Російська пропаганда активно поширює фейки про нібито релігійні переслідування в Україні, щоб виправдати свою агресію. Насправді Україна гарантує свободу совісті, а обмеження стосуються лише організацій, які підтримують війну РФ чи загрожують національній безпеці. Про це пише Валентин Гладких, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Кремль використовує «гібридну» риторику для виправдання агресії
Кремль для виправдання своєї агресії (причому не лише проти України) давно використовує риторику про нібито наявність в тих чи інших державах, передусім пострадянських, певних спільнот, які нібито зазнають утисків за етнічною, лінгвістичною чи релігійною ознакою, а отже Росії нібито доводиться втручатися у внутрішні справи інших країн винятково для захисту прав таких спільнот, які залежно від контексту російська пропаганда визначає як «співвітчизників», «російськомовних», «православних» тощо. Для цього в інформаційному полі Росія поширює відверто спотворену картину реальної ситуації. Власне, у цьому путінський режим до болю нагадує гітлерівський, який часто послуговувався аналогічною риторикою для виправдання свої агресії щодо інших суверенних держав.
Останнім часом російська пропаганда докладає титанічних зусиль аби нав’язати відверто хибне розуміння процесів, які мають місце у сфері державно-церковних та міжконфесійних відносин в Україні. На превеликий жаль, часто такий спотворений погляд підхоплюється навіть респектабельними світовими ЗМІ, а також окремими європейськими та американськими політиками, внаслідок чого доволі часто доводиться наштовхуватися на кричущі заголовки на кшталт «в Україні переслідують християн» та безглузді заяви про те, що в Україні нібито забороняють православну церкву.
Україна гарантує релігійну свободу під час війни
Насправді, відповідно до Конституції та чинного законодавства кожному громадянину України гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Про рівень релігійної свободи, зокрема, свідчить кількість і різноманітність релігійних організацій, яких наразі, в Україні налічується більше 37 тисяч, що представляють понад 90 різних конфесій та течій. Більшість з них – 97% – є християнськими. Серед християнських конфесій переважають православні (53,7%), протестантські (майже 29%) та католицькі (14,3%). Крім того, представлені іслам, юдаїзм, буддизм, різноманітні неорелігії.
Всупереч твердженням російської пропаганди, українське законодавство щодо діяльності релігійних організацій ґрунтується на тих самих засадах, що й у більшості демократичних і правових державах світу, де здійснення свободи сповідувати релігію підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом.
Релігійні організації навіть найдемократичніших державах зобов'язані додержуватися вимог чинного законодавства безвідносно до змісту їхнього віровчення. У разі ж порушення норм чинного законодавства діяльність релігійної організації може бути обмежена відповідними державними органами згідно з визначеною законами процедурою. Підставою для такого кроку може бути, наприклад, поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганням на життя, здоров’я, свободу і гідність особи чи спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов’язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій, як це зазначається у рішенні Європейського Парламенту від 12 лютого 1996 року.
Причому українське законодавство у сфері державно-церковних та міжконфесійних відносин подекуди є значно ліберальнішим, ніж у багатьох інших демократичних державах, зокрема, й Європейського Союзу, де, наприклад, існують «державні» (офіційні) релігії, що мають певний привілейований статус, або де, як у випадку з угорським Законом «Про право на свободу совісті та віросповідання, церкви, релігії та релігійні організації», релігійні організації мають проходити процедуру перереєстрації шляхом «обтяжливого, гнітючого й дискримінаційного адміністративного та законодавчого процесів», як про це зазначалося у відповідному звіті Human Rights Without Frontiers.
Статус релігійної організації в демократичних країнах не дорівнює недоторканості
Отже, фактично, у всіх навіть найдемократичних державах, де забезпечується високий рівень релігійної свободи, водночас має місце можливість обмеження (заборона) діяльності окремих релігійних організацій, чия діяльність суперечить національним законам, пропагує насильство й ненависть, порушує права людини, а тим більше, може спричинити дестабілізацію цивільного суспільства чи загрожувати національній безпеці, використовуючи статус релігійної організації для прикриття інших, не релігійних, видів діяльності.
