Після бурхливого обговорення, яке спричинило призначення на посаду заступника міністра внутрішніх справ 24-річної Анастасії Дєєвої, на рік молодшій Анні Калинчук, яка була призначена 22 листопада в. о. «головного люстратора», навряд чи вдалося б уникнути порівнянь зі своєю ровесницею. Разом з тим, на відміну від колеги по держслужбі, Калинчук не відзначилася відвертими фото в соцмережах, до критики у свій бік ставиться достатньо стримано та не вважає потрібним реагувати на будь-яку інформацію, що з’являється у ЗМІ.
Realist поспілкувався з Калинчук, щоб розібратися в деталях її призначення та дізнатися про перспективи подальшого люстраційного процесу в Україні.
Про призначення
— Давайте спочатку про актуальне. Як відбувалося призначення?
Насамперед хочу наголосити, що я не призначена на посаду директора. Я залишаюся зі своєю посадою головного спеціаліста і тимчасово виконую обов’язки директора департаменту з питань люстрації до того моменту, поки не буде оголошено конкурс на цю посаду і її не обійме переможець.
— Як Ви взагалі потрапили до департаменту?
Коли я закінчила навчання, переїхала до Києва і влаштувалася на роботу в адвокатське об'єднання «Капітал». Там працювала юристом і помічником адвоката. Тоді я там працювала безпосередньо з Тетяною Козаченко як адвокатом. Пропрацювали ми разом приблизно 3−4 місяці, а потім вона залишила компанію, бо була призначена в департамент з питань люстрації.
Через деякий час вона мені запропонувала продовжити співпрацю, просто в рамках державної служби. І я пройшла конкурс на обіймання посади на державній службі. З люстрацією, насправді, працюю доволі давно. Пам’ятаю, ще коли обговорювалися проекти люстраційного закону, коли ще закон не було прийнято. Я вже тоді розуміла, що таке люстрація.
— Які функції Ви виконували в департаменті ці два роки?
Абсолютно всі, які виконують співробітники департаменту. Готувала проекти відповідей народним депутатам, різні нормативні позиції, брала участь у розробці законопроекту 2695, який було подано до парламенту, брала участь у підготовці позиції уряду до Конституційного Суду України щодо провадження закону «Про очищення влади», яке й досі триває, і у контактній групі з Венеціанською комісією, яка готувала висновок по закону і суди, суди, суди.
— Ваше призначення зумовило бурхливу реакцію, особливо після історії з призначенням заступницею міністра внутрішніх справ Анастасії Дєєвої. Посипались різноманітні негативні коментарі. Як Ви це сприймаєте?
Як сприймаю коментарі чи ситуацію з Анастасією?
— І те, й інше.
Для мене не було несподіванкою, що ситуація, яка пов’язана з Анастасією, вплине безпосередньо на мене і вдарить по мені. Я на це не реагую, оскільки не вважаю це конструктивною критикою і критикою як такою. Чому я маю на подібні речі реагувати? Так, є багато провокаторів, але мені навіть не доводиться себе захищати, тому що є дуже багато людей, які захищають мене конкретно в цьому контексті з власної волі. І я їм за це, насправді, дуже вдячна.
— А Ви знайомі з Дєєвою?
Ні, незнайома.
— Вас не запитували, чи є у Вас такі фотографії, як у неї?
Легше відповісти, хто мене про це не запитував. Фото немає, але думаю, що якщо вони будуть потрібні мені для того, щоб «просувати» люстрацію, я можу їх зробити (сміється).
Про молодь у політиці
— Які Ви ставите цілі на період виконання обов’язків директора департаменту?
Мене призначили виконуючою обов’язки для того, щоб я могла підтримувати роботу департаменту на належному рівні. Тетяна Козаченко йде. У неї є двоє заступників, одна з яких перебуває в декретній відпустці, а інший звільняється. Враховуючи, що я весь робочий час проводила з Козаченко, навіть сиділа з нею в одному кабінеті, я об'єктивно є тією людиною, яка розуміє всі процеси, що відбуваються в департаменті, а не в конкретному відділі.
