Побудова нових газогонів, альтернативних українській ГТС, може маргіналізувати роль України у питанні транзиту газу і перетворити у перспективі такий стратегічний національний ресурс, як газотранспортна система, на груду металу. Для уникнення реалізації такого сценарію потрібні швидкі та ефективні дії, які дадуть змогу зберегти роль і місце вітчизняного газогону у транзиті газу з РФ у країни Європи, вважає експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Єгор Киян.
Рішення Німеччини та інших країн ЄС щодо дозволу на побудову газогону «Північний потік-2» знову актуалізувало питання майбутнього газотранспортної системи України (ГТС) та енергетичної безпеки країни.
Попри певні досягнення (зменшення обсягу споживання російського газу, прийнятне для НАК «Нафтогаз України» рішення Стокгольмського арбітражу тощо), питання стратегії досягнення енергетичної безпеки в цілому залишається одним з найважливіших викликів для національних інтересів України. При цьому, уряд оголосив плани по досягненню Україною енергетичної незалежності до 2020 року та щодо стійкого розвитку до 2035-го, але шлях до них залишається розмитим. До того ж реалізація російських проектів альтернативних газогонів може залишити Україну на узбіччі такого важливого елементу економічної діяльності, як транзит газу, і призвести до значних фінансових і політичних втрат.
Головні цифри і тренди
У 2017 році «Газпром» на 8,1% наростив експорт газу до Європи, який сягнув 193,6 млрд кубометрів. Всього ж споживання газу ЄС у 2017 році оцінюється на рівні 560,5 млрд кубометрів газу. Таким чином, ринкова частка «Газпрому» в Європі досягла 34,7%. При цьому, найбільшим ринком залишилася Німеччина, яка імпортувала 53,4 млрд кубометрів газу.
ГТС України у 2017 році забезпечила 44% поставок російського газу в ЄС. Транзит газу через Україну в минулому році становив 93 млрд кубометрів. Порівняно з обсягами 2016 року транзит зріс на 13,7%. Це дало змогу Україні заробити близько $ 3 млрд на транзиті російського газу. За умови, що ВВП країни у 2017 році дорівнював $ 110 млрд, то дана сума становила 2,7% від його обсягів.
млрд кубометрів газу сягнув експорт «Газпрому» до Європи у 2017 році
поставок російського газу в ЄС забезпечила ГТС України у 2017 році
Разом з тим, у середині січня 2018 року «Газпром» отримав дозвіл від Туреччини на будівництво другої лінії газогону «Турецький потік». Трохи пізніше, 26 березня, Німеччина дала згоду на будівництво «Північного потоку-2» у Балтійському морі. Російський газовий монополіст також пішов на поступки щодо зміни ціни на газ для ринків Центральної та Східної Європи. Такі дії можуть позитивно вплинути на рішення Європейської комісії щодо врегулювання питання порушення «Газпромом» антимонопольного законодавства на європейських ринках, яке очікується наприкінці квітня.
Ці факти свідчать, що, попри складні політичні відносини, у сфері економічного співробітництва, особливо енергетики, визначальними залишаються власні інтереси країн — членів ЄС. Побудова нових газогонів, альтернативних українській ГТС, може маргіналізувати роль України у питанні транзиту газу, і перетворити у перспективі такий стратегічний національний ресурс, як газотранспортна система, на груду металу. Для уникнення реалізації такого сценарію потрібні швидкі та ефективні дії, які дозволять зберегти роль і місце вітчизняного газогону у транзиті газу з РФ у країни Європи.
Наслідки російських газових потоків
Проекти «Північний потік-2» і «Турецький потік» передбачають запуск ліній газопроводів, загальна пропускна здатність яких — близько 85 млрд куб. м газу на рік. З огляду на дані останніх років щодо транзиту через українську ГТС, запуск згаданих потоків може «забрати» близько 90% українського транзиту, або близько $ 2,7 млрд прибутку на рік. Крім того, Україна ризикує втрачати майже 2,7% ВВП щорічно.
Приблизно такі самі цифри озвучені «Нафтогазом», який оцінює фінансові втрати від запуску РФ альтернативних потоків та повної зупинки української ГТС у $ 3−3,5 млрд.
До того ж, у 2019 році спливає термін чинного контракту з «Газпромом» щодо транзиту газу. Згідно із заявою голови російської компанії Олексія Міллера, «Газпром» може зберегти транзит через Україну в обсязі 10−15 млрд куб. м на рік, що становить до 10% її пропускної спроможності і менше 20% нинішнього обсягу транзиту. Для цього, за словами керівника російського монополіста, Україна повинна обґрунтувати «економічну доцільність» нового контракту на транзит.
