Безпрецедентне з 2014 року зосередження російських військ біля кордонів України змусило Київ і весь світ говорити про ймовірні плани Кремля почати нову агресію проти нашої країни. Не тільки говорити, а й діяти, щоб запобігти війні. Два роки правління Володимира Зеленського з його миролюбної риторикою змусили українців призабути, що в країні йде війна. І що держава-агресор аж ніяк не відмовилася від своїх задумів, окреслених у 2014-му і, як вважали в Кремлі, закріплених Мінськими угодами в лютому 2015 го. Призабули про агресивні наміри Москви і в Європі.
Чим викликані нинішні дії Кремля Realist.online розбирався разом з експертами.
З одного боку Євросоюз не забував продовжувати існуючі санкції і навіть водити нові - зокрема з причин, що стосуються агресивних дій Кремля вже не по відношенню до України, а до самих державам ЄС. З іншого - Німеччина погодилася на будівництво «Північного потоку-2», Росію повернули в ПАРЄ (де вона негайно почала встановлювати свої правила) і т.д.
Тому дії Путіна виявилися досить несподіваним для багатьох. Як мінімум для тих, хто всі ці роки обирав для себе зручну позу страуса, намагаючись не помічати очевидного. Тобто того, що (як уже зазначалося), мотиви і цілі Кремля за ці роки не змінилися. Хіба що до них додалися нові.
Мотиви і причини Кремля
Отже, які можливі причини і мотиви нинішніх дій?
1. Примусити Україну виконати Мінські угоди на умовах Кремля.
Москва розчарувалася в Зеленському, якого два роки тому розглядала, як політика, переграти якого не складе великих труднощів. Мінський процес зайшов у глухий кут тому, що український президент відмовився грати за правилами Москви.
«Володимир Зеленський виявився напрочуд впертим. У Кремлі більше року намагалися якось «уламати» Зеленського на поступки - не вийшло. І ось вирішили різко змінити тактику і натиснути військовим шляхом. Або полякати, або може бути організувати «маленьку переможну війну», як пишуть зараз деякі російські політтехнологи. По суті це заклик повторити те, що було в серпні-вересні на 2014 року лютому 2015 року. Тобто маленька війна, а потім мир на російських умовах. Причому, швидше за все війна передбачається «гібридна», тобто Росія буде говорити, що ведуть її т.зв. «ДНР» - «ЛНР», а вона ні до чого», - зазначає Realist.online політолог Володимир Фесенко.
2. Вийти на довгоочікувані переговори з США, в ході яких розподілити і закріпити сфери впливу.
Образно кажучи, мова йде про «Великий договір» про дружбу і співробітництво, в російському розумінні. Який би включав всі, або майже всі питання, що цікавлять Росію - і Північний потік-2, і зони виняткових інтересів, і Україну, і Сирію і т.д. і т.п. Укладений на паритетних засадах такий договір, по розумінню Кремля, робив би Росію «третьою силою» в біполярному світі.
Читайте також: США вводять нові санкції проти Росії: в Білому домі розкрили подробиці
3. Помста за закриті телеканали Медведчука і спроби Зеленського прискорити вступ в НАТО.
Мотив санкцій проти кума Путіна, яким би він не здався дріб'язковим, також називається експертами. Але набагато важливіше з точки зору Кремля зміна риторики Києва по відношенню до НАТО.
«Я впевнений в тому, що не в останню чергу зараз загострення ситуації пов'язаної з риторикою української влади і по відношенню до Росії, з засіданнями РНБО які відбуваються останнім часом регулярно і часто стосуються агресії Росії. Окрім того, досить проаналізувати акаунти українського президента, щоб помітити, наскільки сильно змінилася його риторика. В останні місяці Зеленський дуже багато говорить про вступ до НАТО, активізації переговорів з партнерами, отримання ПДЧ. Це те, чого у нього раніше не було, на чому він намагався не акцентуватися. Взагалі, якщо ми згадаємо, Зеленський починав як президент, який говорив «просто треба перестати стріляти». Зараз у нього абсолютно інша риторика. І це нервує Москву. Плюс санкції проти Медведчука. Я б не став знижувати важливість їх, як мотиву для дій Кремля», - каже Realist.online політолог Максим Джигун.
4. Війна за воду для Криму.
Ця версія популярна в середовищі російських політтехнологів. Не виключено, що розганяється вона в інтересах Кремля. І покликана показати як серйозність намірів, так і масштабність військових дій, на які готовий піти Кремль. Така війна точно не може бути здійснена силами «донецьких трактористів» і має на увазі пряме відкрите вторгнення РФ з усіма витікаючими наслідками для держави-агресора. До того ж спроба «відрізати» південь України у жодному разі не буде для росіян легкою прогулянкою і чревата дуже великими втратами для агресора.