З огляду на це, видається цілком логічною та закономірною заборона діяльності в Україні релігійних організацій, які заперечують державний суверенітет України, розпалюють міжнаціональну та міжрелігійну ворожнечу, закликаючи до геноциду українців, знищення української мови, культури, ідентичності та до насильницького повалення конституційного ладу в Україні, виправдовують агресивну війну Росії проти України, вихваляють воєнні злочини росіян та освячують зброю, якою росіяни ці злочини скоюють.
Саме на цих підставах Закон України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» забороняє діяльність в Україні Російської Православної Церкви. Зокрема, у статті 3 згаданого закону йдеться: «Зважаючи на те, що Російська православна церква є ідеологічним продовженням режиму держави-агресора, співучасницею воєнних злочинів та злочинів проти людяності, що вчиняються від імені Російської Федерації та ідеології "русского міра", діяльність в Україні Російської православної церкви заборонена».
Крім РПЦ в Україні забороняється діяльність будь-яких інших іноземних релігійних організацій, що утворені відповідно до законодавства іншої держави, яка визнана такою, що здійснила або здійснює збройну агресію проти України, та прямо або опосередковано (в тому числі через публічні виступи керівників або інших органів управління) підтримує збройну агресію проти України. У цьому разі йдеться вже про будь-яку релігійну організацію, безвідносно до її віровчення, яка зареєстрована та розташована на території Росії, та яка підтримує збройну агресію проти України.
Втім, найбільший резонанс викликали два інші положення вищезгаданого закону.
Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» в Україні забороняється діяльність «релігійних організацій, афілійованих з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена». А відповідно до статті 5 даного закону діяльність релігійної організації в Україні може бути припинена у разі поширення нею ідеології «русского міра».
Причому законом передбачається, що відповідні рішення схвалюються не свавільно якимсь уповноваженим органом, а винятково судом на підставі релігієзнавчої експертизи, яка повинна у першому випадку визначити афілійованість тієї чи іншої релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена; а у другому – виявити поширення та популяризацію ідеології «русского міра», під якою розуміється «російська неоколоніальна доктрина, в основу якої покладені шовіністичні, нацистські, расистські, ксенофобські, релігійні ідеї, образи і цілі, знищення України, геноцид Українського народу, невизнання суверенітету України та інших держав, яка має на меті насильницьке розширення російського наднаціонального імперського простору як способу реалізації особливого цивілізаційного права росіян на масові вбивства, державний тероризм, воєнне вторгнення до інших держав, окупацію територій, поширення канонічної території Російської православної церкви за межі території Російської Федерації».
Таке формулювання насправді може стосуватися релігійних громад однієї з двох православних церков в Україні, а саме Української православної церкви (УПЦ). УПЦ заперечує свій зв’язок з РПЦ, але відповідно до результатів релігієзнавчої експертизи, затвердженої Наказом Міністерства культури № 37 від 25 січня 2019 р., та на підставі внесених у 2018 році змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» УПЦ має називатись «Українська Православна Церква в єдності з Російською православною церквою». У січні 2023 року експертна група, створена Державною службою України з етнополітики та свободи совісті на виконання рішення Ради національної безпеки й оборони України від 1 грудня 2022 року, зробила висновок про те, що УПЦ є структурним підрозділом РПЦ. Таким чином, є підстави вважати, що УПЦ афілійована з іноземною релігійною організацією, діяльність якої заборонена в Україні.
Крім того, задокументовані непоодинокі випадки коли священники УПЦ відверто і публічно підтримували російську агресію проти України та поширювали шовіністичні, нацистські, расистські, ксенофобські, релігійні ідеї, закликаючи до знищення України, геноциду Українського народу, невизнання суверенітету України – себто погляди, які безпомилково можна визначити як ідеологію «русского міра». Фактично, УПЦ використовувала статус релігійної організації для прикриття інших, зовсім не релігійних, видів діяльності, а для просування політичних – імперських – інтересів РФ в Україні.
