Трагедія Бабиного Яру почалася 29 вересня 1941 року. За два дні нацисти розстріляли в київському яру 33 771 єврея – чоловіків, жінок, дітей, старих. Сьогодні, у День пам'яті жертв Бабиного Яру, минає 85 років від тієї дати. Про сам розстріл написано чимало, але одна частина цієї історії зазвичай лишається в тіні: Бабин Яр щонайменше тричі намагалися стерти. Спершу нацисти, потім радянська влада, тепер росія. Жодна з цих спроб не вдалася до кінця. Пояснюємо, що сталося в Бабиному Яру, скільки людей там загинуло, як пам'ять про трагедію замовчували десятиліттями і чому вона повертається саме зараз – зокрема книжкою очевидця, яка до 85-х роковин уперше вийшла українською.
Що сталося в Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року
Наприкінці вересня 1941 року Київ уже був окупований. 24 вересня в центрі міста почали вибухати будівлі, які перед відступом замінували радянські підрозділи. Німецька влада поклала провину на євреїв, а рішення про розстріл ухвалив військовий комендант Києва генерал-майор Курт Еберхард.
Євреям міста наказали з'явитися на збірний пункт, звідти людей вели до яру на тодішній околиці Києва. Розстрілювала зондеркоманда 4а під командуванням Пауля Блобеля за участі підрозділів вермахту. Українська допоміжна поліція, за оцінкою історикині Яни Примаченко, виконувала охоронні функції. За 29 і 30 вересня айнзацгрупа звітувала про 33 771 убитого.
Вижили одиниці. Серед них – Діна Проничева: вона стрибнула в рів і пролежала під тілами до ночі, а потім вибралася з міста.
Скільки людей загинуло в Бабиному Яру
Точної цифри немає, і це теж наслідок історії цього місця. 33 771 – дані самих нацистів лише за перші два дні. Розстріли тривали всю окупацію, до 1943 року. Загальні оцінки коливаються від 70 до 200 тисяч загиблих, найчастіше звучить формула «понад 100 тисяч».
Євреї були основною, але не єдиною групою жертв. У Бабиному Яру вбивали також ромів, пацієнтів психіатричної лікарні, українських підпільників і військовополонених. Тому Бабин Яр – водночас символ Голокосту і місце пам'яті для багатьох спільнот Києва.
Спроба перша: як нацисти знищували докази
У 1943 році, коли фронт наближався до Києва, нацисти взялися за сліди злочину. У межах так званої акції 1005 той самий Пауль Блобель змусив в'язнів Сирецького концтабору розкопувати рови, спалювати тіла і перемелювати кістки спеціальними машинами.
Логіка була простою: немає тіл – немає злочину. Вона не спрацювала, бо масштаб убивств був надто великим, а свідки лишилися живими. Але саме ця логіка ще не раз повернеться в історію Бабиного Яру.
Спроба друга: як радянська влада замовчувала трагедію Бабиного Яру
Після війни пам'ять про Бабин Яр не заборонили прямо – її розчинили. Радянська ідеологія не визнавала окремої трагедії євреїв. Пам'ятник, що з'явився лише 1976 року, говорив про «понад сто тисяч громадян Києва і військовополонених» без жодної згадки про євреїв. Перші неофіційні вшанування 1966 року влада таврувала як «сіоністські збіговиська». Пам'ятник саме єврейським жертвам – Менора – постав тільки 1991 року.
Сам яр вирішили засипати: туди намивали пульпу, відходи Петрівських цегельних заводів. 13 березня 1961 року дамба прорвалася, і хвиля пульпи накрила Куренівку. Урядова комісія назвала 145 загиблих, перший секретар ЦК Петро Шелест у спогадах писав про 198, а точна кількість досі невідома. Офіційно катастрофу пояснили «раптовим просіданням ґрунту».
Найвідоміший приклад радянської цензури – доля роману-документа Анатолія Кузнєцова, очевидця подій. У радянському журналі текст вийшов із купюрами: за словами сина письменника, цензура вирізала близько третини. 1969 року Кузнєцов емігрував, вивізши рукопис на мікроплівці, і повна версія вийшла вже в Лондоні.
Спроба третя: навіщо росії Бабин Яр і до чого тут Буча
24 лютого 2022 року путін назвав однією з цілей вторгнення «денацифікацію» України. Через п'ять днів, 1 березня, російська ракета влучила в київську телевежу поруч із меморіальним комплексом Бабиного Яру. Загинули п'ятеро людей. Керівник Офісу президента Андрій Єрмак тоді сказав, що росіяни вбивають жертв Голокосту вдруге.
Є і менш помітний фронт. Приватний Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» роками фінансували російські мільярдери Михайло Фрідман і Герман Хан, а творчим директором проєкту був російський режисер Ілля Хржановський. Після вторгнення і санкцій ЄС Фрідман і Хан вийшли з наглядової ради. Сам центр тоді наголошував на їхньому внеску, а «Український тиждень» доводив, що санкції не прибрали накопиченого впливу на те, як розповідають історію цього місця.
Найближча сучасна паралель – Буча. Моніторингова місія ООН задокументувала 441 вбивство цивільних у Київській, Чернігівській і Сумській областях лише за перші шість тижнів вторгнення. А у вересні 2026 року, за даними Центру протидії дезінформації, росія везе до ООН «звіт» псевдотрибуналу, у якому вбитих у Бучі цивільних записують у «військових ЗСУ» або «померлих від хвороб».
Ідеться не про знак рівності між Голокостом і сучасною війною. Ідеться про спільний механізм: убити, приховати, а потім переписати, ким були жертви. У 1943-му це робили вогнем, у 1960-х – пульпою і цензурою, сьогодні – ракетами і пропагандистськими «звітами».
85 років трагедії Бабиного Яру: що це означає для України
До 85-х роковин роман Кузнєцова уперше вийшов українською у видавництві «Фронезис», у перекладі Олега Проценка й з ілюстраціями Матвія Вайсберга. Фрагменти, які вирізала цензура, у виданні виділено окремо, тож читач бачить, як саме працювала радянська машина замовчування. Презентація – 30 вересня в Києві. У Центральному будинку художника тим часом відкрили виставку «Свідок вічності»: близько 80 робіт 60 митців, серед них – історії українців, які рятували євреїв.
Для України це питання не лише історичної справедливості. Десятиліттями те, що і як пам'ятати про Бабин Яр, вирішували тоталітарні режими. Тепер цю розповідь формує сама Україна – українською мовою, у Києві, без цензури.
Є й практичний висновок. Правду про Бабин Яр повертали пів століття, зокрема тому, що радянська держава не хотіла її фіксувати. Буча, Ізюм і Маріуполь документуються вже зараз – слідчими, журналістами, місіями ООН. Від ретельності цієї роботи залежить, чи зможе росія колись переписати й цю історію. Досвід Бабиного Яру показує: стерти пам'ять повністю не вдається нікому, а от заплутати її на десятиліття – цілком.
Ігор Петренко – політолог, доктор політичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, засновник аналітичного центру «Об'єднана Україна».
