексу «Звезда» задовольнити попит фактично залишає газ «замкненим» в Арктиці. Це не лише позбавляє майбутніх доходів, але й підриває всю стратегію Росії стати провідним світовим експортером СПГ.
Санкції проти банків третіх країн, що використовують СПФП, створюють кризу відповідності для установ у Туреччині, ОАЕ та Центральній Азії. Ці банки постають перед жорстким вибором: вести бізнес з Росією і ризикувати бути відрізаними від долара США та всієї західної фінансової системи, або зменшити ризики та розірвати звʼязки з російськими контрагентами. Це поширює фінансову ізоляцію Росії далеко за її межі.
Хоча санкції проти ще 118 танкерів спричинять короткострокові збої, Росія, ймовірно, продовжить закуповувати старі судна та створювати нові підставні компанії для їх управління. Ефективність цих санкцій залежить від постійного, агресивного правозастосування та націлювання на повʼязані послуги, такі як страхування та реєстрація суден, що залишається викликом. Санкції проти головного російського перестраховика (РНПК) є ключовим кроком у цьому напрямку.
Представники ЄС відкрито заявляють, що санкції працюють, вказуючи на високу процентну ставку в Росії (17%) та стійку інфляцію як ознаки того, що її «перегріта воєнна економіка доходить до своєї межі». Нові заходи посилять цей тиск, обмежуючи доступ до іноземної валюти та збільшуючи вартість імпорту.
Вплив санкцій буде поетапним, що дозволяє прогнозувати розвиток ситуації в коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі:
Короткостроковий період (3-6 місяців): очікується волатильність на фінансовому ринку, негайні збої в логістиці нафти через ідентифікацію новопідсанкційних танкерів, а також зростання витрат на комплаєнс для банків третіх країн, що співпрацюють з Росією.
Середньостроковий період (6-18 місяців): прогнозується помітне зниження доходів від нафти та газу внаслідок більш суворого дотримання зниженої цінової стелі та поступового згортання контрактів на СПГ. Зростатиме навантаження на федеральний бюджет, що змусить уряд шукати додаткові джерела фінансування або скорочувати витрати.
Довгостроковий період (18+ місяців, до 2027 року): повний ефект від заборони на СПГ стане очевидним, що потенційно може призвести до остаточного закриття нових арктичних виробничих ліній. Структурна шкода для енергетичного сектору Росії та її довгострокового потенціалу економічного зростання стане незаперечною.
Нові санкції змушують партнерів Росії, особливо Китай, робити стратегічний вибір. Пряме націлювання на субʼєктів третіх країн (у Китаї та Індії) та банки, що використовують СПФП, призначене для руйнування «осі ухилення». Росія вижила під санкціями значною мірою завдяки своєму розвороту до Китаю та Індії, які стали ринком для її енергоносіїв та джерелом товарів подвійного призначення. Девʼятнадцятий пакет прямо націлений на китайські НПЗ та компанії, що підтримують російську армію, переходячи від загальних попереджень до конкретних обмежень. Одночасно США погрожують вторинними тарифами Китаю за закупівлю російської нафти. Це створює «кліщі». Китайські банки вже стають обережнішими у веденні справ з Росією через тиск США. Таким чином, Пекін опиняється перед вибором: чи варта вигода від підтримки ослабленої Росії ризику вторинних санкцій, які можуть зашкодити доступу до набагато цінніших ринків США та ЄС? Хоча «безмежне партнерство» є ідеологічно цінним, Китай послідовно ставить на перше місце власні економічні інтереси. Захід зараз систематично підвищує економічну ціну цього партнерства, потенційно змушуючи Китай обмежити свою підтримку Росії, щоб уникнути загрози для власної стабільності, тим самим послаблюючи найважливішу рятівну лінію для Кремля.
Крім того, акцент на ШІ, геопросторових даних та передових компонентах виходить за рамки простого припинення потоку товарів для поточних потреб на полі бою. Це довгострокова стратегія, спрямована на те, щоб не дати російській армії розробляти та впроваджувати системи озброєнь наступного покоління, забезпечуючи висхідний технологічний розрив між Росією та НАТО. Війна в Україні, як зазначила Єврокомісія, є «війною, що керується інноваціями», де безпілотники, високоточне наведення та обробка даних на полі бою є ключовими.
