Мнения

"Марущинец должен был произойти в стране, где национализм выводится в единственно верную государственную идеологию", – дипломат Василий Филипчук

15 мая 2018 | 12:13

Василь Філіпчук, дипломат, старший радник Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД)

Глибоко шокований ситуацією з українським дипломатом у Німеччині. Мабуть, насамперед тому, що, на відміну від редакторів новин ЗМІ чи ФБ-дописувачів, для мене він — жива людина, яку я понад 20 років тому щодня бачив у коридорах рідного Міністерства закордонних справ (МЗС). Ми ніколи не були близькими друзями, але в ті часи в МЗС «трудоголізм» був нормою: ми працювали з 7-ї ранку до опівночі, не часто в якомусь кабінеті на Михайлівській площі о 23 годині можна було побачити вікно з вимкненим світлом. Дипломати, які затримувалися допізна, швидко знайомились і товаришували. Ми з Василем Марущинцем достатньо часто бачилися у кав’ярні на другому поверсі. Василь завжди був ввічливим, скромним, трошки сором’язливим, дуже галантним у спілкуванні. Старенький потертий піджак, мова і стиль спілкування вчителя із західноукраїнської глибинки — таке не забувається.

Хоча вже з середини минулого десятиліття наші шляхи розійшлися, думаю, востаннє бачилися років з 10 чи навіть більше тому. Навіть не підозрював, що він користується Фейсбуком і у нього є ФБ-сторінка, тим більше — з такою стрічкою. Не вкладається у моєму сприйнятті образ того Марущинця, якого я знав 20 років тому, і «кривавого антисеміта», яким його зараз представляють, — тому дуже б хотів, щоб все це було фейком.

Але якщо все ж таки це правда, то дуже сумно… Проте емоції не мають уже значення, оскільки маємо справу вже з доволі серйозним скандалом.

Йдеться про вислови і дії посадовця, який представляє нашу державу у важливій країні. Очевидно, Марущинця зараз покарають, можливо, навіть звільнять (він не номенклатурна особа і без політичного прикриття, прийшов у МЗС тоді, коли там були десятки вакансій, на які ніхто не хотів іти, тому не виключаю, що можуть таки і звільнити). Я би йому радив, якщо все це правда, самому подати у відставку і залишити держслужбу.

Але найбільша помилка для нас усіх була б зараз сконцентруватися на особистості Василя Івановича, аналізі його поглядів чи світогляду. Цей скандал — це НЕ скандал однієї (і далеко не найбільш одіозної в МЗС!!!) особистості. Цей скандал — вершина айсберга. Прояв системної і серйозної державної проблеми, на яку чомусь мало хто звертає увагу.

Скажіть, будь ласка, скільки ви прочитали розроблених у стінах МЗС комплексних стратегій припинення конфлікту з Росією? Можливо, ви чули про існування таких? Чи про проект практично здійснюваного плану заходів з відновлення державного суверенітету над Кримом чи припинення конфлікту на Донбасі? Чи можливо ви чули про якусь аналітичну розробку міністра Клімкіна з варіантами практичного впровадження Мінських домовленостей, моделювання варіантів розгортання миротворчих сил на Донбасі? Чи концептуальну доповідь про те, як здійснювати інтеграцію до ЄС за умови, коли парафована ним особисто угода про асоціацію не лише не надає нам статусу кандидата, а й не передбачає його надання у майбутньому? Чи системний аналіз того, як вступити до НАТО, коли більшість країн-членів проти й їх кількість збільшується? Чи як захистити наших заробітчан? Посилити експорт і підтримати товаровиробників?

