Перед тим, як проаналізувати зміну суб’єктності України в міжнародних відносинах, хотілося б зазначити деякі критерії, на основі яких буде відбуватися аналіз і доведення тези про те, що Україна виборола свою суб’єктність у 2022 році. Критеріїв може бути безліч. Теорія міжнародних відносин і теорія лідерства має, як мінімум, півсотні критеріїв, за якими можна визначати суб’єктність, силу держави тощо. Проте для того, щоб зробити дослідження більш прикладним, ми візьмемо лише три критерії аналізу, крізь призму яких будемо доводити тезу про те, що Україна виборола свою суб’єктність у міжнародних відносинах.
Перший критерій – це здатність держави досягати зовнішньополітичного результату. Другий – зміна міжнародно-правового статусу держави в міжнародних відносинах. Третій – відповідальність та довіра найбільш сильних держав до України.
Досягнення зовнішньополітичного результату України
24 лютого 2022 року Україна вчергове постала перед екзистенційним викликом і перед широкомасштабним вторгненням російського агресора, якого наша держава до цього часу не переживала. Так, війна 2014 року, яка фактично тривала вісім років, теж була жахливою – десятки тисяч жертв, мільйони переселенців і біженців. Проте з точки зору нападу, залучення військової сили та масштабу атакованих територій, те, що почалось 24 лютого 2022 року, до цього моменту в своїй незалежній історії Україна ще не проходила.
Якого результату насамперед досягла Україна? Почнемо з питань безпеки. Військово-політичне керівництво держави, українська армія і народ України довели всім, що держава Україна буде існувати. Держава Україна на чолі з Президентом Зеленським чітко заявила, що ми будемо боротись, воювати і стояти до кінця за свою незалежність, суверенітет і територіальну цілісність. І цього результату було досягнуто. Заради справедливості треба сказати, що ми зараз перебуваємо ще в процесі, тому що війна триває, однак ми звільняємо наші території. Ми звільнили північні території від окупантів, звільняємо південні території, і завдання, яке стоїть перед нами, це як мінімум вихід на кордони 23 лютого 2022 року. Потім, можливо, будуть перемовини, однак ніхто не ставить під сумнів, що на них Україна вимагатиме відновлення територіальної цілісності саме завдяки успішній боротьбі на полі бою, завдяки тому, що політичне керівництво держави на чолі з Президентом України нікуди не виїжджало, не евакуювалось, нікуди не втекло, а допомогло сформувати єдність у трикутнику влада-армія-народ. І цей трикутник сьогодні в Україні є непохитним. Зараз ми маємо конкретний військовий результат у протидії російській агресії. До того ж слід сказати, що з точки зору не військово-технічного забезпечення, а суб’єктності армії, проти ворога, який використовує території інших держав, воює лише українська армія. Україна не використовує території інших держав для нанесення ударів, в Україні не розгорнуті союзницькі штаби та війська. Так, Україна отримує військово-технічну підтримку, однак наша армія і наш народ воюють самостійно. І це безпосередньо результат трикутнику – влада в обличчі Президента України, армія і народ. Це перший головний результат, який було досягнуто: державність України було збережено.
Другий важливий результат. Порівнюючи ситуацію до 24 лютого, європейські політики в 2014 році почали вводити санкції проти російського агресора, однак якимось дивом в існуючий санкційний режим було вписано реалізацію Північного потоку-2. Президент Зеленський неодноразово під час своїх візитів до іноземних лідерів, ще до початку війни, заявляв публічно і під час перемовин про те, що це не економічний проєкт російської федерації, це насамперед геополітична зброя. Російська федерація намагалась упакувати економічні відносини у політичний, геополітичний і геоекономічний вплив на Європейський Союз. Протягом останніх 20 років російська федерація вибудовувала механізми впливу і тиску на ключові столиці Європейського Союзу. Через суб’єктивні причини німецька сторона розповідала нам, що все ж таки це про бізнес, а не про геополітику. Роками не вдавалось вмовити лідерів іноземних держав відмовитись від цього проєкту, особливо це стосується Німеччини. Україна включала всю дипломатію, всі політичні засоби, лобістів, але не вдавалось. Героїзм, із яким протистояв трикутник влада-армія-народ російському агресору, змусив найбільш лояльних до цього проєкту політиків навіть у Німеччині взяти курс на його зупинку. Те, що не вдавалось роками, вдалось за кілька місяців героїчної боротьби українського трикутника проти російського агресора. Це шалений геополітичний результат, якого досягла Україна. Зрозуміло, що в нас були партнери, Британія і США. Однак треба розуміти одну річ – якби Україна не вистояла, якби було захоплено хоча б половину України, цього геополітичного результату наша держава і наші союзники не досягли б.