«Ризик військової операції за «кримську воду» менш вірогідний навіть не тому, що «бліцкригу» у росіян не вийде. А тому, що Путін, думаю, все-таки не піде на системну кризу у відносинах із Заходом. Тому що такий шлях - це відмова від «Північного потоку-2, в який росіяни вклади мільярди, нові санкції, причому, вважаю, дуже жорсткі і все це дуже надовго. Тому якщо Путін зацікавлений, нехай в суперечливому, але все ж діалозі з Заходом, він на такий варіант не піде. Хоча, якщо в Кремлі визнають, що Захід це «проковтне», то ризики обмеженою військової операції досить великі», - зазначає Realist.online Володимир Фесенко.
5. Аншлюс Білорусі.
Ще одна версія, що цілком має право на життя. Нинішні дії Кремля розглядаються в якості «димової завіси», за якою готується інтеграція Білорусі в РФ. Висловлюються припущення, що остаточно аншлюс під тим чи іншим видом буде оформлено в двадцятих числах квітня. Щоб відвернути увагу світової громадськості від підготовки до цього, і була затіяна дорога і провокаційна операція з «навчаннями» на кордонах України.
Яка з версій реальна?
Швидше за все, Кремль зазвичай розглядає одночасно кілька варіантів. Реалізовано буде той, який в Москві вважатимуть найбільш виграшним.
При цьому, як неважко помітити, далеко не всі з позначених цілей, які намітила Москва, припускають реальні бойові дії. Це розуміють і українські військові. Як розповів в інтерв'ю «Інтерфакс-Україна» керівник ГУР МО України Кирило Буданов, нарощування сил РФ біля кордонів з Україною може бути просто демонстрацією сили, може бути підготовкою операції з метою відновлення водопостачання Криму. Або ж театром військових дій може стати не південь України, а Донбас. До всіх можливих варіантів українські ЗСУ готові.
Удар дипломатією
Втім, поки розвиток ситуації більше залежить не від українських військових, а від наших дипломатів. І тут не можна не відзначити гіперактивність, яку розвинув в останні тижні президент Володимир Зеленський, український МЗС і весь дипкорпус. І не просто активність, але і абсолютно очевидні успіхи української дипломатії. Якій вдалося в найкоротші терміни добитися масової і надзвичайно щільною підтримки нашої країни.
Переговори Володимира Зеленського з Джо Байденом, Борисом Джонсоном, Трюдо, неодноразові консультації з Меркель і Макроном, іншими європейськими партнерами, візит до Туреччини, поїздка в Париж, нарешті, спроба переговорів з Путіним. Подібна зовнішньополітична активність глави української держави, мабуть, в останній раз фіксувалася в 2014-2015 роках.
Але головне - не кількість, а якість.
«На мій погляд, настільки активна і різноманітна підтримка України на всіх рівнях - починаючи заявами НАТО, ЄС і закінчуючи позицією окремих держав, виявилася несподіваною для Росії. Мені здається, вони не очікували такої швидкої мобілізації та підтримки. Вважаю, ця підтримка в результаті вплине на дії Москви. І в першу чергу мова звичайно про США. Джо Байден однозначно дав зрозуміти Путіну, що не залишить Україну сам на сам з Росією. Що будь-які агресивні дії матимуть вкрай серйозні наслідки для Москви. З іншого боку - запропонував переговори Путіна. Це, власне те, чого так довго домагався Путін спершу від Обами, потім від Трампа», - зазначає Realist.online Максим Джигун.
Що стосується європейського напрямку, то з Парижа Зеленський крім підтримки Макрона і Меркель (яка була присутня на переговорах дистанційно) «привіз» активізацію переговорів в Нормандські форматі. Як повідомив глава української держави, вже в понеділок, 19 квітня, політичні радники керівників чотирьох держав будуть працювати над узгодженням кластерів, які покликані забезпечити виконання Мінських домовленостей для мирного врегулювання ситуації в Донбасі. У перспективі, за словами Володимира Зеленського - чергова зустріч глав держав Нормандського формату.
Чи влаштує варіанти, запропоновані нашими європейськими союзниками Путіна - покаже час.
Нагадаємо, раніше в західній пресі вказували на схожі сценарії і цілі, які переслідує Путін. Але всі вони є провальними з точки зору співвідношення витрат, людських жертв і можливих отриманих результатів.
