Україна перетворює реабілітацію майбутніх мільйонів ветеранів та їхніх родин на стратегічну інвестицію в стійкість держави. Про це пише Данило Єршов, політолог, молодший експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна» у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
Україна стрімко стає країною ветеранів. Станом на жовтень 2025 року статус учасника бойових дій мали понад 1,3 мільйона людей, а після завершення війни, за прогнозом Міністерства у справах ветеранів, під ветеранську політику підпадатимуть 5–6 мільйонів громадян разом із родинами — приблизно кожен шостий українець. Система реабілітації тут будується не в кабінетах, а під тиском реальної потреби.
Реабілітація тут — це не лише медицина, а й відновлення психічної стійкості та соціальної ролі людини, яка захищала країну. Масштаб задачі не має аналогів у практиці союзників: за неофіційними оцінками, які наводить гуманітарна організація Direct Relief, від початку вторгнення в Україні виконано від 50 до 100 тисяч ампутацій, причому багато пацієнтів втратили більш ніж одну кінцівку. Для порівняння: за двадцять років воєн в Афганістані та Іраку США мали близько 2500 таких випадків. Ця різниця пояснює, чому американські й ізраїльські спеціалісти їдуть переймати досвід, а не лише навчати.
Як українське протезування переходить від поїздок за кордон до власних потужностей
Спершу порятунком були перельоти. Заснований у травні 2022 року в Міннесоті Protez Foundation привозив поранених українців до США, забезпечував протези, індивідуальне навчання й супровід. Станом на жовтень 2025 року фонд встановив понад 2000 протезів більш ніж тисячі пацієнтів і спеціалізується на найскладніших випадках — високих ампутаціях верхніх і нижніх кінцівок, зокрема спричинених тривалим накладанням турнікета. Ключовий поворот у тому, що фонд перестав бути лише «американською адресою»: він співфінансував будівництво вже третьої власної клініки в Україні.
Той самий рух показує компанія Medical Center Orthotics & Prosthetics (MCOP), заснована 2002 року під Вашингтоном і відома роботою з пораненими в медичному центрі Волтера Ріда. 6 листопада 2025 року вона відкрила міжнародний центр протезування в Києві. Уряд Ісландії разом із компанією Embla Medical оголосив тоді трирічний грант на 11,6 мільйона доларів, що дасть змогу безоплатно протезувати понад тисячу військових, зокрема зі складними ампутаціями. Американські спеціалісти вже провели воркшопи для понад ста українських протезистів, а центр після укомплектування штату зможе виготовляти до 65 протезів на місяць.
Результат відчувають самі пацієнти. Ветеран Іван Мусієнко, який робив протез у Нідерландах і в Києві, порівняв терміни так: за кордоном виготовлення тривало місяці, у київському центрі — тиждень. Показова й кадрова модель: провідний технік центру Анатолій Кирда — сам ветеран, який після протезування залишився працювати й тепер веде весь процес від зняття мірок до виготовлення пробної гільзи. Найбільший в Україні центр протезування UNBROKEN у Львові, відкритий за підтримки уряду Німеччини через агенцію GIZ, розрахований на понад 1200 пацієнтів на рік і водночас готує протезистів за стандартами Міжнародного товариства протезування й ортопедії (ISPO).
Проте протез — це не лише механіка. Сучасні роботизовані системи потребують часу на освоєння, психологічної підготовки й регулярного коригування. Тому українські центри разом із партнерами вибудовують повний цикл: оцінка стану, виготовлення, навчання ходьбі чи користуванню рукою, соціальна адаптація й повернення до роботи. Це знижує ризик, добре відомий протезистам у всьому світі: коли людина отримує дорогий пристрій, але зрештою відмовляється ним користуватися.
Чому ізраїльська модель швидкої допомоги в підрозділі працює в українських умовах
Психологічна реабілітація важить не менше за фізичну. Ізраїльський внесок тут — не абстрактна «стійкість», а доктрина з піввіковою доказовою базою: принципи PIE — proximity, immediacy, expectancy, тобто близькість, невідкладність і очікування одужання. Простими словами: людині з гострою стресовою реакцією допомагають поруч із її підрозділом, а не у віддаленому шпиталі, роблять це якнайшвидше і від початку налаштовують на те, що це нормальна реакція, після якої повертаються до звичного життя.
Класичне дослідження Зогави Соломон і Рами Бенбеніште за підсумками Ліванської війни показало, що всі три принципи підвищували частку тих, хто повертався до підрозділу, і водночас знижували поширеність посттравматичного стресового розладу.
Ще ближчий до українських реалій підхід — коли першу допомогу надають не психологи, а самі побратими. Розроблену в Армії оборони Ізраїлю методику допомоги при гострій стресовій реакції адаптували щонайменше п’ять армій світу у вигляді протоколу iCOVER: військові вчаться розпізнавати ознаки гострого стресу в товариша й простими діями повернути його до дієздатного стану на місці. Логіка масштабована: що більше людей уміє зробити перший крок, то менше важких випадків доходить до спеціалізованих закладів. Для країни з мільйонною армією це питання не комфорту, а пропускної спроможності системи.
Україна будує власний масовий шар підтримки. Спільний проєкт IREX і Міністерства у справах ветеранів — платформа MARTA для психологічної самодіагностики, доступна цілодобово ветеранам, їхнім родинам і цивільним: понад 90 тисяч людей уже пройшли опитування, отримали рекомендації, а за потреби — кризову підтримку фахівців.