Найбільша помилка для нас усіх була б зараз сконцентруватися на особистості Василя Івановича, аналізі його поглядів чи світогляду
Найбільша помилка для нас усіх була б зараз сконцентруватися на особистості Василя Івановича, аналізі його поглядів чи світогляду

Я особисто за останній рік прочитав два тексти Клімкіна: один в ДТ до річниці української дипломатії - компіляція з Вікіпедії та Гугла висловів і приказок про те, що таке дипломатія; дуже довго і абсолютно ні про що, дистильована вода не найкращої якості; другий текст — стаття в УП про те, наскільки нам все ж таки потрібна єдина Українська помісна православна церква і як це важливо для української дипломатії. Звичайно, що, як не вплив томоса константинопольського патріарха на швидкість обертання земної осі, може цікавити випускника Московського фізико-технічного інституту за спеціальністю, здається, ядерна фізика? Хіба що колір коліс швидкісного гіперлупу з Києва до Мозамбіка, який він побудує за допомогою цього томоса для збільшення ВВП чи залучення інвестицій.

Жодного системного концептуального тексту про те, як вирішувати дійсно болючі і життєво важливі питання для країни у сфері зовнішніх зносин, міністр закордонних справ за вже п’ятий рік свого перебування на посаді так і не оприлюднив.

Жодного!

Що зовсім і не дивно. Бо таких напрацювань НЕМАЄ!!!

Їх не просто не існує.

Клімкін таких завдань перед підлеглим йому міністерством не ставить — і ніколи не ставив. Він їздить у закордонні відрядження, бігає на Банкову, робить розумний вигляд, коли його запитують про боротьбу з корупцією чи брак реформ — і все. Не знаю, хто йому такі інструкції надає - але МЗС з часу його приходу перебуває у стані анемії. Повної інституційної анемії.

Сторонні спостерігачі, які не знають внутрішньої «кухні» і не уявляють, наскільки важливим і потужним мав би бути інструментарій МЗС і дипустанов за часів зовнішньої агресії, звертають увагу на другорядні речі. Призначення послів, вакансії… Важливі - але абсолютно другорядні речі. У мене таке враження, що ці кампанії (яка біда, нема посла у якійсь там країні) запускають зацікавлені особи, рішення щодо яких зависло у високих коридорах.

Але що зміниться, якщо призначать ще 3, 5 чи навіть 25 нових послів???

Не працює ціле величезне міністерство!!! По його коридорах тиняються без роботи декілька десятків відкликаних послів, яким місяцями ніяк не можуть знайти роботу. Жартують, що не навчилися продавати шоколад, тому без роботи.

МЗС нагадує тіло без голови. МЗС і дипустанови не мотивовані, не організовані, не структуровані на роботу в стані існуючої кризи, де-факто непроголошеної війни. Дипломати мали б не виходити з приміщення міністерства вдень і вночі - як це ми колись робили в 1990-х, коли починали реалізацію Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС чи запускали процес євроінтеграції, або тоді, коли були значно менші кризові ситуації. Вони мали б день і ніч розробляти найрізноманітніші плани, стратегії, концепції, проводити брейнстормінги про те, як припинити конфлікт, як вийти з нього, які варіанти, плюси/мінуси, фінансові/економічні/політичні/іміджеві і т. ін. Цього всього НЕМАЄ!!!

МЗС нагадує тіло без голови. МЗС і дипустанови не мотивовані, не організовані, не структуровані на роботу в стані існуючої кризи, де-факто непроголошеної війни
МЗС нагадує тіло без голови. МЗС і дипустанови не мотивовані, не організовані, не структуровані на роботу в стані існуючої кризи, де-факто непроголошеної війни

Я перебуваю зараз за межами дипслужби — але за останні чотири роки простудіював з 20 томів монографій про міжнародний досвід врегулювання та/чи управління конфліктами, кількість зустрічей та брейнстормінгів на цю тему — сотні, власних напрацювань — понад десятків. Подобається чи не подобається це комусь — а є з того часу, як я оприлюднив усе це, щось нове? Краще? Альтернативні ідеї?

