Адвокат Віталій Бойчук про «наш Донецьк».
Рівно п’ять років тому у Донецьку було велике українське свято. Футбол Україна — Франція, Євро-2012. Прекрасний стадіон, нормальна патріотична обстановка, звісно, з поправкою на схід та Донбас. Море українських уболівальників з усієї України.
Момент, який мене найбільше вразив та запав у пам’ять.
Вже йду зі стадіону. Весь мокрий після сильної зливи, через яку відклали початок матчу. Настрій пригнічений поразкою «жовто-блакитних». Переді мною йдуть вболівальники в українських футболках. Мова - російська з явним «донбаським» акцентом. Останні речення з діалогу: «Это хорошо, что у нас русские не играют. Вечно пьяные, драки постоянно» (росіяни грали свої матчі у Польщі).
Саме завдяки цим уболівальникам я назавжди зрозумів, що Донбас та Росія — це різні речі.
Нормальні мешканці Донбасу вже тоді прекрасно знали справжні цінності «руського міра». Саме після Євро-2012 автори ідеї про той клятий «руський мір» зрозуміли, що українці єдині як ніколи — від Львова до Донецька! Адже футбол дозволив відкрити нашу країну Європі з найкращої сторони. Тисячі французів, нідерландців, англійців, португальців, німців, датчан та шведів залишили про Україну чудові враження. Так, під Євро-2012 вкрали купу бюджетних грошей, але футбольний чемпіонат став великим святом для українців. Ми відчули, що ми — повноцінна європейська країна, що до нас можуть приїздити європейці та захоплюватися нами. Відчули свою силу як країни, котра може організувати велике свято для всієї Європи. Саме після Євро-2012 ми зрозуміли, що іншого шляху, ніж подальша європейська інтеграція, у нас немає. Ми зрозуміли, що хочемо тієї Асоціації з ЄС. Ми ще не знали, якою вона буде, але ми точно знали що хочемо її! Львів, Київ, Донецьк, Харків — усі тоді мали єдині спільні цінності.
Наш ворог відчув, що втрачає Україну. Агенти «руського міра» вирішили, що українців знову потрібно цькувати один на одного — вони брехнею проголосували нам закон «Про засади державної мовної політики». Вони почали призначати на керівні посади людей з російським громадянством, які добивали українську армію, і красти вони почали «стаханівськими» темпами.
Але рано чи пізно українські прапори знову будуть на Донбас-Арені! І ми знову будемо їздити в Донецьк на футбол!
Також вірю, що виродки, які вкрали частину моєї України та вбивають захисників нашої землі, горітимуть у пеклі!
