Україна не приділяє увагу спорту. Олімпійський провал. Ганьба в Токіо. Десь так звучали багато з тих, хто коментував результат Олімпіади. І журився, що Україна провалилася. Але чи був провал? В офіційному медальному заліку Україна посіла 44 місце. Неприємненько. Не страшно, але неприємно.
Але офіційний залік будується на абсолютній перевазі золотих медалей. Одне золото тут коштує 100 бронзових медалей або 200 срібних. Навряд чи така класифікація виглядає справедливою. Наприклад, Україна на 44-му місці, а прямо над нами, на 43-му місці, Косово. У них 2 медалі, просто дві медалі золотих. А в України 19 медалей. Чи можна сказати, що в Косово спорт сильніше? Адже ці 2 медалі, теоретично, могла завоювати взагалі одна людина, який-небудь самородок-косовар. А різниця між золотом і сріблом, між золотом і бронзою - іноді в одній секунді. Іноді в десятій долі секунди. Іноді в одному суддівському рішенні. Яке не завжди нам подобається.
Тому більш справедливим бачиться підсумок за кількістю медалей. І тут Україна набагато вище, ніж могла б дозволити наша економіка. Все ще вище. У нас 19 медалей. Це ставить нас відразу на 16-е місце. Подумайте тільки, де ще ми можемо бути на 16-му місці в світі? За ВВП на душу населення? Точно вже ні. У нас 19 медалей і це більше, ніж у Польщі (14 медалей), Іспанії (17 медалей), Чехії (11 медалей), Туреччини (13 медалей), Аргентини (3 медалі). Ми відстали всього на 2 медалі від Бразилії. Країни, з величезним населенням. Хіба це можна вважати невдачею? Так це надуспішний виступ.
Може ми розраховували взяти медалей більше? Перед Олімпіадою. Може. Але тоді навпаки, ми могли отримати медалей більше, якби не особисті історії окремих спортсменів. Це точно не історія про країну, це історія про одну конкретно взяту долю.
Насправді український спорт і українські спортсмени виступають набагато краще, ніж може собі дозволити наша економіка. За минулими олімпіадами було проведено розрахунок і показана кореляція між кількістю медалей і двома ключовими показниками для країни. Це ВВП країни і ВВП на душу населення. Тобто фактично це те, скільки у вас всього людей (що так чи інакше відображено в сумарному ВВП) і наскільки ці люди багаті, тобто скільки країна може витратити на одного спортсмена. Витратити не обов'язково вкладаючись в підготовку спортсмена до олімпіади, що з професійним спортом не дуже логічно. Швидше за все скільки в цілому держава може витрачати на спорт, на здоровий спосіб життя, на інфраструктуру, що обов'язково потім призводить до результатів і в професійному спорті. Так ось, Україна остання країна в Європі по ВВП на душу населення. А з самим населенням у нас біда, постійна депопуляція. І на цьому тлі ми входимо в 20-у найбільших спортивних держав світу. Так це супер крутий результат.
Читайте також: Сергій Фурса: Місце України на Олімпіаді - це про економіку, а не про спорт
Чи є винятки? Так є. Як завжди. Наприклад, це країни Карибського Басейну. Де зазвичай занадто багато медалей для їх показників. Але тут справа в цинічному природному відборі, адже більшість населення цих країн - нащадки рабів, які звозили на плантації. І так уже виходить, що щоб виграти 100 метрівку потрібні плюс мінус ті ж генетичні якості, як щоб вижити на очеретяній плантації. Як і в Кенії, де просто живуть на високогір'ї люди краще генетично пристосовані до бігання марафонів. Але це все виключення із загального правила. Такі ж виключення, як божевільні диктатори, які ставлять на спорт як на спосіб показати всім кузькіну мать. І це точно шлях не здорової людини. Як свого часу збірна НДР була мало не лідером олімпійського заліку, але все це будувалося на державній програмі допінгу.
Більш того, навряд чи виступ на цій олімпіаді можна вважати провальним в порівнянні з олімпіадами попередніми. У нас на цій олімпіаді дійсно найгірше місце в загальному медальному заліку. Але знову ж таки, цей залік показує тільки золоті медалі. Ми дійсно примудрилися в 1996 році зайняти 9-е місце в загальному заліку, що вже точно не відповідало нашому рівню розвитку на той момент. Хтось хоче помінятися і відправиться в 1996 рік? Хтось забув, що таке справжнє зубожіння?
Так ось, місце по золотих у нас дійсно найгірше. Але. Повертаємося до кількості медалей. В тому самому легендарному для нас 1996 році у нас було 23 медалі. Всього на 4 медалі більше, ніж в цьому році. Просто тоді було 9 золотих. Але всього 4 медалі різниці. Стільки ж, 23 медалі, у нас було в 2000 році в Сіднеї, а в 2004 році і 2008 році у нас цих медалей було 22. Всього на 3 більше, ніж цього разу. Просто іноді у вас народжується Яна Клочкова. І так виходить. А якщо ми візьмемо 3 останні Олімпіади, то в порівнянні з 2016 роком у нас сильне зростання в кількості медалей, адже там їх було всього 11. А в 2012 році ми теж заробили 19 медалей, як і в цей раз.
У підсумку, від найкращої в історії Олімпіади нас відрізняє 4 медалі. Це на 20% краще, ніж зараз. При цьому, результати 1996 року було результатом ще радянської спортивної школи. Школи, яка робила чемпіонів на тлі порожніх магазинів. Коли спорт потрібен був щоб розповісти радянській людині, що їй тільки здається, що йому жерти нічого. Це був спорт країни, яка в дефолті (а СРСР був в дефолті за підсумком). Це той самий підхід тоталітарних режимів, коли треба показати результат за всяку ціну і концентрація ресурсів тут зашкалює. Концентрація ресурсів, які витрачає держава на показуху. Коли у вас одночасно багато золотих медалей і найвища смертність в Європі. Коли у вас багато чемпіонів, але найнижча тривалість життя на континенті. Це поганий приклад для наслідування.
Що за підсумком? Хороша олімпіада. Наші спортсмени як і раніше краще нашої економіки. Наші результати відмінні якщо розуміти те, що ми можемо вкласти в спорт і що ми в нього вкладаємо. Не тому що хочемо чи не хочемо, а тому що просто не можемо собі дозволити. Це як з пенсіями. Ми не можемо собі дозволити ні німецькі пенсії, ні німецькі спортивні результати. І не тому що чиновники погані (хоча це не означає, що вони хороші чи святі), а тому що ми не провели ці нудні реформи. І поки ми можемо лише концентруватися на здоровому способі життя. Пропаганда спорту, більше парків, більше спортивних майданчиків. Держава не повинна підтримувати професійний спорт, а має сприяти масовому заняттю спортом всім населенням. Зрештою, якщо ви не диктатура, то олімпіада і її результати для вас нічого не значать особливо. Вам треба щоб люди в парках бігали і потім менше хворіли, а жили довше. А золото завоював боксер або срібло - важливо саме для цього боксера і його друзів.
Текст автора зі сторінки Facebook публікується за його згодою.
