Поки ЄС загруз у бюрократичних суперечках щодо російських активів, Норвегія може запропонувати радикальний вихід: автономний фонд на десятки мільярдів для довгострокової допомоги Києву. Про це пише Дмитро Левусь, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Ідея окремого норвезького механізму фінансування для України за останні місяці перетворилася з політичної гіпотези на предмет серйозної дискусії у фінансових та дипломатичних колах Європи. Уперше її публічно озвучили норвезькі економісти й політики, які відкрито закликали уряд забезпечити незалежний інструмент підтримки України обсягом до 100 мільярдів євро. Звучить амбітно, але це той рідкісний випадок, коли політичний наратив і фінансова реальність не суперечать одне одному.
Паралельно Єврокомісія продовжує глухий спір із Бельгією щодо використання заморожених російських активів на суму близько 140 мільярдів євро. Саме в цьому контексті норвезька пропозиція виглядає не лише реалістичною, а й необхідною. Вона фактично пропонує Європі вихід із бюрократичної пастки та створює новий формат довгострокової підтримки України поза межами внутрішньополітичних конфліктів ЄС.
Норвегія має унікальний фінансовий ресурс, здатний забезпечити довгострокове фінансування України без шкоди для власної економіки
Фундаментальна причина, чому ця ідея не виглядає утопічною, — Норвегія є чи не єдиною країною Європи, яка має надлишок фінансових ресурсів і структурну здатність підтримувати зовнішні програми на рівні десятків мільярдів доларів. Суверенний фонд Норвегії — найбільший у світі, понад 1,6 трильйона доларів активів. Це більше, ніж ВВП Франції, Італії або Іспанії. Фонд щороку приносить від 80 до 120 мільярдів доларів доходів залежно від ринкової кон’юнктури, і навіть у кризові роки залишається прибутковим.
Основа норвезького аргументу дуже проста: частину цих доходів можна виділити на фінансування України без будь-якого ризику для макроекономічної стабільності країни. Норвегія не є членом ЄС, а отже не прив’язана до європейських бюджетних процедур, які заблоковані внутрішніми вето. Вона може створити власний фінансовий механізм — аналог окремого стабілізаційного фонду — і перераховувати кошти без необхідності проводити рішення через 27 країн із правом вето.
Ще одна деталь, яку часто недооцінюють: Норвегія зацікавлена у цьому геополітично. Вона має найдовший кордон із РФ серед країн НАТО (після Фінляндії) і прекрасно розуміє, що безпека Північної Європи напряму залежить від результату війни в Україні. На відміну від багатьох європейських гравців, Осло не займається символічною політикою. Для Норвегії це питання не абстрактних «європейських цінностей», а прямої оборони власного регіону.
Норвезький механізм може стати відповіддю на європейську неспроможність ухвалювати рішення щодо російських активів
Нинішня ситуація з 140 мільярдами євро заморожених російських активів в ЄС демонструє, наскільки крихкою є фінансова архітектура Європи. Бельгія блокує рішення не з політичних, а з внутрішньоекономічних причин — країна отримує прибуток від розміщення активів у Euroclear і не хоче втрачати фінансову перевагу. І поки ЄС сперечається, Україна щороку потребує близько 40 мільярдів доларів зовнішнього фінансування для покриття бюджету, оборонних витрат і відновлення критичної інфраструктури.
Норвезький механізм знімає цю проблему повністю. Він може працювати автономно, він не підпадає під внутрішні правила ЄС, і він може бути узгоджений швидше, ніж будь-яке європейське рішення, яке вимагає консенсусу. У певному сенсі Осло пропонує Європі те, що сама Європа не здатна зробити через надмірну інституційну складність: доступний, швидкий, гнучкий та прогнозований фінансовий інструмент.
Це також вирішує іншу ключову проблему — горизонт планування. Єврокомісія може ухвалювати рішення на 2–3 роки, але не на десятиліття. Норвегія здатна одразу створити фонд з 10–20-річним горизонтом, що дасть Україні ту фінансову передбачуваність, якої не вистачає сьогодні для інвестицій у відбудову, оборонні програми, виробництво дронів і ракет, а також інфраструктурні мегапроєкти.
Для України це не просто новий канал фінансування, а можливий структурний злам у міжнародній підтримці
Поява норвезького механізму змінює кілька базових параметрів. По-перше, Україна отримує донорську модель, яка не залежить від політичних циклів США та внутрішніх конфліктів ЄС. Це критично важливо, адже нині Київ фінансово залежить від двох найбільш поляризованих політичних середовищ Заходу.
По-друге, Норвегія не пов’язана з Україною втомою від війни — її суспільство має стабільну підтримку допомоги Києву, адже бачить пряму геополітичну користь. Це створює унікальний донорський ресурс, який не буде звужуватися з часом.
По-третє, Норвегія має репутацію надійного фінансиста та посередника у складних конфліктах. Її участь автоматично підвищує довіру інвесторів до українських проєктів, особливо у сфері енергетики, відновлюваних ресурсів, видобутку та оборонної промисловості. Для України, якій потрібно залучити сотні мільярдів інвестицій після війни, цей фактор матиме величезне значення.
По-четверте, окремий норвезький механізм дає Україні політичний сигнал про те, що підтримка перестає бути реактивною. Вона стає структурною. Це важливо не лише для економіки. Це змінює поведінку партнерів, фінансових інституцій, інвесторів і, зрештою, самої України, яка може планувати розвиток на десятиліття вперед, а не жити в режимі бюджетних "латок".
Норвезький механізм не замінює ЄС і США — він створює третій опорний центр, який робить систему підтримки України стійкішою
Реалістично, жоден окремий донорський інструмент не вирішить усіх фінансових проблем України. Але Норвегія пропонує саме те, чого у системі підтримки не вистачає — довгостроковість, стійкість і незалежність від політичних криз. ЄС намагається реформувати механізм використання російських активів, але це займе час. США змінюють пріоритети залежно від адміністрації.
Норвегія ж може діяти автономно, швидко і стратегічно. Саме тому її механізм виглядає реальним і політично логічним. Він стане першим європейським фінансовим інструментом, створеним не для стабілізації ринку, не для підтримки окремих галузей, а для довгострокового фінансування країни, яка є центральною ланкою безпеки в Європі.
У цьому сенсі норвезький механізм — не просто варіант. Це тест на здатність Заходу адаптуватися до нової геополітичної реальності, де традиційні фінансові інститути не встигають за темпами війни, а підтримка України потребує не жестів, а структурних рішень.