Марія Бровді, політолог, політичний журналіст
«Якби вибори президента відбулися завтра, то Святослав Вакарчук впевнено увійшов би до трійки лідерів президентських перегонів», — саме це показали результати загальноукраїнського соціологічного дослідження, проведеного зусиллями чотирьох соціологічних компаній: Центру соціальних і маркетингових досліджень «SOCIS», Київського міжнародного інституту соціології, Соціологічної групи «Рейтинг» і Центру Разумкова за підтримки Всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України».
Як і очікувалось, українські ЗМІ зі швидкістю світла поширили відомості, одержані соціологами, заміксувавши їх зі «смачними» коментарями політологів та іншого роду експертів. Спектр оцінок виявився надзвичайно широким, починаючи від «зради» та «завуальованого кандидата від влади» до образу «українського Макрона». Кожна з висловлених думок має право на існування, але участь Вакарчука у президентських перегонах поки що не більше, ніж гіпотетичне припущення. Значить, питання не в тому, чи балотуватиметься лідер «Океану Ельзи» в президенти, а, скоріше, в тому, на що реально вказують результати подібних досліджень.
Перш ніж висловлювати припущення й аналізувати опубліковані результати, варто дізнатись, як представники шоу-бізу та публічні персони потрапляють до подібних рейтингів. Прояснити ситуацію Realist’у допоміг заступник директора Інституту соціології НАНУ Євген Головаха. Він розповів, що практика включення неполітиків у дослідження передвиборчих настроїв є абсолютно звичною справою. Тим більше, Вакарчук сам позначив свої політичні амбіції, відзначає Євген Іванович. Коли така відома особа починає здобувати політичну освіту в Єльському університеті - це таки щось значить. Подібна ситуація була з Кличком, якого включали в соціологічні рейтинги одразу після завершення ним боксерської кар'єри. Тоді екс-боксер здобув вагомий результат, розповідає Головаха.
Пан Євген також пояснив, що соціологи практикують включення публічних персон, які взагалі не мають відношення до політики, для зрозуміння того, чи достатньо бути відомим, аби люди підтримали тебе на виборах. Тому, на думку соціолога, «третє місце Вакарчука» — це не змови чи інформаційні вкидання. «Політичне поле потрібно розширювати, аби розуміти, кого люди готові підтримувати. Так, на минулих виборах соціологи включали до рейтингів Яроша, хоча він так само не заявляв про те, що буде балотуватися. Соціологія — це певне дзеркало дійсної ситуації, тому треба розуміти сьогоднішні дані не як результати виборів, а як можливість визначитися з уподобаннями», — пояснює соціолог.
Повертаючись до політики
Можна по-різному сприймати як мотиви публікації даного дослідження, так і його результати. Об'єктивного і достовірного погляду в таких питаннях все ж не варто шукати. Особливо, коли одним з факторів, що впливає на результати соціологічних досліджень в Україні, є їх замовник. Наприклад, ЗМІ активно пов’язують Центр соціальних і маркетингових досліджень «SOCIS» з екс-головою фракції БПП та особистим соціологом президента Порошенка Ігорем Гринівим. Окрім цього, матеріальну підтримку подібним дослідженням часто надають певні фінансові групи для того, аби розуміти, в які політичні проекти варто інвестувати кошти. Проте, щоб не заплутатися в тенетах інформаційної боротьби, варто дивитися на результат Вакарчука у всіх можливих спектрах, що перебувають у площині між «зрадою» і «перемогою».
Варіант 1 «Дослідження як маніпуляція»
Такий варіант вимальовується насамперед з того, хто посідає перше місце у рейтингу, а ним, як відомо, є чинний президент. Не секрет, що кожна політична сила просуває у ЗМІ власну «замовну соціологію», за якою саме їх кандидат є лідером виборчих перегонів. Проте результати досліджень, в яких фігурує «стандартна» п’ятірка чи сімка кандидатів, майже не зумовлюють суспільного резонансу. В той самий час поява «нового обличчя» підвищує рівень зацікавленості електорату. «Ого, Вакарчук у трійці лідерів», — першочергово думає читач. «Але Порошенко все одно перший», — саме на таке продовження умовиводів розраховують політтехнологи.
Варіант 2 «Зондування ґрунту»
Рівень політичної свідомості українців поступово, але зростає. Тих, чиї голоси можна купити за гречку, стає дедалі менше. Росте потреба в оцінці настроїв і вподобань населення. В цьому контексті «кандидат Вакарчук» — це не більше, ніж набір патернів, які можна застосувати у формуванні політичного іміджу «старих облич». Запит суспільства на Вакарчука — це запит на певний набір особистісних характеристик, якими повинен володіти політик нового покоління. У такому разі саме соціологія дає можливість зрозуміти, що хочуть бачити люди, з метою поступового «вбудовування» цих побажань у «тіло власного кандидата».
Варіант 3 «Вибір із запропонованого»
Дослідження, в якому з’явилася кандидатура Вакарчука-президента, також вказує на те, що 42% населення не змогли сказати, хто саме стане наступним президентом України. За результатами іншого опитування, проведеного Інститутом соціології НАНУ, 52% населення стверджує, що на сьогодні немає жодної політичної сили, якій можна довірити владу. Звернувши увагу на ці показники, можливо припустити, що вибір Вакарчука, який перебуває в одному списку з кандидатами, котрі володіють політичним бекграундом, спровокований прагненням обрати когось нового. Тобто для оцінки реальної підтримки кандидатури Вакарчука варто проводити ґрунтовніше дослідження, без змішування «старих» і «нових» політичних облич.
Шанси є завжди
У підсумку хочеться нагадати історію політичного становлення Віктора Ющенка, про яку у розмові з Realist’ом розповів Євген Головаха. Коли Ющенко очолив Нацбанк, взагалі не йшлося про те, що він може стати кандидатом на пост президента, проте соціологи відразу включили його до відповідного списку. Ющенко без будь-якої політичної позиції та амбіцій набирав тоді близько 4−5%. Віктор Андрійович активно розповідав про проведену реформу та становлення гривні, й люди добре його впізнавали. Його молодість і приваблива зовнішність також допомогли отримати підтримку населення. Вже тоді соціологи розуміли, що Ющенко має всі шанси стати майбутнім президентом, що й відбулось через кілька років. Те, що було далі, це вже питання іншого роду досліджень.
Тож, якщо Святослав Вакарчук все ж будує добре виважену політичну кампанію (чи хтось будує її для нього), найбільш логічним кроком буде розпочати з малого. Хоча приклад Емануеля Макрона та Себастьяна Курца вказує на те, що в сучасній політичній дійсності вибудовувати багаторічну політичну кар'єру необов’язково. Наявність фінансової незалежності та добре продумана передвиборча стратегія, накладена на вже існуючу підтримку населення, — це непогана заявка на успіх.
