До 24 лютого цього року українська політика жила у вічній дихотомії. Ми за зближення з Росією чи за курс на Європу, ми за російську мову чи за українську, ми за вхід до Тайожного союзу чи за входження до ЄС. На тлі цього багато симпатиків політиків заплющували очі на те, що відбувається поза цими баталіями. Так, казали вони, він може і мерзотник, але він наш мерзотник. Адже він за наші погляди, а ті, хто проти ще гірші, додавали вони. І так вважала кожна сторона.
Читайте також: Кровотеча України: ми тримаємося на адреналіні, злості та незламній вірі в нашу правду
Тому в нас обирали президентом кримінальника, який двічі сидів, або заплющували очі на те, що за українську мову агітувала конформістка-комуняка в гарній вишиванці. Принцип свій-чужий був головним. Цей принцип допомагав заплющувати очі і на страшнішу дію - на корупцію українських політиків. І допомагав політикам тримати українців на короткому повідку. Тому що доки українці драли один одному чуби, то українські політики спокійно пиляли бюджет, лобіювали інтереси олігархів і самозбагачувалися. Політика для багатьох стала бізнесом. На жаль.
Наразі дихотомії більше немає. Для неї немає місця. Немає питання про вектор у бік Росії. Є питання лише про те, з якою швидкістю геть від неї. Нема питання про українську мову. В Україні є одна державна мова – українська. І це аксіома. Вдома, в приватній обстановці, в соцмережах або в ліжку можеш використовувати будь-яку мову - хінді, фінську, польську, російську, іврит, англійську, угорську або суахілі. Це твій вибір. Головне, щоб тебе розуміли. Але в держорганах та на офіційних ресурсах використовувати можна лише українську. Ідеш на ефір на телебачення? Використовуй українську. Не знаєш її? То вивчи і тоді повертайся. Ніхто нікому не може заборонити використовувати в особистому спілкуванні будь-яку мову, але ніхто не має права так само і ігнорувати державну мову. Це питання закрите для всіх, крім перезбуджених дебілів, які не зрозуміли, що час змінився та їхній порядок денний застарів. І пиляти бюджет під дихотомію у них більше не вийде.
Тепер політикам доведеться жити в європейському порядку. Ти за зростання податків або за їх зниження, ти за соціальні програми чи за виділення коштів на дороги, ти за підтримку певних галузей чи за малий бізнес, ти все ж таки за збільшення бюджету армії чи ти так нічого і не зрозумів і ти проти? Грошей завжди мало, а потреб багато. Доведеться вибирати і на цьому будувати стосунки з електоратом. Так, не всі політики це зрозуміли, але їм доведеться це зрозуміти та прийняти. Або вони зникнуть із політикуму.
І доведеться стежити за репутацією. Це скоро стане так само важливим для всіх українців, як сьогодні для всіх європейців. Не вийде говорити, що ти пристойна партія, якщо в тебе в парламенті сидять ґвалтівники, злодії, наркомани, корупціонери, брехуни, дурні та сексисти. Ти або їх позбуваєшся, або втрачаєш свою підтримку у виборців. Як у ЄС. Хоча в ЄС ґвалтівники й не сидять у парламенті. Це лише український ексклюзив.
Багатьом здається це нереальним. Але вони просто ще не зрозуміли, як ми змінюємось. Так, не одразу. Так, не всі. Але процес пішов. І ми платимо за це тисячами життів українців, які щодня б'ються з ордою не лише за право України існувати на карті, а й за право стати цивілізованою європейською державою. Тож політика після Перемоги зміниться. Навіть якщо багато політиків будуть проти.
Я не сумніваюся, що в політику, як і раніше, рватимуться і потраплятимуть популісти, дурні та мерзотники. Але я впевнений, що з часом їх буде дедалі менше. Українці будуть змушені подорослішати та швидко політично проеволюціонувати. Інакше всі жертви безглузді, а перспективи держави сумні. Тож змінюйтесь сьогодні і вже сьогодні змушуйте змінюватись політиків. Це не просто бажання, а питання виживання!
Читайте також: Порушення Конституції має бути покарання: чи потрібно змінити Основний Закон
