Без лідерства США, світ з великою долею ймовірності скотиться у місце полювання авторитарних хижаків. Про це у своїй статті для The Gaze пише Ігор Петренко, експерт Аналітичного центру "Об'єднана Україна". З текстом статті можна ознайомитися нижче.
Безпекові загрози для США сьогодні є безпрецедентними. Основними антагоністами США наразі виступають Росія, Китай, Північна Корея та Іран. Окрім наявності майже у всіх цих країн потужного ядерного арсеналу, вони також мають колосальні економічні, науково-технічні та військові потужності. І хоч динаміка відносин з кожною зі взятих країн різна, вони все одно є загрозою, хтось більш керованою та прогнозованою, як Китай, а хтось менш, як Росія чи Північна Корея. І мова тут не про потенційне ворогування, мова про цілком конкретні кроки, спрямовані проти національних інтересів США, які породжують значні безпекові виклики. Логічно, що США мають надати відповідь на ці виклики, вжити сильні та послідовні дії. Проте парадокс полягає в тому, що розкол між республіканцями та демократами унеможливлює системну роботу американського істеблішменту щодо переконання американців у тому, що події в Китаї, Росії, Північній Кореї та Ірані й конфлікти, які вони провокують, мають безпосереднє значення для них та їх майбутнього.
Всі антагоністи США виходять зі спільної позиції, що, мовляв, США, як і інші демократії, вже на шляху занепаду. Свідченням чого є сповідуваний ними ізоляціонізм, політична поляризація, внутрішній безлад тощо. А отже настав час для відновлення власних "імперій", глобального впливу чи "повернення поваги". І небезпека тут полягає не лише у "відновленні імперій" й посиленні авторитаризму, а й у тому, що і Росія, і Китай, і Іран, і Північна Корея, схильні до прорахунків, які можуть мати катастрофічні наслідки. Як то підступне вторгнення Росії в Україну.
Насправді, США зараз є на порозі або, навіть, уже в розпалі нової Холодної війни, яка вимагає консолідованої послідовної стратегії від усіх партій та груп в країні. Бо саме завдяки такій стратегії була виграна перша Холодна війна - девʼять президентських термінів поспіль не було дискусій щодо того, хто ворог і кому потрібно допомагати. А що зараз? Конгрес й досі дискутує про виділення Україні та Ізраїлю допомоги, а деякі конгресмени взагалі повторюють наративи московської пропаганди. І все це відбувається на фоні того, що США опинились в дуже складному безпековому становищі: нестабільна та ненадійна (для союзників) влада - запрошення авторитарним супротивникам/конкурентам спробувати США на міцність. Що й спробувала здійснити Росія, напавши на Україну, або ХАМАС як проксі Ірану на Ізраїль. І це, напевно, лише початок...
Виклики для США від Китаю та Росії
Китай прагне перетворити свою державу на панівну світову силу до 2049 року, зокрема ця стратегія передбачає повернення Тайваню. У цьому контексті Китай активно модернізовує свою армію, дедлайн - 2035 рік. Для Сі це особистий виклик, який допоміг би йому здобути славу Мао Цзедуна. Все це породжує високий ризик війни, можливо не зараз, але точно в осяжному майбутньому. Це може бути прорахунком, подібним тому, який здійснив російський диктатор Владімір Путін, вторгнувшись у 2022 році в Україну, але наслідки для США будуть за такого сценарію точно набагато більшими. Тому американці мали б бути зацікавлені в тому, щоб Росія програла, ставши прикладом для всіх інших, в тому числі Китаю, що подібні кроки приречені на невдачу. Натомість істеблішмент в США дискутує чи варто й у яких обсягах допомагати Україні. Хоча саме Україна є своєрідним ключем стримування Китаю від інтервенції на Тайвань.
Окрім військової загрози, Китай кидає виклик Сполученим штатам і в економічній та інформаційній сфері. КНР є торговельним партнером понад 100 країн світу, він планомірно реалізує ініціативу "Один пояс, один шлях", яка залучає сотні країн. Крім того, Китай має потужну пропагандистську машину, яка дотягується до майже всіх куточків світу й просуває важливий для держави порядок денний, зокрема меседжі про "занепад Заходу", "перевагу китайської моделі розвитку" тощо. Чи хочуть американці жити у світі, де найближчі сусіди орієнтуються на конкурента, який прагне забрати у вас всі переваги, які ви маєте?
Росія прагне відновити свою імперію, саме для цього їй і потрібна Україна. При цьому Росія є противником США і НАТО. Але її головна небезпека для Сполучених штатів полягає, передусім, в тому, що Путін робить прорахунки та йде на необдумані кроки, які без перебільшення можуть мати далекосяжні катастрофічні наслідки. Вторгненням в Україну Москва не послабила Альянс, не розділила його. Навпаки - посилила. Можна навіть сказати, що дії російського диктатора сприяли розширенню блоку. Але це наслідок прорахунків, які Путін прагнутиме виправити за будь-яку ціну. Попри втрати в Україні, армія РФ зберігає найбільший ядерний арсенал у світі, зокрема тактичної ядерної зброї, й продовжує загрожувати країнам НАТО.