Третій важливий результат. Політична і військова поведінка України дали змогу в геополітичному сенсі говорити про фактичне довершення концепції побудови нової Європи на континенті. Якраз таки завдяки протидії російській агресії вдалось на практиці відчути, чи мають політичні заяви реальні сили. Маються на увазі політичні заяви, які стосувалися створення, умовно кажучи, нової Європи від Лондону до Анкари. Тобто це Великобританія, скандинавські держави, держави Балтії, Польща, Україна і Туреччина. Геополітична концепція, яка неодноразово була представлена в публічній площині різними двосторонніми політичними заявами або документами, які фактично обмальовували весь контур цієї геополітичної конструкції, довела свою життєздатність. Нікого з цих держав не потрібно було вмовляти і казати, що ось Україну треба підтримати, тому що вона нас захищає. Всі включились відразу, тобто ця геополітична конструкція від перших днів війни показує свою життєздатність і суб’єктність через те, що Україна ефективно протистоїть ворогу, а союзники її підтримують. Це ще один геополітичний результат, який посилює суб’єктність і вплив України, і, в принципі, надає нашим партнерам упевненість у тому, що ця геополітична конструкція може виконувати різні геополітичні завдання, зокрема, і стримування російської федерації. Тобто це вже не просто політичні заяви, а реальна політична, військова та економічна робота, яка допомагає ось цій, умовно кажучи, геополітичній конструкції нової Європи вижити і зберегти незалежність та суверенітет усіх цих держав. Давайте не забувати про те, що після України орки, як мінімум, планували напад на Польщу і держави Балтії.
Читайте також: Десять кроків до перемоги: чи погодиться росія на умови, озвучені Володимиром Зеленським під час саміту G20
Четвертий важливий результат. Шалена популяризація України як держави, шалена популяризація іміджу держави, шалена популяризація іміджу громадян України як нації сміливих людей. Тобто це держава сміливих воїнів, які битимуться за своє і можуть захищати своїх партнерів. Це ще один результат, бо раніше, з точки зору іміджу, в простих людей, які живуть у західних суспільствах, було дуже обмежене розуміння, що таке Україна. Тепер всі розуміють силу України, її героїзм і значимість. Відбулась також трансформація ставлення західних партнерів до військово-політичного керівництва держави. Ніколи ще за часів незалежної України Президент, нині це Володимир Зеленський, не виступав перед такою великою кількістю європейських парламентів і на таких форумах, не звертався прямо до великої кількості європейських народів. І ніколи у Президента України не було такої шаленої впізнаваності в США й інших західних суспільствах. І ніколи журнал Time не публікував обличчя Президента України як лідера вільного світу. Це теж конкретний політичний результат, досягнутий трикутником влада-армія-народ: зміна сприйняття України в позитивний бік.
П’ятий важливий результат. Спочатку українська армія, а потім українська дипломатія, добились того, що роками не вдавалось нашій державі, – ізоляції російської федерації. Сьогодні російська федерація – це держава-вигнанець. За кількістю санкцій вона фактично за три-чотири місяці після початку широкомасштабного вторгнення перегнала Іран і Північну Корею, які десятки років перебувають під санкціями. Це теж конкретний зовнішньополітичний результат, якого досягла Україна за короткий термін. До війни нам це не вдавалось, завжди були обхідні шляхи, які дозволяли російській федерації виходити з-під санкційного тиску. Сьогодні українська влада зробила правильні кроки: було створено групу Макфола-Єрмака, яка відслідковує неможливість обходу санкційного режиму російською стороною. І це також конкретний зовнішньополітичний результат, якого Україна не могла досягти попередні вісім років. Сьогодні вона це зробила.
Читайте також: 2022 рік – Україна ідейний та ціннісний лідер вільного світу
Зміна статусу держави
З точки зору статусу і якості нашого партнерства з ЄС, Україна посилила свої позиції. Варто нагадати про підписану в 2014 році Угоду про асоціацію з ЄС, яка повністю вступила в силу з 1 січня 2017 року (після референдуму в Нідерландах у 2016 році). У грудні 2016 року Європейська Рада ухвалила додатковий протокол, який юридично закріпив декілька дуже неприємних для України речей. По-перше, Угода про асоціацію жодним чином не означала надання статусу кандидата на членство в Європейський Союз, угода про асоціацію жодним чином не означала військово-технічну підтримку, тобто фактично нас загнали в певну юридичну площину, згідно з якою Україна як держава не могла апелювати до посилення свого статусу у відносинах з Європейським Союзом. За кілька місяців війни Україна досягла того, що ми отримали статус кандидата за надзвичайно короткий термін. Якби не ефективна боротьба трикутника влада-армія-народ, можливо, ми ще 10-15 років чекали б на цей статус. Україна сьогодні не просто партнер Європейського Союзу, вона кандидат на членство в ЄС. Це історична і кардинальна зміна статусу нашої держави у відносинах із Європейським Союзом.
