Коли людині дуже боляче, в неї спрацьовують захисні механізми. Адреналін на певний час гамує біль і підвищує больовий поріг. Україна наразі схожа на поранену людину. З рани тече тепла, густа, темно-червона кров. Але ми не усвідомлюємо масштаб цієї кровотечі. Бо в більшості великих міст, у яких сконцентроване життя, попри комендантську годину, повітряні тривоги та блокпости, життя не надто нагадує про війну. І навіть влучні "прильоти" російських ракет сприймаються радше як техногенні катастрофи...
Читайте також: Якщо Україна погодиться на переговори з РФ у найближчі три місяці, то програє
А кров з рани тече. Тече щодня. Статистика українських втрат закрита. І це правильно. Аби ми не жахнулись і не здрігнулись. Бо тільки через Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова на Донбасі у серпні проходить більше 20 поранених за день. Це без "двохсотих"...
Як правило це страшні мінно-вибухові травми. В більшості звітів, які я отримую онлайн, стоїть ця клята абревіатура МВТ. За нею часто інвалідизація та довга реабілітація поранених. Також ненавиджу абревіатуру ВЧМТ. Це означає прилетіло в голову і пробило черепну коробку. Якщо ЗЧМТ – значить "поталанило" і черепну коробку не пробило. Але наслідки можуть бути не менш тяжкими. Якщо просто контузило – щасливчик.
Не забуваймо й про "звичайні" хвороби, які нікуди не поділись на час війни. Хронічні бронхіти, запалення легенів, діареї, інфаркти, грижі, міжхребцеві протрузії etc., etc., etc...
Війна виснажує наче кровотеча. Ми тримаємося на адреналіні, злості і незламній вірі у нашу правду. Але кров тече, тече, тече. Щодоби, щодгодини, беззупину... І цією кровʼю ми пишемо на сторінках нашої історії призабуту було істину: FREEDOM IS NOT FREE – СВОБОДА НЕ БУВАЄ ЗАДАРМА.
Якже ми будемо плакати в жалобі після нашої перемоги, порахувавши тих, хто не повернувся з війни! Але це буде потім. А зараз у нас немає іншого виходу, іншого вибору, аніж зціпити зуби, вгризатися в нашу землю і стояти насмерть. Бо якщо ми тільки здригнемося, пожаліємо себе і посиплемось, – загиблі нас не зрозуміють. І проклянуть із небес.
Єдине, про що ми вас благаємо, люди у відносно мирних містах, де працюють супермаркети, театри і ресторани: памʼятайте про ціну, яку платять на передовій, аби Україна вистояла. Аби не перетворилась на велику Бучу чи Маріуполь, Бахмут, Попасну чи Лисичанськ. Щоби вас лякали сирени повітряної тривоги, а не несподівана тиша впродовж години. Аби ви спали у своїх ліжках, а не на матрацах – в підвалах, коридорах і ванних. Аби у ваших кранах була проточна вода, в домах – світло та електричество – у розетках.
Просто памʼятайте, що за все це щодня, щогодини, щомиті хтось платить своїм життям на фронті. Хтось зупиняє своїм тілом гарячий метал. Хтось втискається в землю, яка гуде від вибухів стрільн, ракет і бомб. Хтось тушить своєю кровʼю пожежу, яку принесли на нашу землю кляті орки.
Просто памʼятайте, що кров тече. Щодня. Щогодини. Щомиті. І ця кровотеча дає шанс на радикальні реформи в тилу. Які – будь вони проведені своєчасно – якщо б не унеможливили цю війну, то напевно б кардинально зменшили її ціну...
Читайте також: Світ на порозі Третьої світової: людство має терміново порозумнішати