Також треба зазначити, що відповідно до статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зазначається, що діяльність релігійної організації може бути припинена за рішенням суду у разі засудження її уповноважених осіб за вчинення злочину проти основ національної безпеки України або за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 161, 190, 209, 258, 436 – 438, 442, 447 Кримінального кодексу України.
Принагідно необхідно наголосити на тому, що всі громадяни України рівні перед законом безвідносно до їхніх релігійних чи будь-яких інших уподобань і мають однакові права та обов’язки, а за порушення чинного законодавства винуватці притягаються безвідносно до того, яких світоглядних, ідеологічних чи релігійних поглядів вони дотримуються, оскільки ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків.
Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також за розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Кримінальним злочином є й умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, регіональної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності.
З початком повномасштабної війни до Кримінального Кодексу України внесли зміни, які передбачають покарання за різні види допомоги Росії. Зокрема, у березні 2022 року з’явилася стаття про виправдовування або заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, а також глорифікацію її учасників. Передбачає Кримінальний кодекс України відповідальність і за колабораційну діяльність, під чим розуміється співпраця громадян держави із ворогом для забезпечення інтересів ворога та заподіяння шкоди власній державі. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань також є кримінальним злочином.
Водночас, треба зазначити, що сама по собі приналежність до будь-якої релігійної організації не є злочином і за це нікого до відповідальності не притягують. Так само як не є злочином сповідування релігійної доктрини будь-якої церкви. До кримінальної відповідальності священники та віряни притягаються за дії, які жодним чином не пов’язані зі сповіданням їхнього релігійного віровчення чи приналежності до певної релігійної організації.
Оперативно-слідчі дії Служби безпеки України, спрямовані на виявлення російської агентури, у жодному разі не можна сприймати як свідчення наявності переслідувань окремих релігійних організацій – їхнього кліру та вірян. Йдеться винятково про виявлення російських агентів, диверсантів, шпигунів тощо, які використовували релігійні організації та приналежність до них як прикриття для своєї протизаконної діяльності, що підтверджується виявленими працівниками СБУ доказами. Йдеться про нелегальну зброю, фальшиві документи, а також чисельні матеріали, які закликають до насильницького повалення конституційного ладу в Україні, розпалюють міжнаціональну і міжконфесійну ворожнечу.
Крім того, правоохоронцями виявленні і задокументовані інші факти протизаконної діяльності священнослужителів як то розбещення неповнолітніх. Більше того, мали місце факти коли священники безпосередньо ставали на бік ворога – збирали розвідувальну інформацію, видавали позиції ЗСУ і навіть коригували ворожі обстріли. Щодо деяких з них вже набули чинності обвинувальні вироки суду. Інші кримінальні провадження перебувають на різних етапах досудового та судового розгляду. Декого росіяни навіть обміняли на українських військовополонених.
Проте, російська пропаганда підмінює поняття, намагаючись представити протидію злочинцям, диверсантам, шпигунам, зрадникам тощо, які використовують приналежність до релігійних організацій як прикриття для свої протизаконної діяльності, як утиски конституційного права на свободу віросповідання.
За великим рахунком, для того аби безперешкодно діяти на території України релігійним організаціям цілковито достатньо просто не бути афілійованими з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, не поширювати ідеологію «русского міра» та не підтримувати збройну агресію проти України. Втім, чомусь за цими вимогами російські пропагандисти, а слідом за ними й деякі журналісти та політики, вбачають релігійні переслідування, обмеження свободи совісті та заборону «православної церкви», хоча насправді йдеться лише про вимогу для релігійних організацій не виправдовувати злочинів росіян та не ставати співучасниками цих злочинів.