Російська вітчизняна технологічна база є слабкою, і вона залежить від імпортних компонентів та технологій. Санкції спеціально націлені на ШІ та геопросторові дані, які є основою для автономних систем, передового націлювання та сучасного командування та управління. Перекриваючи ці надходження зараз, Захід прагне забезпечити, щоб навіть якщо Росія зможе підтримувати виробництво танків та артилерійських снарядів поточного покоління, вона все більше відставатиме технологічно. Це є вирішальним елементом довгострокового виснаження, розробленим для того, щоб будь-яка майбутня російська агресія проти НАТО була ще менш імовірною.
Світ повертається до геополітичного трикутника: ЄС, США та відповідь Росії
Час та зміст 19-го пакету санкцій безпосередньо повʼязані з тиском з боку президента США Дональда Трампа. Численні джерела підтверджують, що представлення пакету було відкладено, а потім посилено після того, як Трамп висунув вимогу до ЄС вжити жорсткіших заходів – зокрема, припинити закупівлю російської нафти та газу – як попередню умову для запровадження США власних «великих санкцій».
У відповідь Урсула фон дер Ляєн підтвердила, що розмовляла з Трампом і що Комісія запропонує «прискорити поетапну відмову від імпорту російських викопних видів палива», що безпосередньо призвело до прискореної заборони на СПГ. Це демонструє значний випадок впливу США на формування політики ЄС.
Ця динаміка створює складну політичну ситуацію всередині ЄС. Угорщина та Словаччина, які все ще імпортують російську трубопровідну нафту через нафтопровід «Дружба» за існуючим винятком, є відвертими прихильниками Трампа. Тиск США на ЄС в цілому, за іронією долі, найбільше вдаряє по союзниках самого Трампа всередині блоку.
Адміністрація Трампа активно підштовхує партнерів по G7 до запровадження вторинних тарифів у розмірі 50-100% на такі країни, як Китай та Індія, за їхні триваючі закупівлі російської нафти. Це є вкрай ескалаційною пропозицією, яку ЄС досі неохоче приймав через свою залежність від експортних ринків у цих країнах.
Девʼятнадцятий пакет ЄС, ймовірно, є тими «жорсткішими заходами», яких вимагав Трамп. Його ухвалення, швидше за все, розблокує нову хвилю санкцій з боку США. Вони, ймовірно, будуть зосереджені на сферах, де влада США є найпотужнішою: вторинні санкції проти фінансових установ (які залежать від долара США) та більш агресивне націлювання на «тіньовий флот», де санкції США вважаються більш ефективними, ніж санкції ЄС/Великобританії.
І Китай, і Індія рішуче виступили проти загрози вторинних тарифів, назвавши це «одностороннім залякуванням» та питанням національного суверенітету. Вони, ймовірно, продовжать купувати російську нафту, але їхні фінансові установи та судноплавні компанії ставатимуть все більш обережними, щоб уникнути прямого включення до списків Міністерства фінансів США.
Публічна реакція Кремля, ймовірно, буде зневажливою, із заявами, що ці заходи не вплинуть на його позицію та не змінять його курс. Однак представники ЄС зазначають, що в приватних дипломатичних контактах першим проханням Росії незмінно є послаблення санкцій, що свідчить про їхню ефективність.
Росія буде змушена прискорити свій розворот на Азію, але вона стикається з серйозними логістичними та інфраструктурними обмеженнями. Вона не може легко перенаправити СПГ без необхідних танкерів льодового класу та портової інфраструктури. Трубопровідні проєкти до Китаю, такі як «Сила Сибіру-2», є довгостроковими та стикаються зі складними переговорами.
Санкції зроблять Росію ще більш залежною від Китаю як ринку останньої інстанції та джерела технологій. Це поглиблює вже наявні асиметричні відносини, в яких Китай має більшість важелів впливу.
