У своїй конкуренції за шельф в Арктиці РФ покладає надію на військову складову та агресивну присутність. Про це пише Дмитро Левусь, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. З текстом статті можна ознайомитися нижче.
Москва відновлює випробування ракети з ядерною енергетичною установкою «Буревісник» на полігоні на Півночі Росії. Повна назва класу ракети, а саме «міжконтинентальна ракета глобальної дальності», свідчить про те, які сподівання покладає Кремль на нову зброю. Він сприймає її як “вундерваффе”, диво-зброю.
Зазначається, що «ядерна силова установка дозволяє їй літати тривалий період часу, рухатися з надзвуковою швидкістю та мати необмежений радіус дії». Історія з цією ракетою тягнеться багато років, є відомості, що тринадцять раундів випробувань були безуспішними, а один із них закінчився смертю семи осіб, на полігоні на Півночі.
Навряд чи, ця витягнута із радянських архівів розробка перейде у розряд діючої серійної зброї. Тож, наразі цілком зрозуміло чому Москва знову витягнула історію з випробуваннями. Це елемент великого ядерного шантажу світу з боку Росії, інших важелів в неї не залишилося. Але не тільки ядерного шантажу. Москва проводить випробування на Півночі і цим збільшує напруження у дуже своєрідному регіоні. Регіоні де все неоднозначно з кордонами, і на який Москва має великі апетити.
«Арктичні володіння Росії»
Цей кордон інший, ніж у Європі, але теж жахливо міфологізований. Тут є міф про «освоєння Півночі», виключну заслугу росіян у відкритті Арктики світу. Це кордон, де експансія і зараз є дороговказом для Кремля. Бо йдеться про арктичний шельф у суворих умовах, де, ймовірно, є те, що так любить російська влада та її ручні олігархи. Вони не вміють створювати додану вартість та звикли багатіти на грабунку надр. Тут є родовища корисних копалин.
РФ цілеспрямовано просуває ідею про те, що її «арктичні володіння» сягають аж до Північного полюсу та займають велику частину Північного Льодовитого океану. Цим Росія продовжує політику комуністів часів СРСР. На глобусах та картах, які видавалися у часи СРСР кордон позначався через Північний Льодовитий океан та Північний полюс.
Позначка зовнішньо дещо відрізнялася від власне кордонів і називалася «кордони полярних володінь СРСР». Жорсткість у Арктиці СРСР проявляв практично з моменту, коли більшовики переконалися, що їх владі нічого не загрожує, вторгнення «коаліції капіталістів» не буде. З другої половини 1920-х років були суперечки за кордони та володіння островами з Норвегією.
Мала місце своєрідна «Тюленяча війна» між СРСР та Норвегією за можливість промислового полювання на тюленів у Білому та Баренцевому морях. Росіянам вдалося закріпити за собою Землю Франца-Йосипа. Окреме місце займає архіпелаг Шпіцберген, який належить Норвегії, але має особливий правовий статус, визначений спеціальним трактатом 1920 року, який дозволяє його учасникам використовувати природні ресурси островів архіпелагу.
При цьому Норвегія зобовʼязується не використовувати Шпіцберген з військовими цілями. Крім, власне, Норвегії, Росія, по суті єдиний учасник угоди, який там також фізично присутній. З огляду на економічні проблеми, ця присутність згортається, росіян стало менше, видобуток вугілля, який здійснюють російські шахти за ціною є надто дорогим. Але питання принципово для РФ.
Росіяни, незважаючи на належність Шпіцбергена Норвегії, раді були б долучити його до своїх територіальних надбань, «історичне обгрунтування» вони знайдуть. Головне ж, це місце є зручним для гібридного тиску з боку РФ на НАТО, членом якого є Норвегія. 2015 такий собі Дмітрій Рогозін, тоді віце-премʼєр російського уряду, один із «яструбів», відвідав Шпіцберген. При цьому Рогозін вже був фігурантом норвезьких санкцій за співучасть у захопленні Криму. Росіяни стверджують, що оскільки їм не потрібна віза для відвідання Шпіцбергена, то і Рогозін мав право на візит. Як наслідок виник скандал.
Що таке «російська Арктика»?
У Росії запроваджено таке поняття як «Арктична зона Російської Федерації». Її площа 9 мільйонів квадратних кілометрів, але проживає там лише 2,5 мільйони людей, менше двох відсотків громадян “імперії”. При чому у трьох найбільших містах (Мурманськ, Норильськ та Воркута) проживає більше як півмільйона людей.
З огляду на суворий арктичний клімат, уся ця територія крижана, практично незаселена пустеля. Але там створюється, за різними оцінками від 11% до 15% ВВП Росії та 22% її експорту. Існує диспропорція по значущості регіону з економічної точки зору та кількості населення у ньому. Економіка цієї «Арктичної зони» грунтується на видобутку та переробці корисних копалин. Абсолютна більшість товарів та продовольства туди імпортується.
