363 роки тому, у 1659 р. українське козацьке військо разом з кіннотою кримських татар на сході України поруч з містом Конотопом, який не піддався нападу московитів, повністю розбило військо агресора Московської держави. Це була битва, що утвердила славу української зброї.
Читайте також: Цей досвід війни навчить воювати не лише Україну, а й увесь світ
Ще раз треба нагадати, що до 1718 р. держава, яка себе в цей час назвала Росією, була від 13 ст. Московським князівством. У містах і околицях Києва, Чернігова, Володимира (Волинь), Галича (Галичина) населення з просторів Москви, Рязані, Суздалі, Твері завжди називали московитами, а ніяк не руськими.
Це було зрозумілим, тому що регіони басейну річок Москва та верхня Волга, які були у складі держави Русь, ніколи Києвом не вважалися первісною територією Київської держави, а відвойованим зовнішнім простором, на якому завжди жили неслов’янські племена і прибулі тільки у 8-му ст. з Польщі слов’яни. Адже у Києві, Чернігові, Володимирі, Галичі проживав народ, який себе називав русами, що був титульним народом Київської держави. Руси були прямими потомками перших слов’ян на цих просторах – антів та склавинів, а регіони річок Москва та верхня Волга завжди були населені фіно-угорськими народами, що були покорені державою Русь.
Титульний народ держави Русь тоді мав свої племена. Навколо Києва жили племена полян, навколо Чернігова – сіверяни, в регіоні міста Володимир – волиняни, а ширшому регіоні навколо Галича - білі хорвати, які всі пізніше з розвитком другої Київської держави Русь (від 882 р.) почали себе називати виключно русами, і це з 11 ст. До того вони використовували і назву свого племені, і спільну назву руси. Скажімо на Балкани, в регіоні між Дунаєм та Адріатичним морем в середині 6-го ст. прийшли слов’яни з Галичини (верхня течія Дністра) ще з назвою хорвати.
Москва на географічній мапі з’являється тільки у 12 ст. (1147 р.), а тамтешній мікс місцевого фіно-угорського населення (племена меря) та прибулих з Польщі слов’ян (в’ятичі) себе назвав "рускіє". Це значить, що вони належали державі Київська Русь, платили податки, а сини Великого Київського князя прибували туди для керування колонізованою територією. Але, знову таки, "рускіє", це самоназва цього населення. В Києві та Чернігові їх ніколи не називали рускіє, а лише іменем головного міста князівства, в якому вони проживали. При цьому, якщо хтось з місцевих купців або монахів подорожував до Києва або Чернігова, скажімо з Твері або Смоленська, завжди говорив би, що подорожує до Русі. Але якщо б навпаки хтось з Києва їхав до Суздалі або Рязані, то завжди сказав би тільки назву місця подорожування. Так що купці та монахи розуміли, що подорожують всередині держави Русь, але на територію, що не належала до Русі.
До 1718 р. населення Києва та Чернігова і усе населення теперішньої України народ держави з центром у Москві називали виключно як московити. Тому Конотопська битва 1659 р. на сході теперішньої України увійшла в історію як величний бій запорізьких козаків з московською армією, але аж ніяк не з російською. Для розуміння, декількома роками раніше у 1654 р. було підписано Переяславський договір між Військом Запорізьким та Московською державою, який Кремль відразу порушив. Тоді дві сторони представляли гетьман Руський Богдан Хмельницький та цар московський Олексій Михайлович.
У Конотопській битві 1659 р. брали участь 21 тисяча запорізьких козаків, 40 тисяч кримських татар та 4 тисячі найманців (поляки, волохи, серби) проти 58 тисяч московитів та 6,5 тисяч козаків, які перейшли на московську сторону. Через влаштовану військову пастку московська армія була оточена і повністю знищена. Було вбито 30 тисяч московитів та 15 тисяч взято в полон, яких забрали для викупу кримські татари. Спільні втрати запорожців та кримськотатарської кінноти склали 8 тисяч бійців.
У Москві усе це сприйняли з великим жахом. Московський цар у лахміттях вийшов до москвичів, щоб висловити співчуття численним родинам загиблих, серед яких десятки дворян, бояр та князів. Навколо Москви почали копати рови, готуючись до приходу козацько-кримськотатарського війська, сам цар почав збиратися виїхати вглиб країни, щоб пересидіти на безпечному місці можливу осаду Москви. Але усе закінчилося досить щасливо для Московської держави. Козаки на Запорізькій Січі напали на Кримський півострів, що вимусило кримськотатарську кінноту повернути додому. Серед козацької верхівки розпочалася боротьба за посаду гетьмана, що посварила українські еліти і це вміло використав Кремль.
Так що теперішня ситуація в Україні всього ще раз нагадування, що треба не тільки перемогти ворога, але і використати відкриті можливості для себе у майбутньому через ослаблення супротивника. Маємо пам’ятати, що Москва завжди підкупала багатьох впливових людей в Україні, щоб їх перетягти на свою сторону. Ми повинні безпощадно відноситися до усіх своїх зрадників. Крім того, Кремль завжди провокував зіткнення між українськими елітами, щоб вони боролися між собою, а не Москвою. Київ також має цінувати своїх союзників, які підтримують Україну у боротьбі з московським Zлом.
Сьогодні маємо знову відчути повну перемогу нашої зброї над московитами. Місто Конотоп у перші дні війни було оточене російською армією, проте знову не здалося. Пройшло вже досить багато подій від 1659 року, але схоже, що час вже відміряно, щоб ми знову поновили нашу велику перемогу.
Читайте також: Слабка російська армія та розпад імперії: через сто років історія повторюється