— Міністр юстиції Павло Петренко говорив, що приймав рішення про призначення з подачі трудового колективу.
Саме так.
— Рішення трудового колективу було одностайним?
Ні, ми провели спочатку обговорення. У нас є закрита група у Фейсбуці, в якій ми обговорюємо робочі моменти, і коли постало питання, хто ж буде в. о., почалось активне обговорення, а потім це питання було винесено на засідання нашого департаменту. Звичайно, що в Мін'юсті це сприйняли як щось трохи дивне, бо на державній службі не вчиняють саме таким чином.
Були висунуті всі кандидатури працівників департаменту, а потім пройшло голосування, за результатами якого я дістала найбільшу підтримку від департаменту. Потім ми це оформили документально і звернулися до міністра з проханням призначити мене в. о. А міністр цю пропозицію акцептував.
— У міністра не було заперечень?
Особисто до мене в нього не було жодних заперечень. Думаю, в нього навряд чи можуть бути заперечення до будь-якого працівника нашого департаменту, тому що ми займаємось роботою, яка охоплює величезні обсяги. Плюс очищення влади як напрям державної політики є абсолютно новим інститутом.
— Як Ви самі ставитесь до молодих керівників у держорганах?
До судової реформи, до змін в Конституцію, суддею в Україні можна було стати в 25 років. Тобто, в 25 років людина, без часто згадуваного життєвого досвіду, мала повноваження вирішувати, наприклад, позбавляти когось волі чи ні. А виконання обов’язків директора департаменту не передбачає навіть прийняття рішення, люструвати когось чи не люструвати.
— У нас довго всі очікували «свіжої крові», а тепер усі хочуть згаданий Вами життєвий досвід. На Вашу думку, які мають бути чиновники?
У мене немає еталону, яким він має бути. Я не знаю, скільки років стажу повинен мати чи юридичної практики для того, щоб обіймати якусь конкретну посаду. Це об'єктивно визначити неможливо. Все має значення — освіта, досвід професійний та життєвий, моральні якості людини, але достатній обсяг цього визначати я не берусь. Перевага молодих у тому, що їм немає, за що триматися, немає чого втрачати. Згадайте, хто вийшов на Майдан в найперші дні. Все ж таки більшість тоді складала молодь, яка реально усвідомлює, що їм (нам) жити в цій країні. Вони апріорі налаштовані на те, щоб будувати її кращою.
— Ви будете подавати документи на участь у конкурсі на посаду очільника?
Ні, не буду подаватись на конкурс.
Про політиків
— Одразу після призначення ЗМІ знайшли у Вас на сторінці у Фейсбуці пости, де ви начебто негативно висловлювалися про Юлію Тимошенко та Арсенія Яценюка. Це була Ваша політична позиція? І чи є вона такою зараз?
Щодо посту про Юлію Тимошенко, він не був спрямований конкретно на її політичну фігуру, і з тексту це видно. Я висловила свою особисту точку зору тоді як громадянин і правник стосовно того, що конкретно в тих обставинах, в яких опинилася країна, рішення однієї політичної справи не може бути критерієм того, допустять нас до ЄС чи ні.
Пост про Яценюка і Тягнибока датований 2013 роком, і з тексту посту видно, що я описувала ситуацію, яка тоді склалась і була пов’язана з подіями на Майдані. Вони були так званими спікерами Майдану, і пост був написаний у той день, коли проти мирних демонстрантів мали застосовуватися водомети. У такий емоційний спосіб я просто висловила свою громадянську позицію стосовно тих осіб, які були або хотіли стати обличчям Революції.
Тут важливо зазначити, що з огляду на подальші дії потім, можу сказати, що саме уряд Яценюка найбільше підтримував люстрацію і без підтримки уряду багато чого у цій сфері не відбулося б.
А Олег Тягнибок був ініціатором одного із законопроектів по люстрації.
Я як громадянин не підтримую конкретних політиків «за замовчуванням», я лише можу позитивно чи негативно ставлюся до конкретних їхніх дій, рішень. Що власне мало місце й тоді.