Погоджуючись на вимоги Трампа, ЄС не лише карає Росію, але й робить стратегічну інвестицію в трансатлантичну єдність. Це прорахований крок, спрямований на забезпечення подальшої участі та підтримки України з боку США шляхом демонстрації європейського розподілу тягаря. Адміністрація Трампа скептично ставилася до європейських витрат на оборону та зобовʼязань, розглядаючи війну в Україні переважно як європейську проблему. Вимога Трампа – «ви припиняєте купувати російську нафту, тоді я діятиму» – є чітким тестом цього зобовʼязання. Рішення ЄС прискорити заборону на СПГ, що є політично складним кроком, є прямою відповіддю на цей тест. Це посилює позиції проатлантичних лідерів у Європі. Вони можуть стверджувати на внутрішньому рівні, що ці болючі економічні заходи необхідні для того, щоб утримати США «в грі», що вважається життєво важливим для виживання України. Це запобігає потенційним звинуваченням з боку США у європейському «утриманстві» та має на меті закріпити єдиний західний фронт.
Крім того, сукупний ефект від націлювання ЄС на СПФП та субʼєктів третіх країн, а також загрози вторинних санкцій з боку США, полягає в тому, щоб зробити будь-яку транзакцію, повʼязану з Росією, токсичною для світової фінансової системи. Це виходить за рамки простого дотримання вимог і змушує до стратегічного зменшення ризиків. Банк у Туреччині чи ОАЕ може знайти спосіб обробити платіж за несанкціоновані товари до Росії, який технічно відповідає вимогам. Однак нові санкції ЄС проти користувачів СПФП та чітке попередження Міністерства фінансів США про те, що воно буде «більш агресивно націлюватися на іноземні фінансові установи», які приєднуються до СПФП або використовують її, змінює розрахунок ризиків. Ризик полягає вже не в тому, що конкретна транзакція не відповідає вимогам, а в тому, що вся установа може бути внесена до списку за надання послуг російській економіці. Це змушує відділи ризиків та комплаєнсу банків розглядати будь-яку взаємодію з Росією як потенційну екзистенційну загрозу. Результатом є широке, добровільне припинення надання послуг російським субʼєктам, навіть для торгівлі, яка прямо не підпадає під санкції. Це створює де-факто фінансову блокаду, яка є набагато всеосяжнішою, ніж буква санкцій.
Яким є стратегічний прогноз та як на нього впливають невирішені виклики
Російський ядерний сектор, зокрема «Росатом», залишається помітним винятком із санкцій ЄС через високу залежність кількох держав-членів (особливо Угорщини та Словаччини) від російського ядерного палива та послуг. Хоча існують заклики до запровадження санкцій проти «Росатома», повна заборона малоймовірна до 2030 року, що залишає Москві значне джерело доходу та геополітичний важіль впливу.
Кінцевою ескалацією було б запровадження всеосяжних вторинних санкцій США проти всіх країн, що торгують з Росією, за іранською моделлю. Це залишається високоризиковим варіантом через потенціал масових збоїв у світовій економіці та негативну реакцію з боку ключових партнерів, таких як Індія. Девʼятнадцятий пакет та відповідь США стануть тестовим випадком того, наскільки далеко Захід готовий піти цим шляхом.
Пакет все ще має бути одноголосно схвалений усіма 27 державами-членами ЄС.9 Угорщина та Словаччина залишаються потенційними перешкодами, особливо щодо будь-яких заходів, які можуть опосередковано вплинути на їхній триваючий імпорт трубопровідної енергії, хоча поточний пакет ретельно розроблений, щоб зосередитися на СПГ та морській нафті, щоб обійти їхні основні занепокоєння.
Забезпечення дотримання санкцій на децентралізованих криптоплатформах та некастодіальних гаманцях є величезним технічним та юридичним викликом. Хоча Регламент ЄС про ринки криптоактивів (MiCA) надає рамки для ліцензованих постачальників, відстеження та блокування незаконних P2P-переказів вимагатиме безпрецедентного рівня міжнародної співпраці та технологічних можливостей.
Успіх санкційного режиму залежить від збереження коаліції G7+. Будь-які розбіжності, особливо між США та ЄС, будуть використані Росією. Умовний характер динаміки американо-європейських відносин вносить новий елемент крихкості в цю коаліцію.
