Москва нарешті визнала, що втратила великі простори на території Харківщини. Правда, Кремль не наважився підтвердити, що російська армія тікала, залишивши багато техніки, яка не могла швидко пересуватися у панічному відступі. Так що українська сторона може укомплектувати російським важким озброєнням майже половину моторизованої бригади. Московська пропаганда спробувала обілити Путіна, начебто, що винуватці військової поразки на фронті інші. Але вже відомо, що низка російських генералів попереджала главу Кремля, що окупаційна армія на межі витривалості не тільки ведення наступу, але і тримання оборони. Можливо ці б генерали, як завжди, мовчали, та вони відчули, що Zлогласний ФСБ планує саме них визнати винними у військових поразках на українських фронтах.
Читайте також: Російський тероризм: окупанти намагаються втримати території за допомогою "живого щита"
У Петербурзі, рідному місті російського президента вже низка опозиційних депутатів місцевого рівня звернулася з листом до парламенту РФ звинувативши Володимира Путіна у державній зраді за початок війни в Україні. Щось такого подібного в політичній історії Росії 21-го століття ще не було, так що зараз бачимо, що військова поразка росіян на Харківщині переломлюється на внутрішньополітичне життя РФ. Вперше під Путіним захиталося його президентське крісло. Але після 1945 р. український наступ біля Харкова можна віднести до однієї з найбільш мистецької військової операції у стратегічному сенсі за останні 75 років. Як відповідь на цей напад, Путін віддав Zлочинний наказ обстріляти крилатими ракетами ТЕЦ на сході України, що залишило без світла мільйони українських людей. Українська влада змогла оперативно нівелювати заподіяну величезну шкоду. Але залишається фактом, що путінська орда окупувала частину Харківської області після трьох місяців безперервних боїв, а залишила завойовану територію за три дні без жодної серйозної битви.
Путін вимагав від своєї армії захопити Донецьку область до 15 вересня ц.р., а вийшло, що крім звільнення майже усієї Харківської області ЗСУ також повернули навіть частину півночі Донеччини. Чи дивно, що російська армія втекла, якщо в останні місяці вона комплектувалася переважно з осіб, які замість відбування тюремного ув’язнення за кримінальні злочини погодилися служити у війську. Російська армія почала перетворюватися у зграю мародерів, що в українського цивільного населення відбирають усе, що попаде на око, щоб пізніше з вкраденими речами втікати до російського кордону. Почався процес здачі в полон російських військових, які не бажають продовжувати цю самовбивчу війну. Російський солдат відчув в очах українського оборонця холодний погляд, в якому читалася готовність не тільки вбити агресора, але і боротися до загибелі усіх російських окупантів. За спинами наших захисників рідні сім’ї і домівки, а також національна державність з традицією у 1500 років. А російський агресор має лише путінську настанову захопити чужу територію, де його ненавидять і тільки й чекають, щоб він загинув у страшних муках. Розрекламована російська хоробрість закінчилася після боїв під Києвом, Черніговом, Миколаєвом та Харковом. Жорстка українська оборона збила російську чванливість. Зараз у українців бажання якомога більше росіян відправити в гробах додому або навічно глибоко поховати в українській землі, щоб ще багато поколінь навіть і не подумало про можливість напасти на Україну. Києву не потрібні чужі території, але усі свої маємо повернути українському народу. Лінія компромісу з агресором - це лінія українського державного кордону, що міжнародно визнана. Росія не найменша країна на світі, якій отримання чужих територій є спасіння в майбутньому існуванні. Україна має стати кісткою в горлі російського Zвіра, щоб він захлинувся і помер від того Z-ла, що навколо себе розсіває.
Український боєць вирушає у битву з російським агресором пам’ятаючи Великих Київських князів Святослава, який завоював московський регіон у 964 р., та Володимира, який у 988 р. похрестив цих дикунів, що проживали в лісах та болотах річки Москви та верхньої течії Волги. Тоді Київські князі 200 років боролися, щоб це відстале населення прийняло нарешті вчення Христа. Українські бійці зараз згадують великі перемоги, коли українське військо разом з литовцями та поляками під керівництвом українського Великого князя Костянтина Острозького повністю розбило армію московитів у 1514 р. під Оршею. Ми усі в Україні пам’ятаємо 1608-1610 роки, коли українські козаки допомогли полякам захопити Москву і три роки управляти цілою країною. Ми не забули 1618 р., коли Військо Запорізьке на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним разом з польською армією розбили московську армію і захопили половину Москви, вийшовши з міста лише після отримання від московитів величезного викупу. Ми не забули великої перемоги українських козаків на чолі з гетьманом Іваном Виговським у 1659 р., коли повністю було знищено московську армію під Конотопом. Через 363 роки після Конотопської битви українська армія знову бере до виконання історичний наказ – «маємо повторити, до перемоги!».
Читайте також: Україні можна і потрібно бити росіян на їхній території - інтерв'ю з політологом Володимиром Фесенком
