25 березня представники США провели переговори з російською стороною, щоб просунути ініціативу часткового припинення вогню в Україні. Вашингтон застосував модель "човникової" дипломатії, за якої США виступають посередником між сторонами, що не ведуть прямих переговорів.
Такий підхід дозволив адміністрації Трампа частково задобрити Кремль, створюючи для Росії ілюзію дипломатичного успіху перед фактичною втратою США глобальної лідерської позиції на користь Китаю.
Путін і Трамп не зацікавлені у встановленні стабільного миру, хоча й з різних причин. Для Путіна існування суверенної України є екзистенційною загрозою його режиму, оскільки успішна та демократична Україна підриває основу його автократичного правління. Трамп, у свою чергу, не має ефективного механізму для зупинки російської агресії, а його стратегічний фокус спрямований на внутрішньо економічні та геополітичні питання протистояння з Китаєм, що робить його незацікавленим у продовженні активної підтримки Києва.
Чому РФ зацікавлена у тимчасовому припиненні бойових дій?
Кремль стикається з дефіцитом робочої сили через демографічний спад і масову еміграцію молодих чоловіків, які уникають мобілізації, а російська армія відчуває труднощі у підтримці чисельності своїх сил через зростаюче невдоволення мобілізацією, зокрема протести родичів мобілізованих солдатів та небажання суспільства підтримувати подальший призов, що створює необхідність у новій хвилі мобілізації в разі продовження бойових дій.
Тимчасове припинення активної фази боїв на фронті дасть Москві можливість відновити військовий потенціал, стабілізувати фронт і підготуватися до нових етапів конфлікту, тоді як Вашингтону це дозволить змістити увагу на внутрішню політику та глобальну конкуренцію з Китаєм. Жодна зі сторін не розглядає припинення війни як стратегічну мету, але обидві погоджуються на тимчасову паузу.
Російська економіка зазнає серйозних труднощів через високу інфляцію, дефіцит робочої сили та нестійке державне фінансування. Війна виснажує економіку, що призводить до зростання цін, зниження реальних доходів громадян і зростання соціального невдоволення. Водночас міжнародна ізоляція та санкції обмежують можливості Росії для економічного балансування, змушуючи Кремль шукати способи послаблення тиску.
Попри спроби диверсифікації торгівлі через Китай, саме Пекін стає головним викликом для Москви, оскільки російська залежність від китайських фінансових та технологічних ресурсів з кожним роком лише посилюється. Переговори про припинення вогню дають Росії можливість зменшити міжнародний тиск, відновити дипломатичну активність і виграти час для стабілізації економічної ситуації.
Для США Росія потрібна як важіль впливу на Китай
Для Трампа Росія є ключовим інструментом у протидії Китаю, який він розглядає як головного геополітичного суперника США. Відтягування Москви від Пекіна дозволить послабити позиції Китаю та зменшити загрозу для американських інтересів у регіоні Індо-Тихоокеанського регіону.
Трамп спирається на досвід адміністрації Річарда Ніксона, яка свого часу використала розкол між СРСР і Китаєм для зміцнення стратегічних позицій США. Тепер його адміністрація намагається відтворити цей підхід, але з протилежними ролями, прагнучи змусити Росію дистанціюватися від Китаю та наблизитися до Вашингтона.
Партнерство між Росією та Китаєм ґрунтується на спільному інтересі протистояти гегемонії США та просувати багатополярний світ, проте ці відносини залишаються нерівноправними, експорт Китаю до Росії досягнув більше третини. Росія стає дедалі більш залежною від Китаю як економічно, так і політично, що створює для адміністрації Трампа можливість використати це у власних стратегічних інтересах. Трамп прагне розірвати їх негласний союз або, щонайменше, послабити координацію між Москвою та Пекіном, щоб запобігти формуванню потужного антиамериканського блоку.
Окрім геополітичних мотивів, Трамп також зацікавлений у дипломатичному успіху, який зміцнить його політичні позиції та створить образ миротворця.
Поліпшення відносин із Москвою відкриє нові економічні можливості для США, зокрема доступ до ресурсів російського ринку та співпрацю в Арктиці, де торговий шлях у 1,5–2,25 разів швидший за традиційні маршрути. Контроль над цим регіоном посилить американський вплив у глобальній торгівлі та дасть змогу стримувати експансію Китаю, який також має стратегічні інтереси в Арктиці.
Війна Росії в Україні опосередковано зміцнила позиції Китаю, оскільки вона відволікала ресурси США та змушувала розпорошуватися між європейським і азійським напрямками. Для Трампа першочерговим завданням стало мінімізувати залученість США в європейські справи та спробувати послабити зв’язок між Москвою і Пекіном, використовуючи дипломатичні й економічні важелі впливу.
Мир в Україні торкається і інших регіонів
Якщо Росія вийде з війни в Україні, це серйозно підірве її альянс з Іраном, що створить сприятливі умови для США у стримуванні іранського впливу на Близькому Сході. Таким чином, прогрес у переговорах щодо України автоматично збільшує тиск на Тегеран. Трамп прагне зменшити російську залежність від іранських військових технологій та спрямувати Москву на поступове зближення з Європою, зокрема через праві уряди у Східній Європі, які можуть стати посередниками у цьому процесі.
Однак, попри наявні точки дотику, і США, і Росія розуміють взаємну необхідність у збереженні певного рівня координації. У цьому контексті Україна, яка орієнтується на демократичний та проєвропейський шлях розвитку, стає перешкодою для довгострокових домовленостей як з боку Вашингтона, так і з боку Москви.
Олександр Колесніченко, політичний оглядач
