11-12 лютого 2015 року в Мінську сторонами “нормандської четвірки” (Україна, Франція, ФРН, рф) було проведено черговий переговорний процес щодо врегулювання російської агресії на Донбасі, в ході якої учасниками було досягнуто політичних домовленостей з виконання Мінського протоколу, укладеного у вересні 2014р. (Мінськ-1).
В історію ці події увійшли під назвою “Мінськ-2”.
Умови Мінського протоколу
Після активної фази гібридної російсько-української війни, розв’язаної Кремлем з квітня 2014р. на східних теренах України, контранутупальних дій за звільнення 2/3 Донбасу та запеклих боїв під Іловайськом і Дебальцево (2015), учасники саміту спільно доходять чіткого висновку про важливість її врегулювання дипломатичним шляхом. Проте як продемонстрував досвід - за 8 років бойових дій на сході країни та неодноразових спроб проведення переговорів задля остаточного вирішення питання щодо деескалації збройного конфлікту, проблема не була розв'язана, ба більше, продовження бойових дій, попри дипломатичні зусилля, призвело до нового рівня ескалації, що в кінцевому підсумку стало каталізатором повномасштабного вторгнення рф у 2022 році.
Мапа конфлікту станом на 22 лютого 2022
Тож, все-таки, чи пішов на користь довготривалий процес Мінських домовленостей для зміцнення української військової міці, чи все ж ці перемовини завдали значних збитків критично важливим державним секторам України, враховуючи коментар ексканцлерки Ангели Меркель (2005-2021) на захист угод, як спробу виграти час в інтерв'ю Die Zeit наприкінці 2022р. ?
З огляду на інтенсивні зусилля з боку України та її міжнародних партнерів до якнайшвидшого врегулювання війни шляхом переговорів та дипломатії , зокрема через санкційний тиск на державу-агресора, - насправді, як продемонстрував гіркий досвід, такий план дій не призвів до розв'язання проблеми та досягнення очікуваних і бажаних результатів, лише надихнувши спільного ворога до посилення напруженості (мова про підготовку рф до здійснення повномасштабного вторгнення в Україну у 2021-2022р.р.) та врешті-решт порушення мирного співіснування на континенті з 1945 р.
Озираючись на минуле пройденого 8-річного шляху з 2014- по 2022р.р., зокрема спроби з боку української сторони залучити надійних міжнародних партнерів, коло пошуку яких правда замкнулось лише на європейських країнах як Німеччина та Франція, власне коли в червні 2014 р. в містечку Бенувіль, що в Нормандії, в рамках відзначення 70-річчя операції «Оверлорд» та відкриття другого фронту Другої світової війни, відбулась перша зустріч у чотиристоронньому форматі (Україна-Франція-ФРН-росія).
Фото: Associated Press
Згодом така зустріч отримала назву “Нормандський формат”, учасники якого будуть збиратись і пізніше (жовтень, 2014, лютий 2015, жовтень 2015, жовтень 2016, грудень 2019) для обговорення гострих питань, пов'язаних з війною на сході України.
Зустріч лідерів держав «нормандської четвірки» в Парижі 9 грудня 2019 р.
Втім попри регулярні зустрічі в межах Нормандського формату, сторонам не вдалося досягти спільної згоди щодо ключових питань врегулювання конфлікту.
Українська позиція полягає спочатку у виведенні військ й поверненні контролю над кордоном, а потім проведення місцевих виборів в окремих районах Донецької та Луганської областей, окупованих російським агресором, не відхиляючи повністю імплементацію змісту Мінських домовленостей.
Російська сторона: спочатку вибори - потім відведення зс рф.
Безумовно були сформовані й інші майданчики для перемовин та досягнення мирної ініціативи: уповноважена група представників від України, ОБСЄ та росії - Тристороння контактна група (ТКГ) з мирного врегулювання ситуації на сході України, яка була сформована в червні 2014, як засіб для полегшення дипломатичного вирішення війни на сході України.
Представники сторін:
рф - Боріс Гризлов, ОБСЄ - Мартін Сайдік, Україна - Леонід Кучма
Фото: facebook.com/darka.olifer
Основним інструментом ТКГ стали як Мінські домовленості, ухвалені у вересні 2014 року (Мінськ-1) та лютому 2015 року (Мінськ-2): відведення військ, проведення виборів в ОРДЛО після відновлення українського контролю над кордоном, обміни полоненими за формулою «всіх на всіх», а також перемовини щодо припинення вогню, серед якихбуло узгоджено, хоч і врешті зірвано:
5 вересня 2014 – перше оголошене перемир’я в рамках Мінського протоколу («Мінськ-1»).
19 вересня 2014 – меморандум до Мінського протоколу передбачав припинення вогню та створення 30-кілометрової буферної зони.
15 лютого 2015 – режим припинення вогню за підсумками Мінських угод («Мінськ-2»).
1 вересня 2015 – «шкільне перемир’я», приурочене до початку навчального року.
22 грудня 2015 – «новорічно-різдвяне перемир’я».
1 вересня 2016 – ще одне «шкільне перемир’я».
24 грудня 2016 – «новорічно-різдвяне перемир’я».
1 квітня 2017 – «пасхальне перемир’я».
24 червня 2017 – «хлібне перемир’я», оголошене на період жнив.
23 грудня 2017 – ще одне «новорічно-різдвяне перемир’я».
30 березня 2018 – чергове «пасхальне перемир’я».
1 липня 2018 – нове «хлібне перемир’я».
29 серпня 2018 – «шкільне перемир’я».
29 грудня 2018 – ще одне «новорічно-різдвяне перемир’я».