У свою чергу, українська сторона оголосила, що її основною метою буде збереження транзиту російського газу через територію України після закінчення терміну контракту з «Газпромом». Правда, за яких обсягів та яким чином це планується зробити, й досі не оголошено, хоча Кабінет Міністрів України вже повідомив, що шукає компанію з управління українською газотранспортною системою. Також звучали ідеї, що Україна зможе додатково завантажити газотранспортну систему за рахунок імпорту або транзиту газу з Румунії, але навряд чи румунський транзит зможе замінити вакуум, створений з огляду на переспрямування нинішніх транзитних потоків.
Додаткові аспекти енергетичних відносин
Окрім достатньо похмурих перспектив у відносинах з РФ щодо транзиту газу та з огляду на блокаду Донбасу, Україна має вирішити питання й власного забезпечення енергоресурсами та зменшення імпортної залежності від них. Це підтверджується тим, що у 2017 році Україна значно наростила обсяг імпорту природного газу, вугілля та нафтопродуктів. При цьому, основними країнами з постачання енергоресурсів у 2016−2017 роках були Словаччина, Білорусь і Росія.
З іншого боку, позитивним для України є розвиток сектору відновлюваної електроенергетики. Зокрема, згідно з даними Держенергоефективності, весь обсяг встановлених потужностей у 2016 році досяг 121 МВт, а у 2017 році — 257 МВт. При цьому, тільки у I кварталі 2018 року в Україні було введено в експлуатацію 159,4 МВт потужностей. Загалом, починаючи з 2015 року, було інвестовано понад € 550 млн в «зелену» енергетику, а загальна потужність об'єктів відновлюваної електроенергетики нині становить 1,5 ГВт.
Разом з тим, в осяжному майбутньому відновлювана енергетика не замінить традиційних енергоносіїв і лише запровадження справді ринкових умов у галузі енергетики, які сприятимуть інвестиціям, зростанню власного видобутку газу та посиленню енергозберігаючих технологій, дозволить країні наблизитися до мінімально прийнятних стандартів енергетичної безпеки.
Шляхи збалансування енергетичних інтересів
Найближчі завдання перед українським урядом в енергетичній сфері передбачають:
- лібералізацію та відкриття енергетичних ринків;
- збереження транзитної інфраструктури держави, відновлення впевненості зовнішніх партнерів і фінансових організацій у надійності України як транзитної країни;
- зважену тарифну політику щодо транзиту енергоресурсів і внутрішнього енергоспоживання;
- виконання умов «Третього енергетичного пакету», а саме щодо відокремлення діяльності НАК «Нафтогаз України» з транспортування і розподілу природного газу;
- енергетичну євроінтеграцію, синхронізацію енергетичних систем з європейським ринком (ENTSO-E, ENTSOG);
- диверсифікацію джерел отримання енергоресурсів;
- зниження енерговитрат на власне виробництво, підвищення енергоефективності країни;
- нарощування українського видобутку енергоресурсів;
- стимулювання альтернативної відновлюваної енергетики.
У найближчій перспективі Україна має врегулювати питання щодо постачання «Газпромом» 2 млрд 427 млн кубометрів газу на окуповані території Донбасу і виставленого ним рахунку на $ 1,3 млрд. Також очікується рішення апеляційного суду округу Свеа (Швеція) щодо суперечки між «Нафтогазом» та «Газпромом» з приводу $ 2,5 млрд штрафів, нарахованих Стокгольмським арбітражем.
Вирішення зазначених питань зможе знівелювати можливі ризики енергетичної та економічної безпеки України. В іншому разі Україна ризикує втратити значну частку транзиту, що матиме наслідком чергове підвищення тарифів для населення та перебої у функціонуванні її ГТС.
Але навіть і за таких обставин є надія, що зростаючий попит ринку Європи і бажання «Газпрому» постійної збільшувати свою ринкову присутність (про що свідчать дані — у 2012 році його частка сягала лише 26%) можуть частково врятувати Україну від повної втрати ГТС.
Отже, гра у шахи з приводу енергетичних інтересів усіх зацікавлених сторін ще остаточно не завершилась. На користь України грає те, що «Газпром» не зможе повністю зупинити транзит газу через її територію. Цьому сприяють зростаючий попит на газ в Європі, завантаженість гілок газогонів, відносна лояльність сусідів, вигідна інфраструктура української ГТС. Але завдяки тільки цим факторам виграти неможливо.
Тому для того, щоб забезпечити транзит газу після 2019 року не менш ніж у 40 млрд кубометрів на рік (мінімальний економічно вигідний обсяг) та залучати інвестиції у модернізацію української ГТС, уряду необхідно не продовжувати лише риторику протистояння та підгодовувати ілюзію незалежності, а робити нагальні конкретні кроки з лібералізації та відкриття енергетичних ринків, домовлятися з усіма сторонами та пропонувати альтернативні шляхи для досягнення довгострокових цілей, а не короткострокової вигоди.
Інакше важелі впливу можуть остаточно зникнути, а економічна безпека та енергетичні інтереси вчергове вирішуватимуться за рахунок українського населення.