Ідею, наприклад, міжнародної тимчасової перехідної адміністрації під проводом миротворців ООН влада відкидала колись взагалі, потім почала згадувати про охорону місії ОБСЄ, зараз вже нарешті почали говорити тезами наших досліджень про модальності миротворчості- але, мабуть, не тому, що нас так полюбили, а тому, що нічого особливо іншого так і не створено.

Ось на продукування власних ідей мирного врегулювання конфлікту і мало б працювати всі ці роки наші міністерство та дипустанови.

Дали би Марущинцю підготувати SWOT-аналіз різних варіантів врегулювання, пропрацювати з німецькими економістами порівняльну таблицю cost/effectivness блокади/неблокади Донбасу чи вплив посилення санкцій щодо РФ на їхню економіку — от і не мав би він часу їсти торт «Майн Кампф» і писати пости про арійців, а день і ніч би наводив контакти, проводив семінари, зустрічі, писав аналітику.

І на основі доповідей таких декількох сотень дипломатів з-за кордону велетенська і потужна машина МЗС мала б щодня забезпечувати політичне керівництво країни об'єктивною інформацією, аби не припускатися помилок, за які не просто віртуальна країна, а конкретні живі люди, наші хлопці розплачуються кров’ю на Донбасі.

Була б справді організована робота в системі МЗС — і не було б цього неприємного скандалу з українським дипломатом у Німеччині.

У МЗС є декілька груп співробітників. Окрім «блатних» синочків і дочок, яким хочеться десь виїхати і в яких душа рідко болить за країну, яку вони представляють, та випадкових людей чи кар'єристів, багато, якщо не більшість українських дипломатів — добре освічені, розумні, талановиті, ідейні люди, які прийшли до МЗС служити Вітчизні. Зробити щось для країни, а не просто відсидіти два роки на маленькій зарплаті в центрі і потім чотири на більшій — в посольстві. Ці люди мають величезний потенціал. Вони можуть гори звернути — якщо їм дати таке завдання, правильно змотивувати, відповідно вибудувати систему функціонування і т. ін. А зараз вони з 9:00 до 17:45 сидять у кафе на другому поверсі, куштують нову версію макових смаколиків (20 років тому вони були таки дійсно добрі…), обговорюють новини, дивляться інтернет, деякі, як виявилось, пишуть у Фейсбук — і далі знову до кафе на другому поверсі.

МЗС перебуває у стані інституційної анемії - і люди шукають вихід своїй енергії, своїм думкам, страхам, бажанню щось зробити. Не можуть придумати стратегії і тактики зупинки конфлікту на сході і відновлення суверенітету в Криму — ось і знущаються над собою та власним акаунтом у Фейсбуці. А якщо врахувати офіційну пануючу зараз ідеологію русофобства, ненависті, агресії, конфлікту, нетолерантності, додати до цього зацькованість у спілкуванні в складних країнах і закапсульованість колективів — то чому ми дивуємося з таких випадків, як з ФБ-сторінкою Марушинця?

Хіба щось подібне не мало рано чи пізно трапитись у країні, де націоналізм виводиться в єдино вірну державну ідеологію, де аплодують смолоскипним ходам зі свастиками, де критикувати можна лише Путіна, а побиття ромів на Лисій горі називають «наведенням порядку»?

Його ФБ-стрічка дійсно суперечить мейнстріму?

Це не його біда.

Це — наша спільна велика трагедія.

Трагедія, що таке відбувається зараз з нами, у нашій рідній країні.

І дай Боже, щоб ми пошвидше перегорнули цю трагічну сторінку. Наша Україна — це мирна і толерантна країна, де добре і комфортно всім, де панує дух свободи і поваги один до одного. Саме на те, щоб повернути мир і безпеку, має працювати державна влада в Україні. Міноборони та силові відомства повинні демонструвати силу і спроможність захистити, а МЗС — мудрість, розважливість, договороспроможність, бути уособленням цінностей миру і толерантності. І якщо на це спрямувати дипломатію — впевнений, результати (як і наповнення ФБ-сторінок) будуть іншими.