У зв’язку з телефонними перемовинами Байден-Путін, а потім Байден-Зеленський менш помітно в інформаційному просторі України пройшов офіційний візит до Києва прем’єр-міністра Хорватії А.Пленковича, а жаль. В цей непростий для України час нам потрібно ще раз уважно придивитися до хорватського досвіду повернення тимчасово окупованих територій та вступу до НАТО і ЄС.
Нагадаю лише декілька дуже важливих фактів наших двосторонніх відносин. 05 грудня 1991 р. Хорватія однією з перших країн світу визнала державну незалежність України, а 11 грудня 1991 р. Україна була третьою країною світу, що визнала державну незалежність Хорватії. Тому проведення офіційного візиту голови хорватського уряду відбувалося у час важливої події: 30-ліття відзначення взаємного визнання відновлення державної незалежності.
В ході візиту А.Пленкович та президент В.Зеленський підписали спільну Декларацію щодо європейської перспективи України, де фіксувалася повна підтримка Загребом процесу європейської та євроатлантичної інтеграції України, відбулося чергове засідання Спільної міжурядової комісії з питань економічного співробітництва за підсумками якого було підписано три двосторонні угоди та підсумковий протокол, а також проведено українсько-хорватський бізнес-форум, який відкрили два прем’єри.
Тобто досить насичений візит глави уряду дружньої для нашої держави країни, проте хотів би зупинитися на декількох надто важливих речах, що опинилися за кадром.
Читай також: Переговори Байдена з Путіним можуть принести Україні два суперечливі результати: інтерв'ю з політологом Олесем Донієм
Перш за все, багато в чому ми маємо схожість історичної долі наших країн та двох народів. Нагадаю, що наприкінці 6-го ст. з території сучасної України, середньої та верхньої течії річки Дністер племена хорватів переселилися в новий регіон проживання - між Дунаєм та Адріатичним морем.
Це унікальний випадок переселення слов’ян з нашої території на нові терени, зокрема Балканський півострів. Адже слов’янське населення, яке переселилося, дало назву новій державі за власним іменем хорватських племен. Однак, зі своїх земель на верхньому Дністрі пішли далеко не всі племена хорватів: частина їх залишилася, і в історії нашої держави вони відомі як "білі хорвати", що пізніше стали етнічною частиною українського народу, який став зароджуватися на теренах держави Русь з центром в Києві.
Через певний історичний період хорвати, як і наші предки руси-українці втратили свою державність, а от в 1991 році її відродили. І тут, увага: хорвати відразу попадають в лещата зовнішньої агресії та внутрішньої сецесії, що супроводжувалася тимчасовою втратою 27% власної території. Їм прийшлось з нуля створювати власні збройні сили та забезпечувати відповідне їх оснащення в умовах міжнародного ембарго на постачання зброї.
Як результат, тимчасова втрата територій змінилася процесом їх поступового повернення спочатку збройним шляхом. Це стосувалося земель, що були далеко від хорватсько-сербського кордону. А от частина територій - східна Славонія, західний Срем та Баранья, що межували із Сербією були деокуповані мирним шляхом – дипломатично-політичними переговорами та підписанням Ердутської угоди, яка багато в чому нагадує Мінську.
Процес мирної деокупації тривав два роки та використав механізм застосування миротворчої місії ООН, що зіграла важливу роль в процесі реінтеграції. Там місцеві вибори теж проводилися до введення хорватського контролю над неконтрольованою ділянкою хорватсько-сербського кордону. Там також по всій країні були виступи радикалів, які закликали до застосування армії в процесі деокупації, а не м’якої політико-дипломатичної сили.
Між тим президент РХ Ф.Туджман заявив, що звільнення військовою силою територій, що на межі із Сербією і де знаходяться регулярні сербські війська дуже дорого коштуватиме хорватському народові, тому він не допустить спекуляцій з цього питання. Тоді в хорватському війську були певні автономні підрозділи з добровольців, що діяли з самих перших днів агресії на хорватську державність, але їх було суворо попереджено про кримінальну відповідальність у випадку підтримки політичних нападок на курс мирної реінтеграції.
Противники позиції президента Ф.Туджмана, які себе презентували як великі патріоти державності, так і не наважились на відкритий заколот, яким погрожували діючому уряду. І тільки з роками більшість з них визнала політичну мудрість рішення хорватського глави держави щодо шляху мирної деокупації.
До речі, ці території отримали спеціальний статус, але в більшості він стосувався економічного характеру - шляхом проголошення вільних економічних зон, звільнення від низки податків та фінансового заохочення центральним урядом створення на колишніх окупованих територіях нових робочих місць. Були і певні політичні поступки, та після повернення колишніх окупованих територій у державно-правовий простір Хорватії їх потихеньку "забули".
Українська держава теж пройшла свій шлях військової деокупації частини окупованих територій на українському Донбасі влітку 2014 р. Зараз перед нами, як і в Хорватії, процес мирної реінтеграції. Як і колись в Хорватії у нас велика кількість противників процесу мирної реінтеграції, які себе представляють великими патріотами.
Тільки заміна мирної реінтеграції військовою викличе широкомасштабну війну з РФ і Москва інформаційно зіграє у світовому медіа полі, буцімто Україна є агресором, хоча йдеться про наші території. І тоді пекельні санкції колективного Заходу щодо Москви навряд чи застосовуватимуться, тому що США, Франція, Німеччина, країни НАТО вбачають саме в Мінських угодах, що так схожі на Ердутську, перспективу повернення тимчасово непідконтрольних територій Донбасу його законному власнику – Українській державі. А без деокупації наших територій на Донбасі, або як дехто пропонує взагалі від них відмовитися, ми не підберемося до питання звільнення Кримського півострова, що власне і є завданням російської зовнішньої політики.
Тож будемо дуже пильними. Замість Мінських угод Москва не піде на підписання кращого для України документу та й ще звинуватить Київ у зриві мирного процесу і звернеться до ЄС зняти санкції з РФ, адже саме Україна буцімто саботувала Мінські угоди, про що Москва вже говорить багато років.
Та такий бажаний для Москви сценарій розвитку подій Київ унеможливить своєю державною підтримкою Нормандського формату та Мінського процесу, тому що зараз це надважливий національний інтерес. А після повернення тимчасово окупованих територій в України відкриється куди кращий шлях вступу до НАТО та ЄС як це успішно зробила дружня нам Хорватія.
Читай також: Підсумки переговорів Путіна та Байдена: у США пояснили позицію щодо України