Про Конституційний Суд і Венеціанську комісію
— Перейдемо все ж конкретніше до робочих питань. Досить тривалий час Конституційний Суд розглядає конституційність закону про люстрацію, і дехто вважає, що саме в цей період, коли очільниця профільного департаменту звільнилась, може бути оголошено негативне рішення.
Конституційний Суд, на моє переконання, не скасував закон про люстрацію в червні цього року, коли в пресі була опублікована результативна частина рішення суддів-доповідачів, в якій було скасовано ряд системних норм, що могло в цілому умертвити закон. Тобто цього не сталося виключно через публічність, і їх не стримував би той факт, перебуває Тетяна Козаченко на посаді чи ні. Чому зараз не може стати загрозою відсутність начальника? Позиція уряду в письмовому вигляді вже подана давно і є в матеріалах конституційного провадження.
— Ви брали участь у контактах з Венеціанською комісією, в якої ще на початку були запитання до сутності закону про люстрацію. Чи є в них запитання зараз?
Закон «Про очищення влади» до моменту набуття ним чинності (цей люфт, коли президент ще не підписав і він не був опублікований), був уже поданий членом ПАРЄ Юлією Льовочкіною, як це дозволяє статут Венеціанської комісії, на розгляд комісії. Ми дізналися про це буквально за 2−3 дні до засідання і туди відразу вилетіли народні депутати Єгор Соболєв та Леонід Ємець, Тетяна Козаченко і міністр юстиції Павло Петренко. На засіданні з’ясувалося, що Льовочкіна подала закон англійською мовою, який не мав офіційного перекладу, і містив велику кількість неточностей. Тобто за фактом це був не той текст закону.
— Тобто це був довільний переклад?
Саме так. І там було багато чого перекручено. В силу наданих аргументів Венеціанська комісія пішла на безпрецедентний крок, прийнявши проміжний висновок для того, щоб подовжити роботу над дослідженням закону.
Європа знає люстрацію як боротьбу з комуністичними тоталітарними режимами. Опоненти люстрації подали версію, що відповідно до закону буде люстровано ледь не 1 млн осіб. Парламентаріям, Міністерству юстиції довелося пояснювали експертам комісії, що насправді за цим законом може бути люстровано максимум 5 тис. осіб, і т. ін. І, звичайно, їх добив візит у Межигір'я. Тоді якраз у Німеччині були опубліковані фото двокімнатної квартири Ангели Меркель.
Сказати, що вони були шоковані Межигір'ям, це нічого не сказати. Коли європейці побачили масштаб української корупції, опрацювали доводи української сторони щодо необхідності люстрації, та її цілей саме в Україні, згодом прийняли остаточний висновок, де вказано, що люстрація в Україні не є порушенням прав людини і відповідає міжнародним вимогам. У своїх доводах члени Венеціанської комісії опиралися на європейську концепцію «демократії, спроможної себе захистити». Усе це можна прочитати в остаточному висновку комісії, що був опублікований на сайті міністерства.
Про особливості люстрації
— Ви згадали цифру 5 тис. людей, які підпадали під люстрацію. Скільки на даний момент осіб люстровано?
На даний момент в Реєстрі осіб, до яких застосовані заборони, передбачені законом «Про очищення влади», містяться відомості про 934 особи. Загалом Мінюст отримав рівно тисячу пакетів документів, однак 66 осіб було вилучено з реєстру через обґрунтовані рішення суду. Тому що, коли отримуємо необґрунтоване судове рішення, ми його оскаржуємо. Зараз департамент завалений суцільними судовими процесами. Тільки на цьому тижні 7−8 судових засідань.
— Скільки людей у департаменті?
Близько 20.
— Зараз говорять про повальне бажання люстрованих повернутись у владу через суди. Хто найчастіше намагається повернутися?
Податківці і прокурори.
— А які державні органи найбільш складно проходять люстрацію?
Державна фіскальна служба (ДФС). Це унікальний орган. Дуже чисельний, у них багато структурних одиниць, інспекції, податкова міліція, митні органи. По ДФС найбільше осіб, які внесені в реєстр і найбільше осіб, яких недолюстровано. Тобто ДФС — форвард одночасно як і в порушенні закону, так і в його виконанні.
