Тривалий час Україна залишалася на периферії світового політичного процесу, виступаючи реципієнтом іноземних політичних технологій та місцем роботи політичних консультантів зі Сходу та Заходу. Агресія росії проти нашої держави не лише актуалізувала увагу до України у всьому світі, але й відкрила багатьом очі на реальний стан справ у нашій державі. Спостерігаючи за Україною, світ пізнає її у всій повноті і розуміє, що наша держава може бути донором не лише відваги та відданості демократичним ідеалам, але ідей, цінностей та політичних концепцій.
Читайте також: Долучення українців зі всього світу до процесів відновлення України. Післявоєнний ривок
Опинившись на передньому краю Заходу, Україна цілком може виступити основним драйвером політичного, комунікаційного та ідейного перезавантаження усієї європейської цивілізації, як ми її розуміємо.
Смислова першість
Західна цивілізація зародилася і здобула статус рушія розвитку сучасного людства як суспільна модель, де провідну роль відіграють ідеї. Це обумовило протиставлення обмеженій у можливості розвитку "традиції", що продовжує домінувати у багатьох державах, які відверто протиставляють себе Заходу.
Наприклад, саме на "традиції" обґрунтовує свою легітимність режим путінської росії, протиставляючи себе Заходу, та усім тим, хто не бажає слідувати за визначеним ними шляхом розвитку. Водночас, "традиція" у розумінні путіністів – це закритість суспільства, жорстка соціальна сегрегація, атомізованість, спадковий характер правлячого класу та концентрація у його руках усіх державних ресурсів. Усе це породжує квазіфеодальну суспільну модель, у якій кожен повинен "знати своє місце". Тримається ця модель лише на запереченні можливості будь-яких змін як таких, які проголошуються "непридатними" для росії.
Тривалий час після розпаду СРСР Україна розвивалася у подібній парадигмі, коли правлячий клас складався з представників колишньої радянської номенклатури та їхніх нащадків, однак з часом розбіжності між колишніми республіками СРСР почали наростати. Нові покоління українців все менше хотіли жити у рамках нав’язаної їм пострадянської "традиції", що обумовило численні протести та два майдани, які радикально змінили Україну, поступово перетворюючи її на пряму протилежність першопочатковій УРСР (хоча риси останньої є досить потужними і зараз).
Ці трансформації перетворили Україну на пряму протилежність сучасній росії, і там це теж прекрасно зрозуміли, що і обумовило важку 8-річну війну проти нашої держави. Але навіть в умовах війни не припинялася трансформація України, ознаменуванням чого стала "електоральна революція" 2019 року, коли відбулася серйозна заміна правлячого класу і прихід нових людей у владу. Це обумовило радикалізацію ідейно-політичного протистояння України та росії. Виклик, який наша держава зробила кремлівському режиму 2014 року, показав принципову можливість заміни влади на пострадянському просторі у результаті революції. Виклик 2019 року продемонстрував, що на пострадянському просторі суспільство може обрати собі лідера не з числа представників правлячого класу. Обидва виклики зробили відкритий напад росії на Україну неминучим.
Сам Захід зустрічав цей напад у стані серйозного ідейно-політичного зламу, обумовленого, у тому числі, і негативним корупційним впливом на західні суспільства з боку ресурсно-багатих автократій. Зокрема, росії, яка здійснювала методичний підрив демократичних інституцій Заходу протягом багатьох років. Подібна ситуація обумовила впевненість кремлівських автократів у власній спроможності нав’язувати свою волю силою, попри заклики "слабкого" заходу.
У випадку широкомасштабного нападу росії на Україну більшість аналітиків прогнозували нетривалий спротив нашої держави та її загибель у протистоянні з тим, хто має неспівмірно більші ресурси: людські, територіальні, матеріальні і т.д. Водночас, те, що могла у цій ситуації протиставити Україна, базувалося не у площині матеріальних засобів, а саме - в ідейній сфері. Українці мали явну ідейно-політичну першість перед квазі-традиціоналістською імперською росією, яка могла запропонувати лише власне бачення минулого. Українці воюють за незалежність, свободу, можливість самостійно вирішувати власну долю і обирати для себе суспільно-політичну модель. Власне, з цього і починався Захід, коли дрібні давньогрецькі поліси на чолі з Афінами і Спартою кинули виклик величезній Персидській імперії. Зараз місце греків зайняли українці, персів – росіяни, а європейці, підтримуючи українців, мають змогу повернутися до витоків, ідейно оновитися та відродитися.
Сучасна Україна, обстоюючи цінності демократії, свободи, права вибору, знаходиться ідейно на передньому краї західної цивілізації, наповнюючи базові концепції останньої реальним, а не суто теоретичним змістом. Україна виступає суб’єктом ідейно-політичного відродження та перезавантаження Західної цивілізації.
Відродження лідерства
Ще одним базовим для Заходу параметром суспільно-політичної організації суспільства є політичне лідерство. Лідерство не просто як спроможність функціонально очолити політичний організм, а як спроможність дійсно "вести" за собою громаду, задаючи цілі, визначаючи методи їхнього досягнення та часові рамки, спираючись на підтримку широкого загалу.
Історія європейської цивілізації – це історія виразного політичного лідерства та великої кількості видатних політичних лідерів, більшість з яких залишились у підручниках історії. Водночас, сучасний Захід являє нам приклад трансформації концепції лідерства.
Спокійна ситуація після завершення Холодної війни сприяла тому, що місце політичних лідерів поступово почали займати партійні бюрократи, які ставали очільниками політичних організмів за підсумками певного політичного стажу, а не особистих якостей. Наявні винятки з загального переліку слугують лише підтвердженням тенденції, а не її запереченням.
