Від початку повномасштабного російського вторгнення росії в Україну не затихають дискусії. Власне, а що це за війна? Війна путіна проти України? Чи війна усього російського народу? Звісно, численні російські опозиціонери і "хороші руські" не втомлюються доводити, що це саме особиста війна путіна, яку народ росії особливо не підтримує, хоча реальність з кожним днем війни вперто демонструє протилежне.
Власне, якби путін у своєму маніакальному бажанні завоювати Україну не мав би підтримки у власному суспільстві, то він би не міг вести війну уже цілих 8 місяців, бо у нього банально давно би закінчилися солдати. Якщо порахувати втрати російської армії протягом 8 місяців війни (мова не лише про вбитих, але й поранених), то стає зрозуміло, що зараз проти України воює зовсім інша армія, аніж та, що перейшла кордон 24 лютого. І цієї армії би просто не існувало, якби росія не проводила більш-менш успішну приховану, а потім відкриту мобілізацію.
Звісно, можна вигадувати різні причини, чому росіяни так слухняно, а йнколи і радо, йдуть воювати та вбивати українців. Це і економічні проблеми окремих регіонів, це і численні кредити, які вони змушені виплачувати, це і дія російської пропаганди, і все це має місце. Але треба визнати, що війна проти України – це цілком "нормальна" модель поведінки для сучасного росіянина, яка не лише не викликає осуду серед громадськості, але й часто-густо викликає загальне схвалення.
Будь-який потенційний учасник війни проти України – це цілком поважний член російського суспільства. От ті, хто виступають проти війни, це "вороги", "іноагенти" та просто "погані росіяни". І це факт, який немає сенсу відкидати, подобається він комусь, або не подобається. Тому очільник українського ГУР К. Буданов і каже про війну українського та російського народів.
Але що ховається за цими "народами"?
Загальновизнаною стала теза, що російська агресія стала тим каталізатором, який дозволив завершитися формуванню сучасної української нації. Українська нація – реальність, що очевидна для кожного. Але її появу "не помітили" у кремлі, де продовжують кидати свої збройні сили у марних спробах завоювати, підкорити Україну. І хоча ці спроби абсолютно позбавлені сенсу, вони тривають, викачуючи з рф залишки військових та економічних ресурсів.
Читайте також: Кінець нинішньої політичної еліти: рф проїдає свою фінансову подушку безпеки
Чому б просто не спинитися? Не відійти? Не спробувати змінити програшну для себе ситуацію? Очевидно, що у кремлі просто не вірять в існування української нації, не вірять у те, що воюють проти цієї нації. І їх можна зрозуміти, оскільки на теренах самої росії жодної нації так і не виникло. Не дивно, що путін та компанія досі бачать у собі втілення імперії, яка протистоїть нібито іншій імперії – "імперії англо-саксів".
Росіяни могли стати нацією неодноразово протягом своєї історії. Останній шанс – період після розпаду СРСР, коли значна частина великих національних республік відпала, і можна було сконцентруватися на власному націєтворенні, але перспектива побудова нації лише викликала у них загальну депресію, що виразилася у міфології про "лихі 90-ті". Вони не хотіли ставати нацією, вони хотіли повернення імперії, і цей проект втілив у собі особисто путін. Проект побудови імперської анти-нації.
Чому ми можемо говорити про анти-націю? Бо вона виходить із заперечення усього того, що є властивим для сучасної нації. Наприклад, будь-яка нація чітко розуміє свої межі. Українець чітко розуміє, де завершуються межі українства, і він ніколи не буде стверджувати, що лапландці, ескімоси або зулуси – це "теж українці", бо це просто абсурдне твердження. Українці – це люди української культури, традицій, що дають можливість усвідомлювати себе українцями. А от для сучасних росіян теза про "безмежність росії" не викликає заперечення. Для них усі – "росіяни", бо їх усіх можна потенційно завоювати. Ця царина абсурдну логічно витікає з того, що імперська спадщина та імперський ресентимент не дав їм стати нормальною нацією.
Відповідно, війна росії та України – це ще і війна нації та анти-нації, і це обумовлює складність її протікання та завершення, оскільки навіть базова система координат учасників війни не співпадають.
Якби Україні протистояла нація, то її лідери б уже зрозуміли, що зазнали поразки, та шукали б способу мінімізації варіантів виходу з війни. Наприклад, думали над тим, як зменшити обсяги репарацій. Але імперська росія просто не може думати у рамках подібної парадигми. Вона просто буде йти до останнього, і до цього теж треба бути готовим.
Нещодавно президент України В. Зеленський оголосив, що переговорів з путніим не буде, їх не буде доти, доки нинішнє керівництво очолює росію, але не треба це розуміти як щось особистісне. Очевидно, що путін не відмовиться від імперської парадигми, оскільки він особисто і втілює цю парадигму. Відмовитися від неї зможе лише хтось інший. Не факт, що у нього вийде. Анти-нація поки що обирає шлях колективного самогубства, але очевидно, що нинішні творці імперської парадигми точно не перебудуються.
Читайте також: Путін програє, на росію чекає смута: США назвали три умови для переговорів
