Із стабільною регулярністю в Україні намагаються закидати в соціум начебто правильні меседжі.
Наприклад, щодо зростання ВВП.
Якщо уявити, що ми перебуваємо в Америці, то показник зростання валового продукту поряд із показниками безробіття, інфляції та ділової активності є ключовим індикатором здоров'я національної економіки.
У США є і спеціальний орган, відповідальний за відстеження зростання ВВП – це Національне бюро економічних досліджень США (NBER), яке уповноважене урядом визначати поточну ситуацію в економіці штатів.
Простими словами – це саме те відомство, яке оголошує про початок чи завершення рецесії, коли реальний ВВП країни послідовно падає чи зростає два квартали поспіль.
В Україні цю функцію міг би виконувати держстат, хоча, можливо, доцільніше створення й окремої структури, яка, серед іншого, займалася б розробкою стратегії економічної політики та визначенням базових індикаторів якісного розвитку.
Наявність подібного арбітра – це не лише ознака прогнозованої країни, а й універсальний спосіб усунення усіляких спекуляцій на тему економічного зростання, коли на екранах телебачення численні експерти доводять, що країна успішно розвивається / котиться до краху, причому обидва прогнози звучать одночасно.
На жаль, для простих українців поняття ВВП – це як метеоритна атака на Марс.
Але такий прекрасний показник, як валовий продукт в українських реаліях, має дуже своєрідний побічний ефект у вигляді слабкої інклюзії зростання.
Інклюзію зростання ще називають ефектом "просочування багатства" зверху донизу.
У нас, на жаль, цей індикатор не працює: сировинні та монопольні ФПГ можуть дати імпульс зростання ВВП на піку збільшення світових цін на сировину.
Але простий громадянин це зростання "помацати" не зможе.
Так само, "велике будівництво" або ефект післявоєнного відновлення також формуватиме "підвищувальний" імпульс зростання ВВП.
Але прибуток від цього отримає вузька група осіб.
Ефект "просочування багатства" в Україні працює лише від 1% найбагатших до 10% помірно забезпечених.
Між 89% та цими 11% українців розміщено щільний шар "екстрактивної глини", яка не дає багатству рухатися у ширші шари.
У зв'язку з чим виникає питання, а чи потрібне нам таке зростання ВВП, тим більше, що у світовій економічній науці все більше набирає обертів теорія, яку в стилі Миколи Хвильового можна було б назвати: «Геть від ВВП».
Як показало дослідження, опубліковане в журналі Nature (Енріко Джованні, Роберт Костанца та Іда Кубіжевскі), класичний показник ВВП повною мірою вже не відображає існуючі реалії.
Наприклад, людина, яка їздить на роботу на машині, за таким методом робить більший внесок в економіку, ніж той, хто ходить пішки…
Також як людина, яка харчується фастфудом щодня: витрачає гроші в секторі послуг, а потім – на ліки та лікарів.
Показник ВВП – це абсолютизований, зведений у фетиш валовий виторг.
До речі, в корпоративному бізнесі ніхто не оцінює успішність підприємства за даними валового доходу, застосовується або показник прибутку (зокрема EBITDA) або капіталізація (ринкова вартість).
На думку Джозефа Стігліца, ВВП не показує головного рівня соціального розшарування (нерівності в суспільстві).
Тому даний показник вигідний лише великим корпораціям, оскільки відповідає цілям абсолютизації рівня вартості маси товарів та послуг, що виробляється в тій чи іншій країні.
Єдиним показником успішності країни за Стігліцем є медіанний дохід (тобто рівень доходу людини, яка стоїть у центрі списку розподілу доходів).
Це людина з середини штатного розкладу.
Вчені, які опублікували дослідження в журналі Nature, запропонували використовувати композитний показник «індекс істинного прогресу» (GPI), куди включили, крім економічних показників, параметри забруднення навколишнього середовища, рівень безпеки країни, злочинності тощо.
Загалом усе те, що прийнято називати якістю життя.
До речі, і Роберт Ф. Кеннеді свого часу дав дуже чітку характеристику показнику ВВП, сказавши, що той вимірює все, що завгодно, крім того, що робить наше життя гідним.
Сам показник ВВП почав викристалізуватися у 1930-х і особливо 1940-х роках на тлі подолання наслідків Великої депресії та початку різкого зростання світової економіки після Другої світової війни.