Військова присутність Росії а Арктичному регіоні випереджає інші країни регіону. Показово, що переформатування своєї мілітарної складової у Арктиці Росія розпочала у 2014, у рік загарбання Росією Криму. Тоді стало очевидно, принципи недоторканості кордонів, зафіксовані у Статуті ООН, не грають ніякої ролі для РФ.
Чого тоді вже казати про Арктику, де міжнародне право залишає лакуни, зручні для використання агресором. Тоді «для захисту інтересів Росії у Арктиці» було створено «Обʼєднане стратегічне командування «Північний флот». Підготовка почалася раніше. Військові будівельники відновлювали закинуті аеродроми та військові містечка.
Основою для Обʼєднаного стратегічного командування став Північний флот (його вивели з підпорядкування Західного військового округу), були приєднані військові частини Східного та Центрального округів. Від ейфорії після захоплення Криму та слабких санкцій за таке явне порушення права, у російського диктатора Володимира Путіна і компанії паморочилася голова. Вони явно збиралися розвивати успіх.
Свій військовий мʼяз у Арктиці росіяни накачували системно. Створювався спеціальний центр з підготовки військ та їх бойового застосування в умовах Заполярʼя, розроблялася спеціальна техніка та озброєння. Посилювався сухопутний компонент військ. В Алакурті (Мурманська область), саме як арктичну, РФ сформувала 80-у окрему мотострілецьку бригаду з відповідним озброєнням та транспортом. Авіація колишнього Північного флоту посилювалася винищувачами МіГ-31. Ну а власне Північний флот завжди розглядався як велика небезпека для Заходу ще в умовах Холодної війни. У його складі атомні підводні човни, що входять до ядерної тріади та можуть завдавати удар ракетами з ядерними боєголовками. А ще атомний ракетний крейсер та авіаносний крейсер «Кузнецов» з авіагрупою.
Тобто, у разі конфлікту за арктичні володіння чи шельф, «арктичні сили» Росії матимуть за спиною «ядерний дубець». Було від чого хвилюватися. Але все змінило повномасштабне вторгнення Росії до України. Довелося кидати у вогонь війни і частини «арктичної піхоти». Втрати згаданої 80-ї бригади є настільки великими, що про них регулярно згадували у ЗМІ з обох сторін лінії фронту. Серед маси знищеної Силами оборони України російської техніки є достатньо екзотичні всюдиходи ДТ-30, створені спеціально для перевезення великих вантажів в умовах Півночі, фото згорілих залишків яких дивували фахівців.
Авіаносний крейсер «Кузнецов» під час свого бойового походу до Сирії продемонстрував низьку якість, після повернення встав на ремонт, зазнав низку пожеж і катастроф. Тепер його важко сприймати як реальну бойову одиницю. Тобто військова складова РФ у Арктиці вже не здається настільки нездоланною.
Спокусливий шельф
За арктичний шельф Росія веде систематичну методичну боротьбу десятиліттями. Принципи цієї боротьби вони визначили ще у радянські часи. Вони грунтуються на присутності полярних станцій та на наукових дослідженнях дна Північного Льодовитого океану. РФ ратифікувала Конвенцію ООН з морського права (UNCLOS) у 1997.
Боротьбу за шельф «маківки світу» росіяни супроводжують відповідними знаковими акціями. Зазвичай їх негативно сприймають інші арктичні країни, саме як демонстрацію агресії. Так було із встановленням російського прапору на дні океану на Північному Полюсі у 2007.
Свої претензії РФ формує посилаючись на результати досліджень дна океану. Їх легалізація відбувається через звернення із заявкою щодо конкретного сектора шельфу до Комісії ООН з питань кордонів континентального шельфу. Такий механізм передбачено UNCLOS.
Слід зазначити, що Комісія не визначає межі, а просто оцінює наукову обґрунтованість тверджень. У російському зверненні йдеться про більше як мільйон квадратних кілометрів. Росіяни доводять, посилаючись на наукові дослідження, що структура кори підводного хребта Ломоносова відповідає світовим аналогам континентальної кори, отже, є частиною прилеглого континентального шельфу Російської Федерації.
Показово, що Комісія розглядала це питання вже після того як РФ загарбала Крим, заперечувала свою агресію на Сході України. У своєму дусі у 2021 РФ розширила вимоги. Канада, Данія та США мають свої тлумачення. Данія вважає, що підводний хребет Ломоносова є продовженням не Євразії, а острова Гренландія, який належить королівству. Канада теж має докази, що цей хребет доводить її право на володіння шельфом. США взагалі не ратифікувала Конвенцію.
В умовах, коли відбувається зменшення льодового покрову видобуток нафти та газу в Арктиці може стати легшим. Так само як і може полегшитися навігація Льодовитим океаном. Це спокушає новими прибутками. У своїй конкуренції за шельф в Арктиці РФ не покладає надій виключно на право та науку. Тільки на військову складову та агресивну присутність, які випереджають конкурентів. Їх росіяни вважають складовими успіху на Півночі. Але військова могутність РФ відтепер під питанням.
Джерело: Аналітичний центр "Об’єднана Україна"
Оригінал матеріалу: "The Gaze"