Чи зникла чи російська загроза після так званого відведення військ від українських кордонів? Чому Україні не отримати План дій щодо членства в НАТО у 2021 році? Скільки часу піде на те, щоб Україна стала членом Європейського Союзу? Наскільки важливим для Києва є відносини з Китаєм та чому олігарх Коломойський досі не сидить за "Приватбанк"?
Свою думку на ці та інші теми в ефірі програми "Розклад Кулініча" на Апостроф TV висловив дипломат, громадський і політичний діяч Василь Філіпчук.
Хочеш миру – готуйся до війни
Ніхто не знає, на що Путін може піти. Протягом останніх місяців, а особливо останніх тижнів, я постійно чую від європейських та американських дипломатів, що вони в неофіційному порядку надсилають Києву дуже чіткий сигнал: "не давайте росіянам жодного приводу для того, щоб розпочалася агресія".
Такого спокою і впевненості в тому, що Росія не нападе - немає. Всі вже вивчили урок 2008 року. Ніхто не вірив, що Путін нападе на Грузію. 2014 рік. Ніхто не міг повірити, хоча ці сигнали були – мені особисто ще задовго до Майдану говорили про те, що є ймовірність Майдану і після того може бути повноцінна війна та захоплення Криму - але ніхто і я, зокрема, не вірив, що Путін міг на таке піти.
Вже цих двох випадків достатньо для того, щоби навіть найбільш легковажних політиків переконати в тому, що не можна розслаблятися. Хочеш миру – готуйся до війни. Треба кожної секунди бути готовим до того, що може щось трапитися. Треба бути дуже обережним, щоб, не приведи Боже, не дати Путіну приводу.
Росії потрібен лише привід
Росіяни дуже чіткі в своєму підході, яким шляхом вони потім пояснюють світу свої дії. Якщо б не було бомбардування Цхінвалі з боку Саакашвілі, то не було б приводу. Хоча Саакашвілі потім розповідав, що він реагував на безкінечні провокації з боку Південної Осетії, факт залишається фактом. Зверніть увагу, ні НАТО, ні США - ніхто не втрутився. Два американських кораблі десь пропливали поблизу Батумі - і на тому все.
2014 рік – Майдан. Я не виключаю того, що за постійним підштовхуванням і провокуванням насилля на Майдані могли бути російські інтереси. Для них Майдан створював прекрасний привід показати, що в Україні хаос, там скинули законного президента. З російської точки зору, вони змушені були ввести війська. Без приводу не буде агресії. Отак просто уявити, що в Києві зараз висадиться два батальйони російського десанту - неможливо.
ПДЧ: чи є шанси
Наша дипломатія деколи нагадує страуса, який занурив голову в пісок. Таке враження, що деякі чинники спеціально дають привід росіянам починати ті чи інші дії. Наприклад, та сама історія з ПДЧ. Очевидно, що не дадуть нам ПДЧ в червні цього року. Немає жодного шансу на те, що між країнами буде консенсус щодо подачі Україною заявки на ПДЧ протягом найближчих років. Щось неймовірне має трапитися, щоб зараз Греція, Іспанія та Німеччина проголосували за ПДЧ Україні. Ніколи ці країни, поки буде конфлікт з РФ, не погодяться бути стороною воєнного конфлікту з Росією.
Я ні в чому так не впевнений: не буде ПДЧ ні в червні, ні в липні, ні в серпні. Якщо це трапиться, я назавжди зарікуся коментувати зовнішньополітичні події. Ніхто не хоче провокувати Путіна, тому що він прямо сказав, що ПДЧ – це прямий квиток до війни. Говорити зараз про ПДЧ – лише трясти повітря. Це слова, які ні до чого не призведуть. Для чого про це кричати, якщо: а) цього не буде; б) це створює привід для Росії?!
Дискусія про отримання ПДЧ ведеться з 2003 року. ЇЇ вже провели десятки, якщо не сотні разів. Усі питання поставили, усі відповіді почули. Нічого нового вже не дізнатися. Для чого говорити про початки дискусій? Говоріть про те, що в нас громадяни виїжджають з України в пошуках роботи. Люди збирають польську полуницю, бо в Україні немає роботи. Знайдіть краще іноземних інвесторів, допоможіть українським компаніям продавати свої товари в різних країнах.
Членство України в ЄС
Ми можемо говорити все, що заманеться. Проте пані Меркель прямо сказала: 30 років. Політичне життя одного покоління – це максимум 20 років. Протягом наступних двох поколінь це питання не буде порушене. Не варто забувати, що угоду про асоціацію ратифікували на умовах того, що вона не лише не дає нам статусу кандидата, а навіть не створює для цього передумов.
То для чого трясти повітря? Для чого говорити про ніщо? Сконцентруйтеся на практичних питаннях, які хвилюють наших людей: безпека та економічне зростання.
США і Китай - наші партнери
Ми живемо в багатополярному світі. Багато хто говорить про 4-полярний світ, коли США, Росія, Китай та ЄС створюють чотири силових блоки, в центрі яких знаходиться Україна.
Для України ці чотири країни є ключовими, але є дуже велика різниця у силі току, який надходить з кожної з цих точок. Ми є життєво важливим питанням для Росії, але думати, що ми так само важливі для США – себе обманювати. Колишній президент США Обама прямо заявляв, що Україна не належить до життєво важливих інтересів для США. Навіть якщо б Росія ще раз напала на Україну, він би не направив сюди війська.
Для США Україна важлива: ми партнер, країна, з якою є важливі домовленості, Декларація про стратегічне партнерство 2008 року. Але роль і значення, яке приділяють Україні в США, не можна порівнювати з тим, як це сприймається в Москві. Однак очікувати, що завтра хлопці з голлівудських фільмів висадяться на Донбасі та звільнять його, як у кіно, не варто. Таке враження, що в нас дипломатів вчать по фільмах про Бонда чи Борна.
Якщо подивитися на Китай, то це величезне силове поле. Це країна №1 в нашій торгівлі. Країна, яка постачає багато високотехнологічних і важливих товарів для України. Вона дійсно для нас є магнітом. Подивіться, яким є рівень експорту та торгівлі з Китаєм. Не дай Боже, щоб через рішення України щодо "Мотор-Січі" вони б підняли тарифи, ввели якісь обмеження. У нас в бюджеті, який вже втратив від припинення транзиту російського газу, утвориться діра. Тоді постане питання, за що взагалі жити цій державі.
Справа "Приватбанку"
Коли Порошенко націоналізував "Приватбанк", ми з вами заплатили п’ять мільярдів (доларів). А Коломойський де був, там і є. Ніяких особливих справ щодо нього немає. Платимо за все ми з вами.
Наші громадяни мають почати розуміти, що від них беруть ці гроші і купують собі яхти, вілли, торгові центри у США, будиночки в Італії. Це наші гроші і через це ми – найбідніша країна в Європі.
Курс на деолігархізацію
Коли ти не знаєш, як це може спрацювати, треба дивитися на досвід інших країн. Чи десь у світі був закон про деолігархізацію? Я особисто не знаю.
У США дуже давно – майже сто років тому – були олігархи. Що там зробили? Там був антимонопольний комітет. Якщо ти мав більше 30% ринку, то комітет змушував розділити компанії. Якщо ти використовував бізнес на підтримку політики чи політику на підтримку бізнесу, то це вже справа судових та правоохоронних органів. Вони зобов’язані взяти тебе за руку та привести до відповідальності.
Відтак для чого нам потрібен закон про деолігархізацію? Може, нам ще Державний комітет по боротьбі з олігархами створити?!
