Україна, не маючи флоту, переписує правила морської війни, створюючи унікальні підводні дрони, що змінюють хід битв у Чорному морі. Про це пише Богдан Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
У 2023–2025 роках Чорне море стало не лише театром військових дій, а й лабораторією радикального переосмислення морської війни. Україна, не маючи традиційного флоту, перетворила свою слабкість на перевагу — і створила новий клас зброї, який не має аналогів у жодного флоту світу: підводні дрони-камікадзе з автономною навігацією. Це не просто імпровізація у відповідь на загрозу, а перший у світі бойовий досвід використання підводних БПЛА проти цілей як на морі, так і в портах. І саме Україна сьогодні формує доктрину, за якою житимуть флотські стратегії XXI століття.
Технологія на полі бою, а не на виставці
Якщо підводні безпілотники США чи Китаю досі залишаються предметом експериментів у рамках дослідницьких програм, то українські морські дрони — вже бойова зброя, випробувана під ударами російської авіації, в складних гідрологічних умовах і в зоні активного РЕБ. Ці платформи вражали кораблі ЧФ РФ біля Севастополя, атакували десантні засоби в Новоросійську, а деякі з них навіть працювали в парі з надводними дронами, створюючи синхронні рої, які виводили з ладу російські ППО-ланцюги в прибережній зоні.
Суть технології — це глибоко інтегрований ШІ-контур із можливістю автономного маршруту, уникнення перешкод, визначення типу об'єкта і наведення з урахуванням гідродинаміки. Платформи обладнані низкою сенсорів: гідролокаторами, інфрачервоними камерами, магнітометрами, а також модулем автоматичного розпізнавання корпусів кораблів за формою обводів. У деяких моделях є система самознищення у разі втрати контролю — щоб жоден уламок не потрапив до ворога.
Підводна асиметрія
Феномен підводного дрона полягає в тому, що він дозволяє країні без флоту атакувати флот супротивника. Це — новий вид «морської асиметрії», де ціна атаки в сотні разів менша за вартість цілі. Один український підводний дрон коштує менше $500 тис., тоді як ціна фрегата чи десантного корабля — сотні мільйонів. Ба більше: навіть якщо дрон не знищує ціль, він блокує її. Корабель не може вийти з порту, не маючи гарантії, що не натрапить на «невидимий» пристрій, що чекає в товщі води.
Цей ефект паралічу вже помітний: із другої половини 2024 року російський флот втратив активність у західній частині Чорного моря. Евакуація з Криму стала рваною, конвої — рідкісними, а десантні маневри — ризикованими. Парадоксально, але без флоту Україна знищила оперативну свободу ЧФ РФ у морі. І зробила це не торпедами, а ідеями.
Марічка: автономна зброя нового класу
У фокусі цієї підводної революції — український дрон «Марічка», який уже встиг змінити хід морської війни. Саме цей автономний підводний апарат, імовірно, став виконавцем однієї з найгучніших спецоперацій 2025 року — атаки на Кримський міст 3 червня, коли була підірвана підводна опора на глибині понад 10 метрів. З огляду на складність доставки понад тонни вибухівки до точки вибуху, військові аналітики майже одностайно схиляються до версії використання саме «Марічки» — дрона, здатного подолати понад 1000 км автономного маршруту, зберігаючи малопомітність і точність навігації на стратегічну глибину.
Розроблений волонтерською командою AMMO.UKRAINE, дрон має довжину близько 6 метрів і ширину 1 метр. Але головне — це не розміри, а концепція. «Марічка» — це глибоководна платформа, створена для удару в слабке місце супротивника: підводну частину корабля, опору мосту, береговий сховок або вхід до порту. Вона може тривалий час лежати на дні, чекаючи на сигнал активації, і діяти в умовах глушіння та електронної протидії. Це вже не просто "дрон-смертник", а повноцінна зброя довгого очікування, що завдає удару тоді, коли ворог найменше цього чекає.
Низький акустичний слід, відсутність теплової сигнатури, гнучкий алгоритм ухилення від перешкод і здатність адаптувати траєкторію до складного рельєфу дна роблять «Марічку» практично невидимою для російських систем спостереження. Як зазначають західні експерти, зокрема колишній офіцер ВМС Туреччини Тайфун Озберк, такі підводні дрони потенційно небезпечніші за надводні: вразливість підводної частини корпусу корабля значно вища, а захист від таких апаратів майже не існує. Британський аналітик Г. І. Саттон окремо підкреслив унікальність форми керма і носового обтічника «Марічки», відзначивши, що це перший у світі дрон цього класу, створений не в лабораторії, а під прямим тиском воєнної потреби.
За оцінками самих розробників, один дрон коштує приблизно $400 тисяч, що в сотні разів менше за ціну цілі, яку він може знищити. У разі виробництва серії таких дронів йдеться вже не про одиничні диверсії, а про створення повноцінного флоту — підводної армії без людей на борту. Україна стала першою країною, яка не тільки теоретично уявила собі це майбутнє, а й реалізувала його в бою.
Який інвестиційний і експортний потенціал у нового типу дронів
Підводні дрони — це не просто інструмент війни, це також майбутній експортний продукт. І не тільки для західного ринку. Країни Південно-Східної Азії, Африки та Близького Сходу — всі, хто стикається з проблемами прибережної безпеки, морської міграції, контрабанди чи територіальних конфліктів — потенційні покупці. Українські дрони можна адаптувати до завдань спостереження, охорони портів, боротьби з піратами чи моніторингу інфраструктури.
Окрему увагу до українських технологій виявляють держави, які не мають великих флотів, але хочуть мати засоби морського стримування. Польща, Румунія, Грузія, країни Балтії — усі вони потенційно зацікавлені в недорогому і гнучкому морському інструменті, який можна розгорнути без складних інфраструктур. А якщо додати до цього можливість інтеграції зі західними сенсорними системами або штучним інтелектом НАТО, українські підводні дрони стають привабливими не лише як продукт, а й як база для технологічної співпраці.
Якщо повоєнна відбудова України стане не лише розмовою про бетон і скло, а й про високі технології — підводні дрони мають стати однією з галузей, яку слід підтримати пріоритетно. Це — точка зростання, де поєднуються військовий досвід, конструкторські рішення, електроніка, машинне навчання й мехатроніка. Зараз у цій сфері вже працюють малі українські компанії, волонтерські конструкторські бюро, науковці, які використовують open-source рішення, але потребують фінансування та державного замовлення.
Підводні дрони — це ще й шанс зібрати навколо України нову коаліцію союзників: не лише політичну, а й технологічну. Якщо західні партнери не готові дати Україні фрегати чи підводні човни, вони можуть долучитися до виробництва платформ, які довели свою ефективність на полі бою. І в цьому — стратегічна перевага: Україні не потрібно просити — вона може пропонувати.