Із початку президентської каденції Володимира Зеленського українська влада декларувала готовність до прямого діалогу з росією з метою припинення війни на Донбасі. Перший і поки єдиний прямий контакт на найвищому рівні між Зеленським та путіним відбувся 9 грудня 2019 року в межах «нормандського формату» за участі Франції та Німеччини як посередників.
Пресконференція за результами зустрічі лідерів у Нормадському форматі, 9 грудня 2019 © Офіс президента України
Париж-2019: помірковані результати
Паризька зустріч принесла стриманий і скромний результат для України. Найважливішим досягненням став обмін військовополоненими, домовленості про припинення вогню та продовження процесу розведення військ. Проте щодо ключового питання, виборів на Донбасі та українського контролю над кордоном, на яке розраховувала українська делегація, досягти результату не вдалося. Чітко проглядалася спроба президента України запропонувати свій погляд на майбутнє, але Путін, передбачувано, не пішов на жодні компроміси. Володимир Зеленський озвучив на пресконференції розбіжності з позицією путіна: українська сторона наполягала на передачі контролю над кордоном до проведення виборів, тоді як російська – після.
Відсутність тиску на Росію з боку західних партнерів ускладнила досягнення компромісу. Водночас обмін утримуваними особами у грудні 2019 року (близько 100 осіб) був позитивно сприйнятий громадськістю.
2020–2021: пауза та ескалація
Пандемія COVID-19 у 2020 році фактично заморозила дипломатичний процес у нормандському форматі. Переговори залишалися на технічному рівні й не приносили суттєвих результатів. У 2021 році ситуація ускладнилася через концентрацію російських військ біля українських кордонів навесні та восени. Попри неодноразові пропозиції Президента України провести переговори, жодної зустрічі на найвищому рівні не відбулося.
Повномасштабне вторгнення та спроби діалогу
Після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну 24 лютого 2022 року дипломатичні формати кардинально змінилися. Нормандський формат де-факто припинив існування. 27 лютого відбулися перші прямі переговори між делегаціями України та рф у Гомелі (Білорусь). Вони не дали жодних рішень – рф на той момент активно наступала, а Україна вела оборонні бої.
Другий раунд переговорів відбувся 3 березня. Основною домовленістю стало створення гуманітарних коридорів для евакуації цивільного населення та доставки гуманітарної допомоги. рф прагнула використати це для демонстрації «гуманізму» з метою уникнення нових санкцій, тоді як для України це було питанням життя й смерті через блокаду міст, зокрема Сум, Ірпеня, Бучі, Маріуполя.
Українсько-російські переговори у Білорусі, березень 2022 © Подоляк у Twitter
Турецький трек: березень 2022
10 березня 2022 року за посередництва Туреччини (маючи гарні відносини з обома державами,проявила ініціативу) відбулася зустріч міністрів закордонних справ України й рф у Анталії. Переговори не привели до компромісу: сторони залишилися на попередніх позиціях.
Найбільш конструктивним моментом переговорів став раунд 29-30 березня у Стамбулі. Тоді сили оборони України активно витісняли ворога з Київської області. Щоб “зберегти обличчя”, під час переговорів російська сторона заявила про готовність “зменшити активність” на київському напрямку, а українська делегація запропонувала модель гарантій безпеки, що мала б бути закріплена міжнародним договором. Проте переговори не мали подальшого розвитку через несприйняття таких пропозицій українським суспільством, складнощі з імплементацією, а також дії росії, зокрема включення чотирьох українських областей у склад РФ у вересні 2022 року.
Українсько-російські переговори у Стамбулі, 29-30 березня 2022 року © МЗС Туреччини
У відповідь Президент Зеленський підписав указ, що забороняє будь-кому з представників України вести переговори з Володимиром Путіним.
Повернення до діалогу: 2025 рік
Весь час офіційна позиція України щодо переговорів була такою: спершу повне виведення російських військ з території України – і лише потім переговори. Так тривало до січня 2025 року, поки до влади в США не повернувся Президент Дональд Трамп, який у передвиборчій кампанії обіцяв завершити війну в Україні “за 24 години”. Нове керівництво США ініціювало консультації за участю України, рф, ЄС та Сполучених Штатів. Обговорювалася ідея тимчасового припинення вогню на 30 днів. Україна погодилася, однак рф висунула додаткові вимоги, фактично заблокувавши ініціативу.
У ніч на 11 травня путін відхилив чергову пропозицію України та лідерів ЄС про 30-денне перемир’я, натомість запропонував прямі переговори без попередніх умов. Під тиском США Україна погодилася на цю ініціативу, попри триваючі бойові дії. Президент Зеленський запропонував путіну зустрітися 15 травня в Стамбулі, але той вирішив відправити делегацію низького рівня, що немає мандата на прийняття рішень, тоді як Україна сформувала делегацію з міністром оборони, головою служби безпеки та іншими високопоставленими особами.
Переговори між делегаціями відбулися 16 травня у Стамбулі. Протягом них російські представники поводились нахабно, погрожували та робили неприпустимі заяви. Попри поставлену мету, вдалось досягти домовленостей лише про великий обмін полоненими – 1000 на 1000 осіб. Щодо інших питань, які були пріоритетними для України, прогресу не досягнуто. рф продовжує і надалі висувати ультиматуми, обстріли в Україні тривають.
Українсько-російські переговори, Стамбул, 16 травня 2025 року © джерело X/Hakan Fidan
Перспективи переговорів
2 червня 2025 року має відбутися новий раунд російсько-українських переговорів у Стамбулі, під час активного наступу рф на Сумщині. Обидві сторони підтвердили свою присутність, у тому ж складі делегацій. Заплановано, що вони будуть обговорювати позиції щодо майбутнього завершення війни, припинення вогню, можливої зустрічі лідерів держав. Очікування стримані: і Україна, і міжнародні партнери не демонструють надмірного оптимізму щодо результатів. Сторони залишаться при своїх позиціях з ключових питанням.
Досвід п’ятирічного переговорного процесу засвідчує: досягнення навіть мінімальних домовленостей, не включаючи гуманітарні, можливе лише за умови значного військового та економічного тиску міжнародної спільноти на російську федерацію. Без зовнішнього впливу Москва не демонструє готовності до жодних компромісів та відчуває себе безкарною. Таким чином, будь-яка реалістична перспектива мирного врегулювання повинна ґрунтуватися на координації дипломатичних, військових та санкційних зусиль партнерів України.
Тимофій Михайлов