Другий напрямок – НАТО. Зрозуміло, що поки йде війна, дуже важко говорити про якусь конкретизацію статусу у відносинах з НАТО. Однак, завдяки трикутнику влада-армія-народ НАТО сформувало принципову позицію на противагу російській федерації. Те, що зробила росія в Україні, призвело до того, що НАТО розширило свої кордони. Членами НАТО стають Швеція та Фінляндія. Це нереальна геополітична зміна, особливо якщо враховувати історію Фінляндії, яка після Другої світової війни підписала певний договір із відповідними державами, де була чітко вказана фраза, що Фінляндія буде уникати участі у протиріччях між великими державами і фактично зберігатиме нейтралітет. Тобто український досвід спричинив зміну геополітичного простору як у юридичному, військово-технічному, так і в політичному сенсах, а також безпосередньо для України відкрив нові можливості посилення і поглиблення партнерства між НАТО та Україною. Свідченням цього є заява пана Столтенберга, що НАТО буде повністю сприяти переоснащенню української армії за стандартами НАТО. Тобто йдеться не просто про якісь там тренінги, навчання, певні фонди. Це офіційно заявлена політика, якої НАТО буде дотримуватись, і це теж посилення суб’єктності і зміна статусу у відносинах із НАТО.
Третій напрямок. Якщо брати за аналогію зовнішню політику США, то дуже багато експертів-міжнародників, коли досліджували її історію, умовно зводили суть зовнішньої політики Штатів до двох речей: або це держава-маяк демократії, яка в певний час історичного розвитку обирала шлях ізоляціонізму, не брала участі в глобальних війнах тощо, або це держава-хрестоносець демократії. Якщо брати ось такі метафори, то Україну можна назвати щитом демократії в Європі. І це теж зміна статусу – з держави, яка не мала лідерства, Україна сьогодні перетворилась на щит й головного захисника Європи. Сьогодні Україна захищає суверенітет і незалежність багатьох європейських держав і в цілому регіон Центральної та Східної Європи, а отже захищає систему міжнародної безпеки.
Відповідальність та довіра
Фактично всі факти, які були наведені в попередніх розділах, стали першоджерелом довіри і проявом відповідальності держави Україна. Відповідальність за систему безпеки, де Україна фактично прийняла на себе удар агресора і показала свою відповідальність. Ми показали, що готові битись, боротись і захищати, і ми вміємо це робити. Така поведінка сформувала імідж України як відповідального актора міжнародної політики, Президента Зеленського як відповідального лідера, всіх збройних формувань України як відповідального партнера силових структур Заходу, в інтереси якого входить збереження безпеки в регіоні. Ця відповідальність трансформувалась в довіру. Саме від довіри і пішло надання далекобійного летального озброєння. Адже протягом багатьох років Україна не могла розблокувати це питання. До прикладу, до 2017-2018 років США не надавали Україні летального озброєння, бо до попередньої політичної влади не було такого рівня довіри, яка є до нинішнього Президента і сучасної армії. Тобто Захід чітко розуміє, що з цими суб’єктами трикутника влада-армія-народ можна захищати Європу.
Лідерство не може існувати без відповідальності, держава є лідером не лише через те, що може робити все сама. Сила держави-лідера полягає в тому, що в неї багато союзників. Зверніть увагу, сьогодні в України, як мінімум, сорок союзників. Формат Рамштайн чітко демонструє наявність сорока союзників, які виступають проти путлерівської агресивної політики. Це теж посилення суб’єктності, адже в 2014 році не було формату Рамштайн, і це надзвичайний результат для України як держави, якого ми досягли.
Сила лідерської держави полягає в тому, що в неї є союзники. Всі завжди кажуть, що США самодостатня держава, найсучасніша, найсильніша і найпотужніша армія тощо. Однак, якщо подивитись на всі документи стратегії безпеки США, то вони чітко завжди пишуть про своє лідерство через такі формулювання – "ми та наші союзники будемо робити це…", "ми та наші союзники будемо захищати це". Навіть така потужна держава як США надає великого значення наявності союзників, і в цьому сенсі Україна теж досягла надзвичайного результату. У нас набагато більше союзників, ніж у російської федерації. А якщо ми беремо військово-технічний напрямок, то взагалі окрім білорусі, сирії та ірану у росії немає союзників. Тобто ми на декілька голів вище, ніж російська федерація, і це теж посилення суб’єктності. Навіть Китай у військово-технічному сенсі взяв відкритий нейтралітет, не втручається в цю війну, і це теж велике досягнення України та союзників.
Висновки
Історія ще багато разів оцінить політичні процеси, про які ми розповідали у цьому розділі, і дасть свою оцінку. Однак вже сьогодні не можна не помітити, що Україна з простої середньостатистичної європейської держави перетворилась на європейського лідера та щит Європи. Це факт, а не високі слова. Переконаний, що наведені вище аргументи підтверджують ці висновки. Досягнуті Україною результати можуть бути посилені, і посилюватимуться вони саме на полі бою. Рівень посилення суб’єктності і рівень ось цього щита можна буде конкретно вирахувати вже після закінчення війни, після фіналізації результатів війни і перемоги України. Після цього зможемо підбити більш детальні підсумки. Зараз слід зазначити, що зроблені висновки є проміжними, бо ми перебуваємо в процесі, однак вони варті того, щоб акцентувати на них увагу.
Читайте також: Китай стрімко зближується зі США на тлі російської катастрофи, створеної путіним
