Тиждень, що минає видався надзвичайно дипломатично насиченим і багатим на геополітичні події, де в контексті ймовірного загострення ситуації на Донбасі так чи інакше фігурувала Україна. Днями Київ відвідав держсекретар США Ентоні Блінкен, який уже сьогодні у швейцарській Женеві буде намагатися зменшити “апетити” Кремля, що висунув ряд так званих безпекових вимог Сполученим Штатам і НАТО, серед яких — “залізні” гарантії не прийняття нашої країни до Альянсу. Чимало заяв про Україну пролунало і з вуст чинного господаря Білого дому, який учора відзначав річницю своєї інаугурації. Окремі заяви Джозефа Байдена викликали критичну реакцію з боку президента Зеленського, який сьогодні завершує свій дводенний робочий візит до Польщі, де зустрічався зі своїм колегою Анджеєм Дудою, обговорюючи низку стратегічно важливих для України питань.
Про те, як на зовнішньополітичній арені складаються пазли щодо відстоювання державних інтересів України і чи можуть певні ситуативні нюанси змінити мапу пріоритетів Realist.online поспілкувався з відомим дипломатом, колишнім віце-прем’єром та двічі міністром закордонних справ Костянтином Грищенком.
- Чимало експертів, з огляду на те, що про візит держсекретаря США стало відомо буквально за кілька годин до його безпосереднього старту, назвали його екстреним. Чи поділяєте ви таку точку зору, і чи справді, як кажуть в політичних кулуарах, на закритих перемовинах Ентоні Блінкена з Володимиром Зеленським йшлося про “схиляння” офіційного Києва до виконання політичної частини "Мінська-2", за що так ратує Москва?
- Я цілком згоден з тим, що візит справді носив екстрений характер. Ми завжди готові радо зустрічати держсекретарів Сполучених Штатів у Києві, але такі візити, як правило — це результат досить тривалої і глибокої підготовки. В даному ж випадку США повністю втягнуті у пошук вирішення кризи з РФ, в якій ми опинилися, тому цей візит і відбувся, як то кажуть, у пожежному режимі.
На мій погляд, перемовини спочатку з президентом, а потім і з профільним міністром (очільником МЗС Дмитром Кулебою — ред.) стосувалися не просто намагання змусити нас виконувати “Мінськ-1” і “Мінськ-2”. Тут мова, скоріше йде про спробу Сполучених Штатів більше зрозуміти, що конкретно має на меті робити українська влада в разі першого, другого, третього та інших сценаріїв розвитку подій на Донбасі. Разом з тим, Блінкен прибув до української столиці і з тим, щоб особисто розповісти, яким чином діятимуть США при різних ситуаційних конфігураціях і окреслити сфери ймовірних компромісів з Російською Федерацією. Це — з одного боку. З іншого, у Вашингтоні також хочуть чітко розуміти, як далеко може піти Україна з метою повернення територій і наскільки в принципі є готовність працювати в рамках “мінських домовленостей”.
Читай також: Росія готує спецоперацію: у США розповіли деталі вторгнення
- Акурат після закінчення перемовин з Блінкеном президент Зеленський оприлюднив відеозвернення, в якому чітко простежуються закиди на адресу Заходу і, зокрема США. Суть претензій: наші партнери, начебто домовившись за спиною України з РФ, навмисно нагнітають інформаційну обстановку, аби Київ йшов для бажані для Кремля поступки. Що ви думаєте з цього приводу?
- Річ у тім, що конспірологія у нас (та й не лише у нас — фактично в усьому світі) поширюється як вірус, тому простір для фантазій був і залишається достатньо широким. Разом з тим, виходячи із ситуації всередині США, де республіканці активно використовують антиросійську риторику не тільки як підтвердження принципів своїх цінностей, а й для тиску на Адміністрацію Байдена, гадаю, жодних теорій змов з РФ насправді не було.
Та й взагалі, насправді досить і досить складно собі уявити, щоб Сполучені Штати просто так за рахунок України домовлялися з Росією. Ні, на це ситуація геть не схожа. Більше того, складається враження, що намагання Кремля своїми вимогами притиснути великі Сполучені Штати і змусити їх діяти так, як це не відповідає рівню їхньої самоповаги, викликає ефект спротиву з боку американської влади. Але в будь-якому разі реакція США — це не якісь там заздалегідь прописані операції ЦРУ, а відповідь на постійне збільшення ставок з боку Кремля, які стають вже абсолютно неприйнятними і викликають критику не лише тих гравців, які завжди гранично жорстко ставилися до путінської Росії, а й тих, хто на початках усіляко намагався знайти з РФ якесь порозуміння.
Відтак, якщо Росія продовжить проводити лінію на підвищення ставок, то можна очікувати, що політика жорсткої відповіді буде носити не ситуативний характер, а послідовний і значний за часом період.
Читайте також: Путін залякує Україну та світ загалом: США вже ухвалили рішення про введення санкцій
- 20 січня президент США Джозеф Байден відзначив річницю своєї інаугурації “великою” прес-конференцією, в ході якої сказав фразу, що викликала неабиякий фурор у Києві. Йдеться, зокрема про його тезу, що, мовляв, якщо вторгнення Кремля в Україну буде не суттєвим, то Путін може уникнути санкцій. Білому дому зрештою довелося додатково пояснювати у спеціальному релізі, що будь-який перетин українських кордонів російськими військами викличе рішучу і миттєву санкційну реакцію з боку Вашингтона. Байден просто обмовився чи мова йде про так звані складнощі дипломатичного перекладу?
- Насправді, він (Байден — ред.) трішки не так сказав, але все рівно, як не крути, сигнал був розтлумачений так, як був, і не лише, до речі, в Україні. Потім, так, вже пішли додаткові, уточнюючі пояснення Білого дому і безпосередньо Байдена, але певний осад залишився.
