Київ готує легалізацію приватних військових компаній до кінця 2026 року. Про це пише Антон Кучухідзе, співзасновник аналітичного центру «Об’єднана Україна», політолог-міжнароденик у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.
6 травня 2026 року президент Володимир Зеленський оголосив про підготовку законодавства про приватні військові компанії та доручив Міністерству внутрішніх справ, розвідувальним органам і Офісу президента подати відповідний законопроєкт до кінця року. У повідомленні Kyiv Independent формула президента сформульована недвозначно, експорт безпеки після цієї війни і для ветеранів має стати реальною бізнес-можливістю.
Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко уточнив, що йдеться про створення прозорої й контрольованої моделі спеціалізованих послуг безпеки, яка повністю відповідатиме Конституції України. Це третя за останні роки спроба легалізації ПВК, після законопроєкту 11214 від квітня 2024 року, поданого нардепом Сергієм Гривком зі Слуги народу й присвяченого міжнародним оборонним компаніям.
Український ветеран перетворюється на унікальний експортний актив
Масштаб задачі надзвичайний. Україна, за даними Special Operations Forces Exchange, має від 880 тисяч до мільйона військовослужбовців, що становить близько шести відсотків працездатного населення країни. Інтеграція цієї кількості ветеранів у цивільну економіку стане однією з найбільших демобілізаційних задач в новітній історії Європи.
Легалізація ПВК пропонує одночасне розв’язання двох задач. Вона дає ветеранам легальний ринок для застосування навичок, які не мають прямого цивільного аналога, та повертає до бюджету податкові надходження, що сьогодні втрачаються через офшори. Незважаючи на чинну заборону, видання United24 нагадує, що іноземні компанії вже роками рекрутують українських військових для тренувальних і безпекових місій, реєструючи юридичні особи в Болгарії та інших юрисдикціях, що позбавляє український бюджет дохідної бази.
Світовий ринок безпекових послуг стає полем конкуренції з російським полем
Глобальний ринок приватних військових і безпекових послуг останнього десятиліття значною мірою формувався під впливом російських структур, від Вагнера до його наступників в Африці й на Близькому Сході. Після фактичного занепаду групи Вагнера у 2023 році на цьому ринку утворився вакуум, який зайняли менш ефективні російські формування.
Україна, на відміну від російських приватних структур, пропонує іншу логіку, легальну, ліцензовану й оподатковану в межах юрисдикції держави, яка прагне інтеграції в НАТО та ЄС. У версії законопроєкту 11214 ПВК зможуть надавати охоронні послуги фізичним і юридичним особам, захищати інфраструктуру, проводити тактичне навчання, здійснювати розмінування й користуватися зброєю та військовою технікою. Працівниками можуть бути особи від 21 року з мінімум річним стажем у Збройних силах України, Національній гвардії або інших військових формуваннях.
Бойовий досвід української армії має пряму ринкову вартість для Заходу
Західним арміям сьогодні бракує саме тих компетенцій, які українські військові набули за чотири роки безперервної інтенсивної війни. Це досвід застосування й протидії дронам у щільному електронному середовищі, тактика штурмових дій у міській забудові, інженерне розмінування на тих обсягах, які раніше зустрічалися лише в найбільших конфліктах ХХ століття, навички ведення радіоелектронної боротьби у відкритому полі та масовані оборонні операції проти мотопіхотних з’єднань противника.
Defense News наводить оцінку, що світ дивиться на Київ як на лідера сучасної війни й оборонних технологій. Легалізація ПВК фактично оформлює цю компетенцію в експортний продукт, який може бути запропонований союзникам у вигляді інструкторських місій, охорони інфраструктури в кризових зонах, поглибленої експертизи з протидії безпілотним загрозам або тренування підрозділів швидкого реагування країн НАТО.
Український досвід стає одним із найцінніших безпекових ресурсів Заходу
Стратегічна цінність ініціативи виходить за межі економічних розрахунків. Західні союзники, які впродовж останніх десятиліть скорочували власні армії та проводили експедиційні операції з усе меншою кількістю особового складу, тепер змушені швидко відновлювати наземні спроможності. У цих умовах український безпековий персонал з реальним бойовим досвідом стає унікальним кадровим резервом, який неможливо створити жодними навчальними курсами.
Західному читачеві варто бачити в українській моделі ПВК не загрозу мілітаризації, а механізм трансферу компетенцій, які власні армії НАТО ще не встигли набути. Війна змусила Україну виховати покоління солдатів, що рідкісніше зустрічаються в сучасній Європі. Після завершення активних бойових дій ці люди не повинні зникнути в сірому ринку. Вони мають стати ресурсом колективної безпеки.
