З Копенгагена вже пролунало достатньо новин: від 1,5 мільярда допомоги до розподілу ролей між країнами у контексті довгострокової підтримки України. У цих заявах необхідно окреслити кілька загальних зауважень. Оскільки є важливим не лише розстановка пріоритетів та векторів у підтримці України, а й розуміння "внутрішньої кухні".
Читайте також: Ящик Пандори: тепер ні Саратов, ні Білгород, ні Митищі не спатимуть спокійно
Рамштайн та донорські конференції (перша була в Лондоні наприкінці березня, у Копенгагені – друга) – це наочне свідчення, що механізми ООН, НАТО та ЄС м'яко кажучи… вразливі. У НАТО якась невелика країна може заблокувати спільне рішення. До того ж, що важливо розуміти, далеко не завжди натхненником блокади буде безпосередньо Кремль. Це може бути інша європейська країна, більша, багатша, якій невигідна та чи інша дія, але вона соромиться про це сказати.
З цього погляду сильна сторона Рамштайна/"Копенгагенів" - відсутність формальних зобов'язань. Джентльменські домовленості на основі лідерства та розуміння спільних цілей. Які потім перетворюються на конкретні проекти. Тобто брати участь у Рамштайні необов'язково. Але якщо ти не береш участь – виглядаєш дуже погано.
Рамштайн – це свідчення глобального лідерства США за великої особистої ролі міністра оборони Ллойда Остіна. По суті, це такий зародок інструменту, який визначатиме новий світовий порядок. Бо тяжке становище ООН, ОБСЄ, Амнесті та інших стовпів миропорядку, що відмирає, вже загальновизнані.
Донорські конференції – це свідчення лідерства та суб'єктності Британії за великої особистої ролі міністра оборони Бена Воллеса. Нагадаю, що перша донорська конференція відбулася до першого Рамштайну.
Копенгаген – це розвиток та поглиблення теми з конференціями завдяки лідерству міністра оборони Данії Мортена Бедскова. Присутність як одного з фронтментів Бена Воллеса підкреслює його роль та роль Британії.
Не виключено появи інших механізмів, які будуть зав'язані лідерство інших країн. Наприклад, у медіа вже шириться інформація про конференцію під егідою Німеччини з акцентом на гроші, тобто програми відновлення. Ймовірно, що захоче сказати своє слово Франція.
Загалом йде пошук двох- і багатосторонніх форматів, орієнтованих на результат. Міністр оборони Олексій Резніков на своєму рівні та в рамках своєї сфери відповідальності активно просуває цю ідею давно. Найсприятливіша ситуація для нас – якщо різні формати вдасться скоординувати. Це виклик, про який свідчить спроба скоординувати НАТО, Рамштайн та військовий інструмент ЄС.
У потенціалі скандинавських країн у плані оборони все дуже цікаво, коли поринаєш на рівень зв'язків. Кожна країна має якісь свої суперсили. Умовний СААБ – у нас практично не звучить. А даремно. Їхнє тісне переплетення – це дуже неслабка військова міць. На рівні просунутих систем озброєння (наприклад – ППО), скандинави знаходяться під американською парасолькою. При цьому з військово-політичного погляду вони дуже тісно взаємодіють із Британією. Згадайте, як Британія зльоту дала гарантії безпеки Фінляндії, доки її не приймуть до НАТО. Після всіх змін Балтійське море перетворюється на напівбританське озеро. Це змінює розклад після домінування російсько-німецької осі, буквально збудованої вздовж газопроводів.
До британської тренінгової програми для України вже приєдналися Канада, Нідерланди, Швеція, Фінляндія, Данія та Норвегія. Це свого роду клуб, до якого джентльмени, що поважають себе, повинні ходити. Польща має особливі стосунки із Британією. Країни Балтії також досить інтегровані. Їх усіх поєднує інтерес зробити Балтійське море зоною безпеки.
"Поглиблення" Рамштайна, який сконцентрований на коротко- та середньостроковій координації, на рівень "Копенгагена" - це в перспективі тектонічний та філософський зсув. Європа дуже повільно, але приходить до справжнього усвідомлення Росії у її нинішньому вигляді (тоталітарного нацистського режиму) як екзистенційної загрози. Також поступово приходить усвідомлення, сплачене кров'ю українців, що час точкових угод минає. На зміну має прийти справжня мережна інтеграція у сфері безпеки. Де існує єдиний фронт - від Шпіцбергена до Середземного моря через Чорне.
Скандинави недарма є найблагополучнішими країнами землі. Вони адекватно оцінюють дійсність. А реальність така: їхня безпека безпосередньо пов'язана з військовими успіхами України. Це дуже наочно.
Природною реакцією РФ на вступ Фінляндії та Швеції до НАТО має бути посилення військ Північного флоту РФ та ЗВО. Але за нинішніх умов Кремль може надірватися.
В Україні полягла не лише 76-а псковська десантна дивізія. Наші війська добряче прорідили морпіхів із Калінінградської області. Не кажучи вже про першу "елітну" танкову армію і ту інфраструктуру, яку РФ розгортала після 2014 р. Неабияк пошарпані частини ПФ РФ (ось прямо зараз на Харківський напрямок до недобитих мотострілків з Печенги перекидають свіже гарматне м'ясо з Нової Землі та інших півночей).
Загалом, українські воїни підірвали не лише наступальний, а й взагалі оборонний потенціал РФ на північно-західному напрямку. Природний інтерес Північної Європи в тому, щоб ми були сильними і прикінчили якнайбільше тих, хто робить їм нерви. Тому довгострокова співпраця у форматі "Копенгагена" – це спільний інтерес. Потенціал великий. Наскільки його буде реалізовано – побачимо.
Загалом – паралельно із добуванням зброї та вирішенням гарячих прикладних завдань напрацьовується критична маса зв'язків, проектів, які органічно "втягують" Україну в європейський простір безпеки. Або навпаки – "приєднують" Європу до нас, як кому краще.
Ці зв'язки треба закріпити та розвивати, щоб вони автоматично підхоплювалися навіть за зміни команд.
Читайте також: Головний результат для України: що насправді сталося у Криму