— А що у нас із судами?
Судова реформа дуже важлива, тому що судова гілка ставить крапку в будь-якому питанні. Вона по суті є системою стримування противаг між законодавчою і виконавчою гілками. Стосовно люстрації, то в нас є як позитивні рішення, коли суд добросовісно застосовує норми, як і має бути в правовій державі, але є й ганебні випадки, коли суди видають так звані «судові індульгенції», в основному до топових посадовців.
Наприклад, стосовно прокурора Києва, а зараз прокурора Криму Олега Валендюка. Він був призначений двічі двома генпрокурорами всупереч закону про очищення влади. ГПУ прикривається судовим рішенням, в якому просто написано: «заборонити звільняти з посади».
— Як часто такі приклади «судових індульгенцій» фіксуються?
Щоб дуже масово, то не скажу, але такі випадки є. Повторюсь, стосовно топових посад. Ще приклади: очільниця податкової Києва, колишній заступник міністра внутрішніх справ Василь Паскал, який потім під тиском громадськості пішов, проте теж мав «судову індульгенцію». Але є навіть більша проблема, коли суди просто відсторонюються від прийняття будь-якого рішення. Розглядають спір до певного моменту, а потім зупиняють його «до рішення КС».
— Зокрема щодо самих суддів багато люстраційних звільнень?
Ні. Це наш головний біль. Суддя як фігура має сильний правовий статус. Процедура його звільнення досить складна. Це нормально, коли в державі суддя захищений, бо це дозволяє йому уникнути свавільного звільнення. Суддю не так просто звільнити, бо це відбувається через Вищу раду юстиції і суб'єкта призначення (Верховна Рада і президент). Ми подали на Вищу раду юстиції пакет документів на 70 суддів з відповідним обґрунтуванням.
З тих 70 у нас тільки одна історія успіху стосовно судді - екс-голови Вищого господарського суду Віктора Татькова. Він був звільнений, бо був більше року у визначений період членом Вищої ради юстиції. По багатьох випадках Вища рада юстиції віддає перевагу не нашим документам, а, наприклад, заяві про відставку. Але коли суддя звільняється за власним бажанням, то це не позбавляє його можливості або стати суддею ще раз, або міністром чи поліцейським, тобто він має доступ до держслужби.
— Часто мотивують необхідність повернення деяких чиновників їх професійністю. Чи були спроби через департамент, так би мовити, відіграти закон «під когось»?
Ні, це неможливо. Тому що закон має критерії, який визначає рівень посад, а не конкретного посадовця. Хоча в самому законі можна простежити деякі такі моменти. Наприклад, у судовій гілці є критерієм для заборони те, що особа була в певний період членом Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії України, але в дужках прописано: окрім голови Верховного суду.
Про президента і подальші плани
— Козаченко називала прізвища недолюстрованих чиновників і в АП і кіровоградського губернатора. Насправді Адміністрація президента ніяк не реагує?
У нас було декілька випадків ще зі звільненням обласних голів СБУ. Адміністрація наче вивісила на сайті, що вони звільнені за законом про очищення влади, однак документів в реєстр люстрованих відомості не передала. Мінюст запросив документи, але АП потім швидко поміняла інформацію на сайті.
Ми їм написали листа, що закон про люстрацію є спеціальним і має переважну дію, тому вони мали бути звільнені по цьому закону. Натомість АП відповіла нам листом, що всі повноваження президента передбачені виключно Конституцією. Тим самим АП по факту заявила, що будь-які закони та інші нормативні акти на президента не поширюються.
— Ви залишитеся працювати в департаменті після призначення нового керівника?
Я працюватиму в департаменті до того моменту, поки потрібно буде забезпечувати його належну роботу.
— Ви собі відвели якийсь строк роботи в департаменті?
Так. Максимум який я буду працювати в державних органах — рік.
— Втомились?
Та ні! Мені 23 роки. Я не втомлююсь (сміється).
Автор: Євген Будерацький
Фото: Олег Переверзев