Будь-який успіх в Україні розпалюватиме апетит диктатора Путіна й будь-які поступки він сприйматиме за слабкість та запрошення до ще агресивніших дій. Так було у 2008 році, коли РФ здійснила вторгнення в Грузію, а Захід майже нічого не зробив. Потім у 2014 році РФ анексувала Крим, і знову Захід майже нічого не зробив. Потім цього ж року Росія почала війну на Сході України, і знову Захід... Подібна ситуація могла б повторитись і у 2022 році, якби український народ не проявив стійкість у захисті своєї Батьківщини. Безумовно, наразі США надають Україні дуже велику допомогу, але, на жаль, її недостатньо для справжнього успіху й зупинки агресора. І замість дебатів щодо розширення допомоги, сьогодні ми маємо дискусії щодо взагалі надання допомоги. Така дивна ситуація стала можливою якраз через внутрішнє розділення США, яке несе загрози передусім для позиції цієї країни як світового лідера й напряму бʼє по союзниках та партнерах.
Інтерес Росії - розбрат у США та Європі, заповнення лакун присутності Заходу в Африці, на Близькому Сході, Азії, підрив позицій США на Глобальному Півдні. Так само як і Китай, Росія продовжує мати значний пропагандистський ресурс, який всюди де може просуває ідею "занепаду Заходу" й передусім США, які нібито вже нездатні захистити своїх союзників та партнерів, а тому варто орієнтуватись на нові точки опори - РФ та КНДР.
Сильні й слабкі сторони США
Наразі навряд чи можна сказати, що США чимось поступаються Росії, Китаю чи тим більше іншим країнам-антагоністам. Американська економіка має сильні позиції, науково-технічний прогрес країни стрімко розвивається, породжуючи нові можливості. Вторгнення Росії в Україну дало змогу США відновити втрачені дипломатичні позиції: американці зміцнюють НАТО, допомога Україні є свідченням надійності партнерства. Також, США вдало грають проти Китаю в Азії та Європі. У військовому плані Сполучені штати теж нарощують свій потенціал, зокрема, і в ядерному озброєнні. Загалом ніхто не може зрівнятись з їх витратами на оборону.
Поряд з цим у внутрішній політиці, точніше в питанні прийняття рішень та пріоритетів, можна говорити про політичну дисфункцію та розділеність американського правлячого класу. США потребують більшої військової потужності для протистояння загрозам, але дискусії щодо зростання витрат на соціальні виплати, щодо стелі держборгу, щодо законопроектів про асигнування, а також неухвалення законопроектів про асигнування на військові потреби до початку наступного фінансового року є серйозними перешкодами для досягнення цієї мети.
Що робити?
Протистояння США та їх союзників з Росією, Китаєм, Іраном та їх сателітами тільки набирає обертів. В такій ситуації Сполучені штати мають мати двопартійну угоду щодо ролі країни у світі. Без цього на успіх розраховувати складно. Паралельно американські політики з обох партій мають протидіяти ізоляціоністським настроям американців, а не грати на них під час виборів. Пояснювати, що їх доля нерозривно повʼязана з тим, що відбувається у світі. Так, глобальне лідерство США має свою ціну, але чи можна без нього забезпечити мир та процвітання?
Політики мають в унісон пояснювати американцям, що, наприклад, програш України у війні з Росією з високою ймовірністю призведе до подальшої російської агресії в Європі, а це вже високий ризик війни НАТО і Росії. І тоді ціна, яку доведеться платити американцям, буде дуже високою. Крім того, успіх України у війні з Росією - це і стримування Китаю від необдуманих рішень щодо Тайваню, перед яким США мають набагато більше зобовʼязань. Підтримка Сполученими штатами своїх союзників – це також і питання надійності як партнера. Без лідерства США, світ з великою долею ймовірності скотиться у місце полювання авторитарних хижаків, і як це вплине на американців у них вдома - велике питання. Підтримка американськими громадянами глобального лідерства США має стати пріоритетом для американських політиків. Інакше країну витіснять на периферію світового устрою, як би це дивно наразі це не звучало.
Крім того, США мають зосередитись на публічній дипломатії, активному просуванні вигідних для себе наративів, альтернатив проектів конкурентів. Тобто потрібна всеосяжна глобальна інформаційна політика, пристосована для конкретних регіонів й базована на наборі відповідних стратегій.
У підсумку американці мають визначитись, кому буде належати майбутнє? Китаю, Росії та Ірану чи все ж таки США та їхнім союзникам? І якщо ви все ж більш схильні до ізоляціонізму, поставте собі питання, до чого може дійти світ, де лідерство матимуть авторитарні країни, схильні до ризикованих рішень? Впевнені, що вас нічого не зачепить?
Джерело: Аналітичний центр "Об’єднана Україна"
Оригінал матеріалу: "The Gaze"