І саме зараз Україна показує Заходу приклад справжнього політичного лідерства, яке уособлюється Президентом В. Зеленським. Будучи початково несистемним політиком, що обрався на посаду без відповідного досвіду, він продемонстрував справжнє політичне лідерство у найважчий момент української історії, коли сама доля України була під великим запитанням. У цей момент Зеленський зумів зберегти контрольованість ситуації, стабільність державних інститутів та дієздатність управлінського апарату, надихаючи українців на боротьбу проти окупантів.
Лідерство Зеленського має чимало складових, серед яких можна виокремити наступні.
По-перше, це прямота, щирість і відвертість. У численних зверненнях, які зробив Зеленський за останнє півріччя, він не займався дипломатичним обходженням "гострих кутів". Навпаки, він чітко називав усі проблеми як України, так і світового порядку. Звертаючись до ООН, він критикував цю організацію за безпорадність, закликаючи зробити щось, або саморозпуститися. Він постійно закликав до конкретних кроків та дій, і це якраз те, чого потребує весь Захід саме зараз – вийти з "сонного стану", мобілізуватися та спрямувати зусилля на досягнення поставлених цілей. Це становить разючий контраст більшістю сучасних політиків, які прагнуть лише уникати проблем, конкретики та ризиків.
По-друге, це постійна комунікація та взаємодія з суспільством, яке його обрало на пост Президента. Зеленський не є відірваним від суспільства політиком, що вибудовує власні приховані схеми. Він регулярно комунікує з громадянами у формі звернень та за допомогою інших засобів, але так само він втілює у своїх діях та словах домінуючі у суспільстві настрої. Його сила як лідера не лише у власних якостях, але і у спроможності відчувати, каналізувати та втілювати суспільні настрої та очікування.
По-третє, це постановка амбітних цілей, які потребують значних зусиль для реалізації, але відповідають реальним запитам історичного моменту. Набагато простіше не ставити серйозних цілей, аби потім не зв’язувати себе обов’язками їхнього виконання. Значна частина "західного політикуму" діє саме так, але подібний підхід не дозволяє реально вирішувати суспільно-політичні проблеми. Лише відтерміновувати їх. Постановка амбітних цілей (наприклад, перебудова усієї архітектури світової безпеки) – це те, чого потребує політичне лідерство зараз, і це те, що демонструє зараз Україна.
У підсумку можна сказати, що і у сфері політичного лідерства Україна допомагає сучасній європейській цивілізації віднайти себе, задаючи нові стандарти, які стають об’єктом вивчення у більшості цивілізованих країн світу.
Колектив громадян проти маси людей
Ще одним важливим параметром, що вирізняє сучасне українське суспільство, і який дозволив йому кинути виклик одній з найпотужніших у військовому сенсі держав, є громадянськість та горизонтальна інтеграція.
Українці – це не просто маса людей, організована кимось, це цілком свідома спільнота громадян, що усвідомлює свої інтереси, має виразні цілі, і готова їх відстоювати. Це те, що зародилося під час революційних рухів, але з часом охоплювало все більші суспільні шари. Відповідно, справа оборони України – це не лише питання державних інституцій, але і не менш важливий напрямок роботи громадянського суспільства.
Громадянське суспільство України усвідомлює себе, виявляє себе і готове до конкретних кроків, що, зокрема, виражається у волонтерському русі. Українці дивують сучасний Захід спроможністю методами самоорганізації вирішувати надзвичайно амбітні задачі. Наприклад, організувати загальносуспільний збір коштів, аби на одержані донати придбати військове обладнання. І мова про мільйони доларів. Це лише один з прикладів новітньої української громадянськості.
Більшість актуальних суспільних задач в Україні можуть вирішуватися на рівні горизонтальних суспільних зв’язків. Тобто зв’язків рівних громадян з іншими рівними громадянами, де основний інструмент впливу – це переконання, а не розпорядження або наказ. Це впливає і на політичне лідерство в Україні, адже політичний лідер теж повинен вміти мобілізовувати громадян методом переконання та власної першості.
Українська громадянськість, таким чином, дозволяє Україні претендувати на статус суб’єкта світової політики, адже будь-яке рішення стосовно майбутнього держави не може ухвалюватися поза інституціями суспільного контролю та волевиявлення. Особливо це контрастує із ситуацією у державі-агресорі, де суспільство зведено до статусу безсловесних одиниць, за яких вирішує політичне керівництво, одноосібно ухвалюючи будь-які рішення. Фактично, у сфері суспільних відносин Україна теж є прямим антиподом росії.
З точки зору імперської парадигми - це "слабкість" України, бо у нас неможливе одноосібне ухвалення будь-якого доленосного рішення для держави. З іншого боку, це насправді кращий інструмент забезпечення української суб’єктності у світовій політиці, адже будь-яке рішення щодо долі України не може бути ухвалене без громадського консенсусу. Розуміння цього уже присутнє у більшості країн Заходу, де домінує позиція, що параметри завершення війни з росією Україна має визначити самостійно.
Висновки
Сучасна Україна, що дуже довго перебувала на периферії Заходу, зараз опинилася на передньому краю європейської цивілізації і виборює спільну справу, яка формувалася багатьма поколіннями європейців.
Втілюючи у собі визначальні європейські цінності, Україна набуває статусу ідейного та ціннісного лідера Заходу, що вказує йому на подальший шлях розвитку, дозволяє переосмислити політичні цінності та віднайти себе після років трансформаційних процесів та коливань.
Україна стає справжнім лідером вільного світу, і це факт, що визначатиме чимало історичних процесів найближчим часом.
Читайте також: Справа у заморожених активах рф: яка головна мета резолюції ООН щодо репарацій
