Історія доводить, що кордони “російської імперії” закінчуються там, де вона отримує гідну відсіч. Про це нагадує Антон Кучухідзе, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. З текстом статті можна ознайомитися нижче.
Інформаційний складник є під час ведення будь-якої війни. Це її невід’ємна частина. Тож, протидіяти ворожій пропаганді та інформаційно-психологічним спеціальним операціям (ІПСО) так само важливо, як і протидіяти ворожій армії на полі бою. Ще дві з половиною тисячі років тому, видатний китайський філософ і стратег Сунь Цзи у своєму творі «Мистецтво війни» зазначав, що для перемоги над ворогом потрібно спочатку зруйнувати його плани, потім внести розбрат у його союзи і лише потім – знищувати його армію та нападати на укріплені міста. Основною метою переважної більшості зовнішньоорієнтованих ІПСО є якраз внесення розбрату в союзницькі відносини між державами.
Головна мета російської пропаганди у медійному просторі західних країн - це розірвати єдність тих, хто підтримує Україну. Саме тому, чи не щодня з'являються постійні вкидання подразливих меседжів, розраховані на створення антиукраїнських настроїв у західному суспільстві. Російська пропаганда намагається використовувати різні методи для розколу і зневіри Заходу, щоб підірвати підтримку України. Наприклад, вони стверджують, що західні країни не можуть домовитися між собою щодо підтримки України, що вони не можуть довіряти одне одному та що кожен із них має свої власні інтереси. У такий спосіб Росія намагається зменшити підтримку України та збільшити свої шанси на досягнення своїх цілей.
Російська пропаганда використовує різні методи для розколу і зневіри на Заході, зокрема:
– підтримку та пропаганду націоналістичних рухів та партій у країнах Заходу, які виступають проти інтеграції з Україною та є проросійськими;
– розповсюдження фейкових новин та інформації, яка має на меті збудити недовіру до урядів країн Заходу та підірвати їхній авторитет;
– використання соціальних мереж для поширення пропаганди та фейкових новин, а також для провокування конфліктів між користувачами;
– створення та фінансування лобістських груп та організацій, які пропагують проросійську політику та ставляться негативно до України;
– використання дезінформації та маніпуляцій для залучення молоді до проросійської ідеології та відвернення її від західної культури та цінностей.
Щодо спрямованості тез, то найчастіше російська пропаганда намагається спотворювати історичні події, використовуючи псевдоаналогії. Наприклад, постійно звинувачуючи Україну в прояві нацизму, намагається замаскувати власну тоталітарну природу. Також застосовується й пряма дезінформація. Найчастіше це абсурдні тези про «утиски російськомовного населення» та звинувачень ЗСУ в тому, що українські військові «самі себе атакують» або «самі руйнують цивільні об’єкти». Як це було, коли росіяни організували найбільшу в Європі екологічно-техногенну катастрофу, підірвавши дамбу Каховського водосховища.
Періодично російська влада вдається і до залякувань, транслюючи тези про можливе застосування ядерної зброї, і в такій спосіб намагаючись натиснути на громадську думку, щоб знизити рівень підтримки України внаслідок побоювань громадян західних країн щодо ескалації війни.
Внутрішньоросійська передвиборча пропаганда
Окрім зовнішньоорієнтованих ІПСО, російська влада використовує різні маніпулятивні технології, засновані на можливостях потужної державної пропаганди, для зомбування населення та відволікання його уваги від поточних та майбутніх проблем, що стали наслідками розпочатої Росією війни проти України. У такий спосіб, перед майбутніми виборами у РФ, російський диктатор Владімір Путін намагається виправдати війну, приховати програші і показати внутрішньому виборцю, що все добре. Росія й досі має вплив на різні процеси, що Європа може в якийсь момент підтримати Росію тощо. Тобто пропаганда насамперед працює для внутрішнього електорального процесу.
Зараз, в умовах повномасштабної війни, що розв’язала Росія проти України, дуже важливо розуміти, які саме методи невійськового впливу використовує РФ як для того, щоб виправдати свою агресію, так і для зниження рівня підтримки України з боку наших західних партнерів.
Окрім того, не варто заплющувати очі й на внутрішню пропагандистську роботу, що проводить російська влада серед своїх громадян, стимулюючи в них почуття ненависті та агресії до всіх представників цивілізованого світу.
Зокрема, плекається думка про «агресивний та несправедливий Захід, який прагне контролю над росіянами», про «недоречні цінності» та їх «загрозу» для «справжніх росіян». Водночас російська пропаганда використовує різні способи, щоб показати, що російська влада є сильною та ефективною у протидії цій «західній агресії», що сприяє зміцненню її позицій серед російського ж електорату.
Також пропагандистська машина РФ намагається постійно підтримувати в російському інформаційному просторі тезу про те, що нібито в Україні йде «війна Росії з НАТО». Оскільки країни-члени НАТО є сусідніми з Росією, нагнітання подібних настроїв серед російського населення може свідчити про підготовку до поширення воєнних дій і на їхній території.
Так, це може здатися безглуздим, але ще великий об’єднувач Німеччини Отто фон Бісмарк наголошував, що «на кожну вашу військову хитрість росіяни дадуть відповідь своєю непередбачуваною дурістю».
Нагадаю, що Фінляндія, яка двічі впродовж ХХ-го сторіччя вимушена була воювати з СРСР (відновлення кордонів якого прагне сучасне керівництво Російської Федерації) і проводила сталу політику політичного та військового нейтралітету, через загрозу початку чергової війни вже з ініціативи РФ у квітні 2023 року увійшла до НАТО. Тож, своїми погрозами Росія добилась того, щоб замість “фінляндизації” НАТО відбулась НАТОізація Фінляндії.
Це стало потужним ударом по російський пропаганді. І вже зараз можна прогнозувати, що подальша внутрішньоросійська істерія щодо «ведення війни з НАТО» лише підвищує ризик застосування непередбачуваної російської дурості.
При чому, як провокацій із застосуванням не лише медійних технологій, а й зброї. Тож, західна підтримка України у війні з Росією є найкращим запобіжником для унеможливлення розгортання подібного сценарію. Росіяни завжди поважали лише право сили та примусу. І примусити їх до миру можна лише у такий спосіб. Домовленості із країною-терористом не спрацьовують, бо дипломатичність вважається слабкістю, а на чужу слабкість Росія завжди реагує лише агресією. Як нас вчить історія, кордони “російської імперії” закінчуються там, де вона отримує гідну відсіч.
Джерело: Аналітичний центр "Об’єднана Україна"
Оригінал матеріалу: "The Gaze"