Паралельно тематична хвиля «Досвід ветеранів вартий поваги» в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», ініційованої Оленою Зеленською, працює з тим, що часто блокує звернення по допомогу, — зі стигмою. Американські моделі додають ще один акцент: ветеран у них не пасивний отримувач послуг, а активний учасник власного відновлення, і групи, де досвідченіші ветерани супроводжують тих, хто лише починає шлях, показують високу дієвість.
Українська особливість — тісне зчеплення фізичного й психічного напрямів. Людина, яка отримує протез, водночас потребує роботи з прийняттям нової тілесності, страхами й планами на майбутнє. Саме цю інтеграцію, коли обидва аспекти ведуть разом, а не в різних установах, вивчають фахівці з інших країн: вона дає змогу уникати фрагментарності послуг, на яку скаржаться навіть зрілі системи.
Як програми повернення до цивільного життя повертають ветеранам економічний ресурс
Реабілітація не закінчується в лікарні. Найскладніший етап — робота, навчання, сім’я, участь у громаді. Масштаб задачі окреслив заступник міністра у справах ветеранів Максим Кушнір: 70% ветеранів мали офіційну роботу до мобілізації, і понад половина потребуватиме працевлаштування після повернення.
Програма реінтеграції ветеранів, яку IREX реалізує в Україні за підтримки Держдепартаменту США ще з 2019 року, працює одразу на кількох рівнях: вона збудувала електронний реєстр ветеранів для доступу до пільг онлайн, навчила близько 300 соціальних працівників, переклала й поширила 140 міжнародних протоколів щодо фізичного та ментального здоров’я ветеранів і підготувала 206 сімейних лікарів.
Окремий напрям — робота з роботодавцями, бо бар’єр часто не в самому ветерані, а в упередженнях ринку праці. Разом із Veteran Hub створено посібник «Практика» для HR-фахівців, до якого залучили 173 компанії із загальним штатом близько 2 мільйонів працівників.
Дослідження Інституту досліджень миру в Осло (PRIO) додає неочевидний висновок: навіть позитивне маркування шкодить. Коли суспільство бачить у ветерані передусім героя, його підсвідомо спрямовують у професії служіння з нижчою оплатою — тож інформаційні кампанії й діалог із роботодавцями потрібні не менше за професійні курси. Те саме дослідження показує, що українці називають доступ до психологічної підтримки ветеранів найбільшим викликом війни, а доступ до фізичної реабілітації — другим.
Потужним інструментом повернення став адаптивний спорт. Україна бере участь в Іграх нескорених ушосте, а на національний відбір до змагань 2025 року подалися рекордні 329 військових і ветеранів. Обмін тут теж двосторонній: британська Armed Forces Para Snowsport Team навчає 18 українських тренерів зимових адаптивних дисциплін, а фонд Ігор нескорених закуповує обладнання для регіонів поза великими містами. Наприкінці 2025-го Київ уперше прийняв національні мультиспортивні змагання HART для поранених захисників у дев’яти дисциплінах. Це не лише фізичне відновлення, а й спосіб повернути відчуття сили, спільноти та мети.
Що саме західні системи переймають в української моделі
Співпраця давно перестала бути односторонньою. Україна отримує технології, методики й фінансування, партнери — можливість побачити рішення в умовах, які їхні системи не відтворюють. У квітні 2025 року делегація Фонду Ігор нескорених на чолі з принцом Гаррі відвідала центр Superhumans у Львові, щоб побачити, як реабілітацію світового рівня надають у країні, яка досі воює. Керівник MCOP Майкл Коркоран, який роками працював із американськими пораненими, прямо називає українські цифри такими, що виходять за межі звичних шкал, — а отже, і напрацьовані тут протоколи мають цінність для систем, що працюють у стабільніших умовах.
Водночас в інституційній частині Україна свідомо переймає американську рамку. Дослідники Вілсонівського центру зазначають, що систему Департаменту у справах ветеранів США обрали за взірець через її комплексність, і радять інтегрувати ветеранські послуги в застосунок «Дія», щоб людина не блукала між відомствами.
Масштаби фінансування при цьому непорівнянні: бюджет американського VA на 2024 рік становив близько 325 мільярдів доларів, тоді як Український ветеранський фонд того ж року розпоряджався приблизно 350 мільйонами. Саме тому Україна шукає не копії, а дешевші й швидші рішення — цифрові платформи, навчання побратимів, роботу через громади.
Чому реабілітація ветеранів окупається як довгострокова інвестиція
Реабілітація ветеранів — це не витрата, а вкладення в людський капітал і суспільну стабільність. Кожна людина, яка повертається до активного життя, зменшує навантаження на соціальний захист, медицину та власну родину: вона працює, створює бізнес, бере участь у житті громади. Країни з розвиненими системами підтримки давно порахували, що якісна реабілітація окупається роками нижчих соціальних витрат і вищої економічної активності.
В українському контексті ця інвестиція має додатковий вимір. Коли ветерани з родинами становитимуть близько шостої частини населення, від їхньої успішної реінтеграції залежить не лише економіка, а й довіра до держави та стійкість суспільства загалом. Уряд готує Ветеранський кодекс, який має звести розрізнені норми в єдину систему, а ветеранські організації беруть участь у його обговоренні — це спроба уникнути помилок після 2014 року, коли підтримка учасників бойових дій була фрагментарною.
Власне виробництво протезів замість вивезення пацієнтів, ізраїльські принципи швидкої допомоги в підрозділі, цифрові платформи психологічної самодопомоги, робота з роботодавцями та адаптивний спорт складаються в модель, що поєднує швидкість, масштаб і людяність. Її головний урок простий: систему підтримки можна будувати не після кризи, а посеред неї — і саме тоді вона виходить найпрактичнішою.
