За задумом кремля, погрози іноземним дипломатам у Києві мали налякати Європу і змусити її згорнути присутність в Україні та скоротити підтримку. Розрахунок не спрацював: відповідь Брюсселя виявилася протилежною. Речник Європейської Комісії Крістіан Віганд заявив, що такі залякування свідчать лише про одне: кремль програє війну і втрачає витримку, а ЄС і надалі підтримуватиме Україну та посилюватиме тиск на росію. Ця реакція — не дипломатична формальність, а підтвердження того, що європейська політика щодо України вибудовується в логіці, яку послідовно відстоює Президент Володимир Зеленський.
Концепція примусу росії до миру спирається на чотири взаємопов'язані елементи. Перший — санкційний тиск, спрямований не на символічні обмеження, а на фінансові ланцюги та виробництво зброї. Виступаючи на Генеральній Асамблеї ООН, Зеленський сформулював це прямо: щоб зупинити путіна, треба зупинити російські фінанси та російське виробництво. Другий — власне оборонне виробництво України та спільне виробництво з партнерами, яке зменшує залежність від постачань і дає змогу масштабувати те, що вже довело ефективність на фронті. Третій — стабільна фінансова підтримка Сил оборони та економіки, без якої неможливі ні оборона, ні функціонування держави. Четвертий — ефективна робота Сил оборони на території ворога: удари по нафтопереробних заводах, військових об'єктах і логістиці роблять війну для росії дедалі дорожчою. Мета всіх складових одна — довести агресора до стану, коли продовження війни коштує більше, ніж її завершення.
Заява Єврокомісії показує, що ЄС діє саме в цій парадигмі. У Брюсселі нагадали про наймасштабніший в історії пакет санкцій, у межах якого цього тижня запроваджено обмеження за незаконну депортацію українських дітей. Паралельно затверджено плани оборонних закупівель на 28,3 млрд €, а ще 6,6 млрд € спрямовується безпосередньо на військову допомогу. Санкції та фінансування оборони рухаються одночасно, а не почергово.
Двостороння підтримка розвивається в тій самій логіці. Показовий приклад — візит канцлера Німеччини Фрідріха Мерца до Києва 4 жовтня, вже після погроз москви. Берлін оголосив новий пакет: близько 1 млрд € військової допомоги на протиповітряну оборону, далекобійні засоби ураження, бойові дрони та супутникові технології, а також 350 млн € на відновлення енергетики. Окремий акцент — спільне виробництво безпілотників, тобто перехід від моделі «замовили й чекаємо» до виробничої кооперації.
Головне ж зрушення — концептуальне. Європа визнала, що безпека України і безпека Європи — одне ціле. Мерц сформулював це однозначно: якщо росію не зупинити, рано чи пізно її воєнна машина обернеться проти Європи. Тому підтримку України в європейських столицях дедалі менше розглядають як допомогу і дедалі більше — як інвестицію у власну оборону.
Масштаб цієї інвестиції видно з цифр. За даними Європейської Комісії, з 2022 року ЄС і держави-члени надали Україні 227,4 млрд € підтримки. З бюджету ЄС надано або гарантовано 110,3 млрд €, зокрема 43,3 млрд € макрофінансової допомоги та 42 млрд € в межах інструменту Ukraine Facility. На військову допомогу спрямовано 77,9 млрд €, до 17 млрд € — на підтримку українців, які перебувають у країнах ЄС, а 3,8 млрд € надійшло з доходів від заморожених російських активів. На 2026–2027 роки ЄС ухвалив репараційний кредит на 90 млрд €, з яких орієнтовно 60 млрд € призначено для зміцнення оборонно-промислових спроможностей, а 30 млрд € — для бюджетної підтримки.
Висновок очевидний: залякування з боку кремля не працюють, бо Європа вже не сприймає війну проти України як чужу. Мир не настане через поступки агресору — лише через тиск, який змусить росію рахувати втрати. Санкції, спільне виробництво зброї, фінансова стабільність України та удари по воєнному потенціалу ворога — це не окремі інструменти, а єдина система. Тільки коли вона працює на повну потужність і без пауз, можна змусити росію до миру.
Антон Кучухідзе, політолог-міжнародник, співзасновник аналітичного центру «Об'єднана Україна»