8 березня 2019 – «весняне перемир’я».
21 липня 2019 – спроба «всеосяжного перемир’я», яка включала заборону на обстріли.
29 грудня 2019 – чергове «новорічно-різдвяне перемир’я».
27 липня 2020 – «всеосяжне перемир’я» за участю ТКГ, яке стало найбільш тривалим із 2014 року (було частково дотримане кілька місяців).
фото: штаб ООС
Загалом, як показав досвід, не дивлячись на зусилля співпраці в рамках даної контактної групи, особливо протягом 2019-21 р.р., зокрема й спроби щодо проведення чергового розведення військ на декількох напрямках по лінії розмежування, відкриття нових пунктів пропуску - врешті політичні розбіжності та збройні порушення перешкоджали прогресу.
Хоч з 2020 року й було досягнуто домовленостей про т.зв. «всеосяжне перемир'я», що тимчасово зменшило інтенсивність обстрілів, однак із нарощуванням російської військової присутності на кордонах України у 2021 році - ситуація загострилася, тож дана контактна група остаточно втратила свою ефективність, а повномасштабне вторгнення рф у лютому 2022 року взагалі так остаточно поставило крапку будь-яких спроб мирного врегулювання в рамках ТКГ.
Russian forces near Ukraine, December, 2021
фото: Associated Press (AP)
Таким чином, враховуючи вищезазначені фактори, можна виокремити наступні ключові перешкоди на шляху до відновлення миру в східних регіонах України:
1. Незмінність позиції російської федерації щодо необхідності ведення переговорів України виключно з бойовиками т.зв. “л/днр” та першопочатковості проведення виборів до органів місцевого самоврядування на т.о. окупованих територій до реінтеграції Донецького та Луганського регіонів, синхронно порушуючи зміст Мінських домовленостей;
2. Вразлива переговорна позиція зі сторони європейських партнерів (Німеччина, Франція) в рамках плану досягнення мирного врегулювання за формулою: спочатку вибори - зрештою контроль над т.о. територіями (план Мореля, формула Штайнмайера)
Очевидно, що через тиск з боку агресора на виконанні неприпустимих умов, що суперечило умовам “Мінська” та гнучкість посередників у переговорних позиціях в подальшому спонукали вище політичне керівництво України до необхідності залучення більш ефективних міжнародних глядачів, не залишаючи осторонь й перегляд змісту самих домовленостей, затверджених 2014-15 р.р.
3. Спроби розширення представництв “нормандського формату” з інтеграцією США (в інтерв’ю Financial Times від 26 квітня 2021 р. президент Зеленський пропонував залучити Канаду та Великобританію), що вкрай незадовільно російську сторону;
4. Обмежена та малоефективна діяльність моніторингової місії ОБСЄ за виконанням режиму припинення вогню та інших аспектів Мінських угод, результативність якої протягом цього періоду викликала змішані оцінки.
Фрагмент інфографіки (OSCE)
Паралельно із цим, лише звертаючи увагу на кількість жертв серед військових і цивільного населення в ході російської агресії на сході з 2014-по 2021 р.р.:
- власне за даними ООН близько 4150 українських військовослужбовців загинули;
- станом на 2018 р. в Управлінні ООН по координації гуманітарних питань (UNOSHA) було озвучено про понад 2540 цивільних осіб загиблих та 9 тис. отримали поранення
- кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні станом на березень 2015 року, за даними ООН сягнуло 1 млн 177 тис осіб, а за кордоном - понад 760 тис біженців, узагальнюючи в єдине ціле в майже 2 млн осіб
Не залишаючи осторонь й економічні збитки, вартість яких сягнула на початку лютого 2015 р. лише на Донеччині в понад 1 млрд грн., де було зруйновано і пошкоджено понад 9 тис. житлових будинків, що фактично становить 12 % житлового фонду.
За даними Міністерства фінансів - лише один місяць АТО коштував Україні 1,5 млрд гривень.
Житловий будинок у Лисичанську, Луганської області, зруйнований у ході російського військового вторгнення в Україну. 14 серпня 2014
З огляду на дипломатичні ініціативи й посередницькі кроки з боку європейських партнерів в період між 2014-22 р.р., безперечно ті труднощі, з якими зіткнулася Україна в ході переговорів з метою завершення війни й якскорішого повернення т.о. територій, фактично виступили взаємовиключними: мова йде передусім як про недотримання зобов'язань як з боку держав-підписантів Будапештського меморандуму 1994, які б мали надати безпекову допомогу для протидії агресору, так й слабка переговорна позиція з боку країн-посередників, яка фактично певним чином коригувалась під російські забаганки, таким чином ігноруючи зміст Мінських домовленостей.
Відповідно й москва чудово оцінювала таку можливість фінального натиску на потерпілу сторону до виконання, вигідних агресору, умов через європейських посередників, що вкрай би ставили під загрозу державну цілісність та суверенітет України, озираючись на економічні інтереси в контексті поставок російського газу в Європу, де Німеччина виступала як основний транзитний хаб для російських енергоносіїв на континенті, й Французька республіка не стала виключенням в цьому, що значно ускладнювало їхню спроможність до ефективного ведення переговорів.
Як бачимо, ретроспектива минулих переговорів дозволяє оцінити, де були допущені основні помилки. Тож за нинішніх обставин, в найближчому майбутньому за ймовірного переговорного процесу, важливо уникнути повторення допущених прорахунків перед завершенням російсько-української війни, адже важливо усвідомлювати про неможливість переконувати тигра, якщо ваша голова у його пащі!
Микита Носік, асоційований експерт аналітичного центру «Обʼєднана Україна»
