Журналіст Realist’а Євген Будерацький — про наслідки е-декларування
Хочу Вас розчарувати…
Депутатам не соромно.
Якщо ви думали, що вони зрозуміли, що відчуває суспільство після оприлюднення їхніх декларацій, то хочу вас розчарувати.
Так, їм було некомфортно.
Вранці.
Вони втікали від журналістів, злились, стримувались, «морозились», віджартовувались, хамили, нервово сміялись…
Матвієнко бісився, коли йому через кожен крок нагадували про храм.
Лозовий витирав піт з чола і нітився, ледь стримуючись, щоб не обматюкати когось з представників ЗМІ.
Дубневичи ховались у залі.
Тимошенко тишком пробігала зі свитою через бокові ходи.
Хомутинник, навпаки, наче спеціально вийшов до журналістів, ніби вихваляючись. Мовляв, ось який я крутий! А ви не знали?
Березюк говорив про катарсис системи. «Регіонали» тішились, типу, ну і поміняли нас, а в чому різниця?
Вони шушукались, тицяючи один в одного пальцями. Вони пліткували. Вранці…
Ввечері їх знову не так багато.
Голосів, як завжди, немає.
Дехто полетів на футбол до Португалії.
Дехто просто забив на засідання.
Решта о 17−30 знову відверто чекали «дзвінка», наче учні на останньому уроці в школі.
Ляшко знову розповідав про права бідних селян, наче й нема ніяких мільйонів кешу, а він все ще «борець» за народ.
Березюк і далі апелював до моралі.
Юлі вже нема. Видно, не цікаво.
Кононенко, як зазвичай, ховався за колонами, «рєшаючи» якісь питання по телефону.
Тимошенко з «Народного фронту» погрожував «розстріляти» регіоналів.
Регіонали тупо з нього лахали. І не тільки вони.
Останнє питання зірвано. Нема голосів. Точніше, нема депутатів. Ще 15 хвилин тому були, але вже зникли.
Їх попустило. Їм плювати.
Якщо когось пропустив, то це зовсім не тому, що когось не хочу згадувати. Просто їм майже всім плювати. Окрім декотрих. Напевно.
Трошки почервоніли вранці та й усе.
Завтра в журналістів буде інша тема, яку «спустять» згори. Якщо не вдасться «перевести стрілки», то влаштують якусь бійку. Це завжди спрацьовує. Люди це далі клікають, обговорюють, лайкають, репостять.
«Це був важкий день. Дякую, колеги, ми прийняли багато важливих рішень», — завершує день у залі спікер Парубій.
О 18−10 в кулуарах вже нікого немає. Вони поспішають.
Для них це й справді був просто «важкий день». Не те, що у вас.
Хочу вас розчарувати. Вони нікуди не підуть. Їм не соромно. Завтра буде просто новий день. І вони й далі «думатимуть про народ», який їх сам і обрав…
Оригінал тут.
Думка редакції Realist’а не завжди збігається з думкою автора.
