Кожну розмову з міжнародними партнерами Україні треба розпочинати з обговорення торгових преференцій на час післявоєнного відновлення. Як повідомляється на сайті Аналітичного центру «Об’єднана Україна», про це пише фінансовий аналітик Олексій Кущ у своїй статті для The Gaze. З текстом статті можна ознайомитися нижче.
У контексті післявоєнного відновлення України все більше лунає ідей, розробити український «План Маршалла» для ефективного використання коштів західних партнерів. Тут треба сказати, що ця ідея не нова. Певні ідеї перетворення України на «вітрину Заходу» на пострадянському просторі почали лунати одразу після першого Майдану, який відбувся у 2004 та призвів до зміни зовнішньополітичного курсу країни: з проросійського вектору розвитку на прозахідний.
Першим документом у подібному роді стала програма Microeconomic Development and Social Enterprise in Ukraine: A "Marshall Plan" for Ukraine, розроблена 2007 британською організацією People-Centered Economic Development. Вже після другого Майдану в 2014, до написання сценарію кращого майбутнього для України підключився французький журналіст, письменник та філософ Бернар-Анрі Леві.
Майже паралельно з ним проект програми фінансової допомоги Україні розробляв британський історик і знавець східної Європи Тімоті Гартон-Еш, який запропонував розробити своєрідний «План Меркель», маючи на увазі, що головним фінансовим донором виступить Німеччина. Дана програма мала дуже слабке місце в частині обгрунтування. В ній не було вказано вигід від цього проекту для країн Заходу. Щоправда, був проект групи депутатів Бундестагу "План Маршалла для України", написаний 2016, але і з ним не склалося.
План Маршалла – міф чи реальність?
Насправді програма, розроблена в США, мала назву European Recovery Program або "Програма відновлення Європи". Свою, звичну нам назву, вона отримала на прізвище американського державного секретаря Джорджа К. Маршалла. У цьому плані Німеччина була далеко не найбільшим отримувачем допомоги: з 13 млрд доларів, виділених Штатами, найбільше, 2,8 млрд і 2,5 млрд доларів, отримали Великобританія та Франція, відповідно. Західна Німеччина отримала допомогу, аналогічну "підживленню", виділеному Італії - 1,3 млрд доларів, і трохи більше допомоги для Голландії (1 млрд доларів).
Старт програми відбувся в 1947 і за часом збігся з так званою "доктриною Трумена", під якою розуміють систему стримувань і противаг, застосовуваних США проти СРСР, що дала старт "Холодній Війні". Саме з цієї причини від програми було відрізано країни Центральної Європи. Більше того, США заборонили Франції купувати польське вугілля, хоча його ціна тоді була найдешевшою - 12 доларів за тонну. І змусили закуповувати його в Штатах за ціною 20 доларів.
Однією з умов надання допомоги було недопущення до європейських урядів політиків-комуністів. Від «плану Маршалла» тоді відмовилася лише Фінляндія, яка почала вибудовувати свою власну модель взаємовідносин зі східним сусідом, що базувався на нейтралітеті.
У "Плані Маршалла" значна частина допомоги надавалася у вигляді продуктів харчування, а не нових технологій та обладнання – таким чином США забезпечували збут надлишків своєї сільськогосподарської продукції. Як плату за допомогу Америка вимагала забезпечити безперебійні постачання сировини з європейських країн.
Істинний план
Німецьке економічне диво відбулося не так завдяки "Плану Маршалла", як внаслідок економічних реформ Людвіга Ерхарда, видатного німецького економіста і політика, автора теорії "благополуччя для всіх", яка базувалася на ліберальних реформах, що усували панівний вплив держави на економіку та перетворювали патерналістськи налаштованих німців на підприємців-індивідуалістів.
Свій план виходу із кризи отримала і післявоєнна Японія. Нова політика, розроблена американським банкіром і радником президента США Дж. Доджем, отримала назву "зворотного курсу". Ключовим елементом цього плану була демонополізація економіки, адже до війни понад 30% японської економіки контролювали лише дев'ять фінансово-промислових груп. У ході реформ регулюючу роль держави було збережено. Японські ФПГ (дзайбацу) були примусово "розкриті" - частина їх акцій надійшла у відкритий продаж на фондовий ринок, причому переважне право на купівлю отримали працівники підприємств та жителі регіонів, де вони розміщувалися.
Як наслідок – понад 70% акціонерного капіталу було "розпорошено" між мільйонами приватних акціонерів. Були жорстко обмежені можливості для побудови горизонтально-інтегрованих компаній: перехресне володіння не мало перевищувати 25% статутного капіталу.
Держава викуповувала великі масиви земель сільськогосподарського призначення в аграрних лендлордів та продавала її дрібним та середнім аграрним господарствам. До 1950 майже 60% землі опинилося в руках невеликих і середніх фермерських господарств. Таким чином, план відновлення післявоєнної Японії – це деолігархізація, розукрупнення бізнесу, цінова та валютна стабільність, якісний державний менеджмент, що надає стимулюючий вплив на економіку.
План для України
Справжній “План Маршалла” для України з боку США та ЄС – це відкриття свого внутрішнього ринку для українських товарів, як це свого часу було зроблено для Японії та Німеччини. Внаслідок чого щорічний японський експорт у США зріс до 180 млрд доларів, а німецький – до 120 млрд доларів. Порівняємо, з українським експортом у США до повномасштабної війни – приблизно один млрд доларів.
По суті, «План Маршалла» для України – це не «безкоштовна риба», а умовна вудка, аби її спіймати. Зокрема, програма пільгової торгівлі без мит та квот «все окрім зброї», яку США та ЄС відкрили для таких країн як Камбоджа чи Бангладеш, внаслідок чого ці країни експортують на американський та європейський ринки продукцію взуттєвої та текстильної галузі (з високим рівнем додаткової вартості) на мільярди доларів і євро на рік, а самі поставки у структурі їхнього експорту до Америки та Європи перевищують 50% їх загального торговельного обороту.
Стратегічне партнерство – це насамперед про торгівлю та інвестиції. Саме про відкриття ринків для українських товарів, про зняття загороджувальних мит/квот та про відміну антидемпінгових розслідувань і мають говорити політики у Вашингтоні та Брюсселі. Зараз такий пільговий режим введено, але лише на час війни. Але вказана модель має тривати мінімум 10-15 років, аби вона стала частиною бізнес-планування в Україні та ввійшла у довгострокові горизонти прогнозування і стала магнітом для іноземних інвестицій у виробництво українських товарів.
Кожну розмову з міжнародними партнерами Україні треба розпочинати з обговорення торгових преференцій на час післявоєнного відновлення. Самостійне зростання України зменшить необхідний рівень бюджетної підтримки з боку західних партнерів, тобто заощадить гроші їх платників податків. Можливість самостійно заробляти замість постійної потреби у кредитах – це вигідний баланс взаємодії України та вільного світу.
Источник: Аналитический центр "Объединенная Украина"
Оригинал материала: "The Gaze"