- Ще б пак, якщо врахувати досить емоційну і дещо навіть зухвалу в дипломатичному сенсі риторику Зеленського, який у своєму Twitter написав таке: “Хочемо нагадати великим державам у тому, що незначних агресій не буває, і маленьких народів не буває. Як не буває і незначних жертв та маленького горя від втрати близьких. Кажу це як президент великої держави”. Наскільки доцільно було президенту України виходити на широкий загал з месседжем подібного змісту?
- Це справді емоційна заява... І взагалі — у нас якийсь комплекс меншовартості. Насправді ми нікому і нічого не повинні нагадувати і доводити. Нам потрібно, щоб усі доводили, причому діями, а не словами. А реакція президента - це з серії постійного потоку критики нашого посла в ФРН позиції Берліну щодо України. Ну, слухайте, якщо німцям постійно казати про те, що вони неправі, то вони й далі, вважаючи себе правими, будуть просто, посміхаючись, читати такі репліки, насолоджуючись своєю “неправотою”...
- Буквально вчора президент Туреччини Ердоган вкотре запропонував Анкару у якості перемовної площадки по врегулюванню ситуації на Донбасі. На Банковій тим часом великі сподівання, попри певне “похолодання” з Вашингтоном, покладають на формат Зеленський-Байден-Путін. Якими є альтернативні формули, оскільки очевидно, що існуючі, є де-факто мертвими?
- Україна має розглядати будь-які варіанти, які здатні привести до конкретних результатів. І питання тут насправді не в місці проведення перемовин і не в їхньому форматі, а в реальній готовності Росії йти на прийнятні для української сторони компроміси. Чому? Американцям чи туркам за великим рахунком байдуже, про що ми домовимося з Російською Федерацією, але українська влада не може дозволити собі те, що може призвести до внутрішньої дестабілізації, коли активна частина суспільства просто не дасть реалізувати наративи, які на найвищому рівні можуть погодити Київ та Москва.
Тому, якщо з урахуванням цього фактору, з російського боку буде дійсно серйозний намір вести конструктивні перемовини, то Україна може погодитися і з ініціативою Ердогана, і з іншими форматами. Але за будь-яких умов, гарантом виконання домовленостей може виступати тільки Вашингтон. Особисто я в цьому переконаний на сто відсотків.
- У п’ятницю, 21 січня завершується дводенний робочий візит президента Зеленського до Польщі, де він зустрівся зі своїм колегою Анджеєм Дудою, якого назвав другом. Наскільки ефективно сьогодні Київ використовує можливості та потенціал поляків у відстоюванні проукраїнських позицій на площадках ЄС та НАТО?
- Ми мали б проявляти активність у стосунках з поляками набагато раніше, але, слава Богу, що хоча б зараз, буквально в усіх напрямках намагаємося діяти максимально оперативно і ефективно. Про те, наскільки це в кінцевому рахунку принесе позитивний результат, поки що говорити зарано. Але у Польщі в наявності є система озброєнь, яка має певний гарантійний термін використання і якщо вони справді, про що тривають перемовини, нададуть нам ці ефективні і готові до використання системи — це вже великий плюс. Чи достатньо цього, щоб відвернути російську агресію? Мабуть, що ні, але це точно кроки у правильному напрямку.
- Перебуваючи у Києві і перед поїздкою до швейцарської Женеви, де має відбутися його зустріч з главою російського зовнішньополітичного відомства Сергієм Лавровим держсекретар Ентоні Блнкен заявив, що не везе з собою “зеркальні” вимоги до РФ. Про що може свідчити така тактика і чи можливо, що такі документи можуть бути узгоджені, як то кажуть, тут і зараз?
- Наочним віддзеркаленням нинішньої дипломатичної практики РФ є прес-секретар тамтешнього МЗС Захарова... Тому говорити про те, що наразі з боку Росії можуть бути витримані високі стандарти дипломатії, не доводиться в принципі. Власне, це стосується не лише РФ. Приміром, Китай теж зараз зовсім по-іншому спілкується з зовнішнім світом. Але, повертаючись до вашого запитання зауважу, що на мій погляд, після усіх консультацій у Києві, Берліні і попередніх візитів до Москви американських високопосадовців, женевська зустріч Блінкена і Лаврова, щонайменше має дати відповідь на те чи працює дипломатія, чи все ж таки на цьому етапі вона вже остаточно вичерпала свій ресурс.
- Після того, як Володимир Зеленський відкрито розкритикував Білий дім за його позицію щодо України, виникає закономірне питання, на кого може розраховувати Банкова? Подейкують, що Офіс президента зараз робить ставку на Великобританію. Наскільки це доцільно і виправдано з точки зору національних інтересів?
- Справді, Великобританія сьогодні проводить надзвичайно активну зовнішню політику, яка не стримується їхнім попереднім членством в Євросоюзі. Зараз Туманний Альбіон намагається грати навіть більшу роль у міжнародних справах, аніж дозволяє стан його економіки. Своєю політично-оборонною підтримкою України в тому числі, Великобританія демонструє свою неготовність пробачати Росії всі ті дії, які виходять за рамки, окреслені цивілізованими міжнародними стосунками. Тут принагідно можна згадати “справу Скрипалів” і багато чого іншого. Словом, у британців гарна політична пам’ять і Україна завжди може на них покладатися в межах того, що реально ця країна може собі дозволити допомогу нашій державі. Але ще раз — гарантом того, що РФ виконає якісь домовленості щодо України в нинішніх умовах можуть виступати лише Сполучені Штати Америки.
Читай також: Загроза вторгнення: директор ЦРУ таємно відвідав Київ