Заяви G7 чітко вказують на те, що санкції залишатимуться в силі, доки Росія не припинить війну, повністю не виведе війська з території України та не виплатить репарації за завдану шкоду. Концепція «Репараційної позики» ще більше закріплює ідею, що зняття санкцій повʼязане з фінансовим відшкодуванням, а не лише з припиненням вогню. Враховуючи поточні стратегічні цілі Росії, ці умови навряд чи будуть виконані в найближчій перспективі, що свідчить про те, що санкційний режим стане довгостроковою рисою геополітичного ландшафту.
Довгостроковим наслідком цієї ескалації санкційної війни є прискорення розколу світової фінансової та торгівельної системи. Росія, за допомогою Китаю, змушена будувати паралельну, не-західну інфраструктуру (СПФП, торгівля на основі юаня). Хоча наразі вона є неефективною та ризикованою для учасників, це створює довгостроковий структурний виклик домінуванню долара США та інституцій під проводом Заходу. Західні санкції розроблені для використання центральної ролі долара США та SWIFT. Відповідь Росії полягає у створенні альтернатив, таких як СПФП, та просуванні торгівлі в національних валютах з партнерами, такими як Китай. Дев'ятнадцятий пакет атакує ці альтернативи, погрожуючи покаранням третім сторонам, які їх використовують. Це змушує країни робити вибір: діяти в рамках західної системи або нової альтернативи під проводом Росії та Китаю. Хоча більшість обере Захід, саме існування цього вибору та інфраструктури для його підтримки фундаментально змінює світовий економічний ландшафт. Протягом десятиліття це може призвести до більш фрагментованого світу з конкуруючими економічними блоками, що зменшить майбутню ефективність санкцій як інструменту зовнішньої політики.
Зрештою, остаточний успіх санкцій залежить від чинника, що лежить поза самими санкціями: енергетичного переходу ЄС. Здатність ЄС повністю відмовитися від російської енергії, не спричинивши саморуйнівної економічної кризи, залежить від успіху та швидкості його плану REPowerEU та зеленого переходу. ЄС заявляє, що «готовий» до заборони СПГ, оскільки диверсифікував постачання (до США та Катару) та інвестував у відновлювані джерела енергії. Однак це призвело до нової залежності від американського СПГ, що несе власні політичні ризики.
Єдиний спосіб досягти справжньої стратегічної автономії та зробити санкції постійно стійкими – це зменшити загальний попит на викопне паливо коштом ефективності та відновлюваних джерел енергії. Таким чином, довгостроковий «біль» для Росії прямо пропорційний успіху ЄС у його внутрішній енергетичній політиці. Якщо перехід зупиниться, рішучість ЄС щодо санкцій може ослабнути через високі ціни на енергоносії та економічний тиск. Якщо перехід прискориться, ЄС зможе посилити тиск на Росію з мінімальною шкодою для себе, що зробить санкційний режим набагато потужнішим і довговічнішим.
Таким чином, девʼятнадцятий пакет санкцій ЄС проти Російської Федерації є не просто кількісним нарощуванням тиску, а якісним стрибком у стратегії економічного стримування. Він знаменує перехід від широких обмежувальних заходів до високоточних ударів по механізмах адаптації та обходу, які Кремль вибудував для підтримки своєї воєнної економіки. Націлювання на «тіньовий флот», альтернативну фінансову систему СПФП та криптовалютні канали свідчить про глибоке розуміння того, як функціонує російська економіка в умовах санкцій, і про рішучість Заходу вести довготривалу гру на виснаження.
19-й пакет санкцій матиме каскадний ефект. У короткостроковій перспективі він ускладнить логістику та фінансові операції для Росії. У середньостроковій – суттєво скоротить її бюджетні доходи. А в довгостроковій – підірве її майбутній економічний розвиток та поглибить асиметричну залежність від Китаю. Хоча Росія, безсумнівно, шукатиме нові шляхи адаптації, цей пакет значно підвищує ціну та складність таких зусиль, прискорюючи виснаження її економічних та технологічних ресурсів, необхідних для ведення тривалої агресивної війни. Успіх цього режиму, однак, залежатиме від непохитної єдності Заходу, агресивного правозастосування та, зрештою, від успіху власного енергетичного переходу Європи.