Що цілком зрозуміло: світові потрібен був індикатор, який свідчить, що все найгірше позаду.
Хоча навіть один із його творців Саймон Кузнец, наш земляк, який здобув освіту в Харкові і став визначним американським економістом і нобелівським лауреатом, попереджав, що не можна прирівнювати зростання ВВП до зростання добробуту народу.
Адже ВВП має і такий парадокс як зростання після воєн і стихійних лих, коли державні інвестиції працюють на цей показник.
Згадаймо і наше «зростання» на тлі проведення Євро-2012-го.
Скільки мільярдів гривень у цьому збільшенні економіки припало на звичайні будівельні приписки та об'єкти на зразок львівського стадіону, які зараз важко навіть утримувати, не кажучи вже про якийсь період окупності інвестицій.
Для нас важливішими є соціальні наслідки зростання ВВП і як це зростання намазується на бутерброд кожного українця.
Поки що ж, за рейтингом щастя Україна опустилася до другої сотні країн, скотившись більш ніж на 53 щаблі.
По суті ми вже знаходимося на дні нещастя, адже попереду лише такі щасливчики як Сирія, Афганістан і деякі країни Африки.
Українці перестали сприймати такі індикатори як зростання ВВП, орієнтуючись на нагальніші показники: курс долара, ціна на хліб та основні продукти, вартість палива та проїзду у громадському транспорті.
В економіці, де 50% і більше становить тіньова частина, зростання офіційного ВВП перетворюється на звичайний «палацовий» показник, яким міряються колишні, нинішні та майбутні чиновники, у кого він більший.
Адже на тлі падіння «білого ВВП» тіньовий сектор може зростати і навпаки.
«Паркетним» показником є і рівень безробіття, який у нас досить низький, адже багато хто в Україні може лише номінально значитися на «фірмі у кума», щоб стаж ішов, а інші – неофіційно працювати, не стаючи на облік у центрі зайнятості.
Ну а показник споживчої інфляції в Україні і зовсім як пісня, що лунає між небом та землею, особливо з огляду на споживчий кошик держстату з одним костюмом «до труни» та обмеженим набором білизни, коли випрані шкарпетки за ідеєю повинні «досихати» під час ранкової їзди в громадському транспорті.
Сьогодні в Україні є кілька базових соціальних груп, у яких уже склалися свої історичні уподобання щодо індикаторів якості життя.
І показника ВВП у цьому переліку немає.
Якщо перевести цю соціальну структуру на термінологію фільму «Кін-дза-дза!», отримаємо патерналістську групу «плюкан» чи "пацаків", яким важливий розмір підвищення пенсій та рівень тарифів.
Друга група населення, здатна щось накопичувати, або «чатлани» нашого часу – більше орієнтуються на курс долара, ціни на пальне, вартість нерухомості.
Ну а прошарок нової шляхти, «ецилопи» сучасності орієнтуються більше на свої офшорні рахунки та бюджетний процес.
Багато років, найзрозумілішим індикатором стабільності, який був універсальним і для «плюкан», і для «чатлан», і для «ецилопов», був курс гривні до долара.
Тоді всі розуміли, що якщо курс п'ять чи вісім, то все буде «ку», а якщо вище – то «ку-ку»…
Але цей індикуатор у минулому, хоча ментально ми оцінюємо успішність інших країн за рівнем стабільності їхніх національних валют, хоча такий підхід докорінно невірний.
Турецька ліра може девальвувати, але економіка при цьому розвивається.
Китай формує штучне заниження курсу своєї валюти.
Тарифи ж зовсім у нас з індикатора соціального благополуччя перетворилися на звичайний інструмент збагачення великих корпорацій.
Раніше "еліти" на цьому не заробляли. Але тоді була промисловість.
В ідеалі Україні потрібні свої нові базові індикатори, щось на кшталт індексу добробуту, який показує 90-й процентиль доходів або індекс вартості внутрішніх активів, що включає базові інструменти заробітку населення (депозити, нерухомість, земля тощо).
І бажано розраховані незалежними статистичними організаціями, а не держстатом.
Ну а поки що, набагато простіше обіцяти збільшення ВВП, тим більше, що більшість країни не розуміє як це вплине на якість життя окремо взятої сім'ї.
Адже країни з зростаючим ВВП завжди щасливі кожна по-своєму і лише з падаючим – однаково нещасні.