Шлях до миру: звільнення, відновлення чітких кордонів, гарантування цих кордонів, що унеможливить війну у майбутньому. Про це у своїй статті для The Gaze пише Петро Олещук, експерт аналітичного центру "Об'єднана Україна". З текстом статті можна ознайомитися нижче.
Після розпаду СРСР та Варшавського блоку, Захід тривалий час вірив у перспективу розбудови стабільних та взаємовигідних відносин з посткомуністичною Росією, адже вважалося, що саме комуністична ідеологія була основним фактором протистояння під час «Холодної війни». Відповідно, заради розбудови відносин з Росією, можна було йти на поступки у т.ч. і у питання розширення НАТО на Схід. Прикладом подібних поступок був саміт у Бухаресті 2008 року, коли Україна та Грузія так і не одержали ПДЧ. Водночас, очевидно, що сама Росія сприймала подібні поступки як те, що більшу частину пострадянського простору визнавали її «зоною впливу». Це сприяло відродженню імперіалістичних настроїв у Москві, що, у свою чергу, призвело до агресії проти України.
Сама модель відносин, за якої Росію оточували «буферні» нейтральні держави поза НАТО, і яка мала продемонструвати відсутність агресивних намірів з боку Заходу, в реальності просто спровокувала новий виток імперіалістичних воєн у Європі, і ця ситуація має бути як усвідомлена, так і виправлена. І цілком логічно, що одним з кроків на шляху цього виправлення може бути вступ України до НАТО.
Водночас, тема вступу України до НАТО набула нового розголосу у контексті російської агресії проти України. Зо одного боку, Росія задекларувала однією з цілей своєї «Спеціальної операції» - недопущення вступу України до НАТО. Водночас, на Заході все більш рішуче лунають думки, що без вступу України до НАТО за підсумками війни не можна буде говорити про якусь стабільність у світі.
Модель «часткового вступу» Кіссінджера
Навесні 2023 року із оригінальною концепцією вступу України до НАТО виступив відомий американський дипломат Генрі Кіссінджер. У своїй публікації він стверджує, що рішення залишити відкритим членство України в НАТО було дуже неправильним. Це було дестабілізуючим фактором, тому що розвішування обіцянок захисту НАТО без плану його реалізації залишило Україну погано захищеною. Зараз завдання полягає в тому, щоб завершити війну, не створюючи умови для наступного конфлікту. Пан Кіссінджер каже, що він хоче, щоб Росія відмовилася від якомога більшої частини території, яку вона завоювала з 2014 року, але реальність така, що за будь-якого припинення вогню Росія, швидше за все, збереже Севастополь. Таке врегулювання, за якого Росія втрачає одні переваги, але зберігає інші, може залишити незадоволеною як Росію, так і незадоволену Україну. На його думку, це рецепт майбутнього протистояння.
Для встановлення тривалого миру в Європі Заходу потрібно зробити два стрибки уяви. По-перше, щоб Україна вступила в НАТО як засіб стримування. По-друге, Європа планує зближення з Росією як шлях до створення стабільного східного кордону. Зрозуміло, що багато західних країн відмовилися б від тієї чи іншої з цих цілей.
Таким чином, якщо систематизувати позицію Кіссінджера, то вона є наступною
По-перше, Україна має бути членом НАТО, і це має бути фактором стримування. По-друге, Україна не повинна для цього відновлювати територіальну цілісність та суверенітет у повному обсязі. По-третє, загальне врегулювання має базуватися на залученні Китаю в якості «посередника», який не хоче повної поразки і розпаду Росії.
Проблеми «часткового вступу до НАТО»
Винесемо поки що за дужки моральну частину питання, адже для України не може бути прийнятною відмова від звільнення своїх територій. Зосередимося на самій можливості реалізації даного питання. Головна цінність НАТО як фактору стабільність – «5 стаття», яка передбачає принцип, коли всі держави спільно захищають кожного з членів Альянсу у разі нападу на нього, і це справді потужний запобіжник, оскільки перспектива вступу у пряме військове протистояння із США має бути серйозним застереженням для будь-якого потенційного агресора.
Водночас, агресія є очевидною та безумовною лише у ситуації, коли існують чітко встановлені кордони, порушення яких буде трактуватися однозначно. Що буде за таких умов нападом на члена Альянсу, якщо його територія уже частково окупована? Як показує практика «Мінських домовленостей», які перевели російсько-українську війну 2015 року у фазу війни малої інтенсивності, жодне «перемир’я» без виведення іноземних військ за межі України не означатиме реальне припинення вогню, а лише суттєве зниження його інтенсивності і лише на певний час.
Якщо гіпотетично Україна та Росія домовляться про перемир’я, і гарантією його непорушності стане членство України у НАТО, то це породить одразу низку додаткових проблем. Найперша з них – як можна буде поєднати «5 статтю» та військовий конфлікт малої інтенсивності, котрий може тривати на лінії розмежування? Очевидно, що регулярні обстріли території країни НАТО цілком можна буде трактувати як напад. Водночас, чи буде конфлікт малої інтенсивності вважатися такими державами як США достатньої підставою для вступу у війну?
Очевидно, що все це вимагатиме низки уточнень для того, аби Україна, не контролюючи усі свої конституційні території, могла стати членом НАТО. А це, у свою чергу, може суттєво вплинути на дієвість та ефективність НАТО як міждержавної інституції.
Найголовніше, що усі ці фактори так або інакше будуть враховувати національні уряди держав – членів НАТО. Чи варто ризикувати власною безпекою заради України, тим більше, якщо ситуація може поставити під сумнів дієвість НАТО як інструменту загальної безпеки у т.ч. і для них? Не варто забувати і про те, що члени НАТО – демократичні держави із владою, яка регулярно переобирається на виборах. Для кожного національного уряду буде досить складно забезпечити підтримку ідею членства України у Північноатлантичному альянсі у власних суспільствах, тому уся концепція може виявитися мертвонародженою уже на перших етапах свого існування.
***
Таким чином, аналіз усіх відповідних пропозицій показує, що зрештою все одно все повертається до «мирного плану», викладеного раніше Президентом України Володимиром Зеленським у 10 пунктах, які, у першу чергу, вимагають повного виведення іноземних військ за межі конституційно-визнаної території України. Лише це, насправді, розблокує членство України у НАТО, оскільки зніме останній бар’єр – побоювання інших членів НАТО, що російська агресія проти України послугує стартом для світової війни. Водночас, взаємне розуміння ризиків у цій ситуації призведе до того, що після вступу України до НАТО Росія ніколи вже не зможе повторити агресію, а це означатиме встановлення стійкого та стабільного миру для Європи на тривалий час. Саме так це і працює: звільнення, відновлення чітких кордонів, гарантування цих кордонів, що унеможливить війну у майбутньому.
Після завершення «Холодної війни» Захід вже встиг наробити чимало помилок у відносинах з Росією, серед яких на першому місці ідея, що якимись поступками можна вгамувати російські імперіалістичні амбіції, і, тим самим, зупинити будь-які майбутні військові конфлікти. У реальності все виявилося зовсім не так, і необхідно врахувати досвід минулого, аби не повторювати помилок.
Джерело: Аналітичний центр "Об’єднана Україна"
Оригінал матеріалу: "The Gaze"
